28. Англійський готичний роман

Перед романтизм створив «готичний роман», його ще називають «чорним романом» або «романом жахів». Автори: Горас Уолпол, Клара Рів, Анна Редкліф, Вільям Бекфорд, Метью Грегорі Льюїс.

Для готичного роману характерні: середньовічна тема, атмосфера жахів і таємниць, мелодраматичний сюжет, фантастичні мотиви, екзотичний пейзаж. Героями стають потворні злодії та благородні лицарі. Події здійснюються по волі фатальних, надприродніх сил. Людина стає жертвою підступних інтриг і злочинних дій, всюди її підстерігає смерть.

Перший готичний роман в англійській л-рі – «Замок Отранто» (1764) Гораса Уолпола.

Роман Анни Редкліф «Удольфські таємниці» (1794) виділяється через з готичних романів тим, що конфлікт вирішується перемогою доброчесності.

Вільям Бекфорд повість «Ватек» (1786). Східна екзотика, епікурейство, гротескно-трагічний колорит – всі ці риси матимуть вплив на творчість письменників-романтиків.

Метью Грегорі Льюїс роман «Монах» (1795-1796).

Готичний роман підготував розвиток романтичного філософського роману Вільяма Годвіна «Сент-Леон», «Мандевіль», Мері Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей», Чарльза Метьюріна «Мельмот-мандрівник». Для романтичного роману характерний трагічний конфлікт самотньої особистості з с-твом.

29. Творчість Вільяма Блейка (1757-1827)

Народився у простій сім’ї, був третім із семи дітей. Ніколи не ходив до школи, але вдома його вчила мати. Батьки були дуже релігійними, тому Біблія відігравала важливу роль у його житті. В 7 років почав вчитись мистецтву гравюри у вчителя-гравера, пізніше вступив до Королівської Академії Мистейтв. Писав картини і гравюри, першу збірку "Пісні невинності" гравірував власноруч. Створив цілу низку гравюр до Божественної комедії Данте.

«Пророчі книги», «Пісні невинності», «Пісні досвіду». Вводить міфологічне і поняття пристрасті. «Шлюб неба та пекла» - говорив про роль мистецтва, поет-це пророк. Поет – носій уяви, уява – це вічність, життєтворча сила.

Вільям Блейк передбачив розвиток романтизму трохи не на двадцять років, за життя був відомий невеликій купці шанувальників, його творчість було оцінено пізніше. Творчість Блейка вважається романтичною через те, що в ній постійно відчувається опір часу. Гравер і поет створив свій власний світ. Його творчість нагадує сни наяву, причому Блейк усе життя щиро вірив: він бачить золотих птахів на деревах, веде бесіди із Сократом, Данте, Христом. Він був візіонером. Глибоко релігійний Блейк постійно намагався звести небо і землю, побачити небесне у буденному. “В одній миті бачити вічність, і небо – у цвітінні квітки”, - так поет сформулював власне кредо.

Його твори ( “Пісні невинності” ( 1789 ), “Пісні досвіду” (1794 ), “Шлюб Неба і Аду” ( 1790 ), “Книга Уризена” ( 1794 ), “Ієрусалім, або Втілення Гіганта Альбіона” ( 1804 ), “Привід Авеля” ( 1821 ) демонструють абсолютну чужість Блейка передовій науці свого часу. Для нього беконівська “достовірність” є найгіршим із усіх обманів, а Ньютон виступає в творчості Блейка у вигляді символу зла. Сучасний йому світ поет порівнював із чудесною церквою, до якої уліз брудний змій й загадив її ( “Я бачив храм…” ).

Через п’ятнадцять років після смерті поета його відкрили “прерафаеліти”, художники, які намагалися повернути мистецтво до “дорафаелівських” часів. А наприкінці ХІХ ст. Блейка кінцево канонізували символісти.

Блей виступав проти культу розуму, основну увагу приділяв не раціональному, а чуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об’єктивному, а суб’єктивному.