45. Англ.Реалістичний роман 70-90 х рр.. XIX ст..

Розвиток традиції реалістичного роману в англійській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Джордж Мередіт, Герберт Веллс, Томас Гарді, Джон Ґолсуорсі, її збагачення через засвоєння ідей позитивізму, натуралістичні впливи. Творчість Джона Ґолсуорсі (1867-1933). Критика лицемірства  в ранніх романах   («Вілла Рубейн», «Острів  фарисеїв»). Ліричний та сатиричний початок. Витоки форсайтівської теми (збірник новел «Людина з Девону» (1901): новели «Мовчання» і «Порятунок Форсайта») «Сага про Форсайтів» як багатотомна епопея: перша трилогія – «Власник» (1906), «У зашморгу» (1920), «Здається внайми» (1921), дві інтерлюдії «Останнє літо Форсайта» (1918), «Пробудження» (1920); цикл «Сучасна комедія»: «Біла мавпа» (1924), «Срібна ложка» (1926), «Лебедина пісня» (1928), дві інтерлюдії «Ідилія» (1927), «Зустрічі» (1927). Роман «Власник»: тема «набігів Краси і замазів Свободи на світ власників» (Ґолсуорсі). Творчість Герберта Веллса (1866-1946) – шлях від науки (біології) до літератури. Продовження традиції наукової фантастики Жюля Верна, доповнення її соціальною проблематикою, привнесення наукових (Дарвін) і філософських (Ніцше) ідей. Новаторство ранніх романів Веллса «Машина часу» (1895), «Війна світів» (1898), «Невидимець» (1897), «Острів доктора Моро» (1896). Риси соціальної утопії та сатири в романах письменника, вплив традиції Джонатана Свіфта в романі «Машина часу». Розвиток ідеї соціально-класової нерівності: дві раси – витончені «аристократи» елої та звіроподібні «пролетарі» морлоки. Творчість Артура Конан-Дойля (1859-1930) – письменника-детективіста. Цикл прози про Шерлока Холмса: «Етюд у багряних тонах» (1887), «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів» (1901-1902), «Долина жахів» (1915), збірники оповідань: «Пригоди Шерлока Холмса» (1891-1892), «Записки про Шерлока Холмса» (1893), «Повернення Шерлока Холмса» (1905), «Його прощальний уклін» (1915), «Архів Шерлока Холмса» (1927). Продовження традицій Едгара По, Чарльза Діккенса, Уїлкі Коллінза (захоплюючий сюжет, герой – приватний детектив). Соціальний аналіз мотивів злочинів (жадоба збагачення). Елементи романтизму (незвичайність способів убивства, екзотизм – індійська тема, образи старовинних замків). Образ Шерлока Холмса – людини-інтелектуала, дедуктивний спосіб розкриття детективної загадки (відновлення ланцюга подій за однією ланкою за допомогою логіки).

46. Неоромантизм в англ.Л-рі ост.Третини 19 ст.:

Розвивається інтенсивно в 70-90 рр. 19 ст. батьківщина Англія. Представники: Дж.Конрад, Р.Л.Стівенсон, Р. Кіплінг, А. Конан Дойль. Внутрішній зв'язок з романтизмом. Основним – є випробовування героя. Виникає на противагу реалістичному і натуралістичному мистецтву. Умовна назва естетичних тенденцій, що виникли в літературі на межі 19 — 20 століть. На естетику неоромантизму справили вплив філософські концепції А. Шопенгауера та Ф. Ніцше, наукові відкриття З. Фрейда, взаємодія з реалістичними тенденціями. неоромантики заперечували прозу «обивательського» життя. Вони оспівували мужність, подвиг, романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Характерний неоромантичний герой — непересічна сильна особистість, нерідко наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Сюжетові неоромантичного твору притаманні напруженість, елементи небезпеки, боротьби, таємничі або надприродні події. Представники: Джозеф Конрад, Р. Кіплінґ, Р. Л. Стівенсон, А. Конан Дойль. Спорідненість неоромантизму з декадентами проявляється в тому, що він створює штучний світ.Неоромантики тяжіли до жанру пригодницького, авантюрного, "екзотичного" роману, основи якого заклали Майн Рід та Купер. Першим з проповіддю неоромантизма виступив Роберт Льюїс Стівенсон (1850-1894), що протиставляв мистецтво буржуазній дійсності.В пригодницьких романах "Острів скарбів" (1883),"Викрадений"(1886),"Катріона" (1893) тощо він створив захоплюючий світ,якому властиві гуманізм та демократизм. Джозеф Конрад (1857-1924) - послідовник Стівенсона присвячував свої романи морю.Редіард Кіплінг першим запровадив у літературу тип "людини дії" - солдата, чиновника, місіонера, розробляючи колоніальну тематику у незвичному плані.