Взвод здійснює марш однією колоною у складі роти: - з ппд у вихідний район для десантування; - з району зосередження в район очікування;

- до станцій навантаження (портів) при перевезенні залізничним, морським /річковим/ або повітряним транспортом.

Дистанції між машинами в колоні можуть складати 25 – 50 м. Під час руху по курних дорогах, в умовах обмеженої видимості, в ожеледицю, по дорогах, які мають круті підйоми, спуски та повороти, а також під час руху з підвищеною швидкістю дистанція між машинами збільшується.

Під час руху на відкритій місцевості в умовах загрози застосування противником високоточної зброї дистанції між бойовими машинами збільшуються та можуть бути 100 – 150 м.

Для організованого початку і здійснення маршу підрозділам призначаються:

- вихідний пункт;

- пункти регулювання;

- райони (місця) привалів.

При здійсненні маршу тривалістю більше доби після кожного добового переходу призначаються місця денного (нічного) відпочинку.

Вихідний пункт призначається на такому віддаленні від району (ППД), що забезпечує витягування батальйонної колони і може бути на віддаленні до 5 км. Час проходження вихідного пункту вважається початком маршу.

Привали призначаються через 3-4 години руху тривалістю до 1 години, а в другій половині добового переходу може призначатися один привал тривалістю до 2 годин.

Для підрозділів, що здійснюють марш у пішому порядку, привали призначаються звичайно через кожні 50 хвилин руху на 10 хвилин.

На привалах проводиться контрольний огляд техніки, усунення виявлених несправностей, постановка на своє місце в колоні відсталих машин, при необхідності дозаправка техніки, прийом їжі та відпочинок особового складу.

Пункти регулювання призначаються через 3-4 години руху і розташовуються на маршруті після районів (місць) привалів.

При призначенні вихідного пункту, пунктів регулювання, підрозділу вказується час їхнього проходження, а також тривалість привалів і час зайняття району зосередження (очікування).

Отримавши завдання на здійснення маршу, командир взводу при з'ясуванні завдання й оцінці обстановки вивчає по карті (схемі) маршрут руху, умови здійснення маршу і до яких дій бути готовим, визначає порядок підготовки взводу до маршу, призначає склад чергових вогневих засобів та спостерігачів. Наказ на марш командир взводу віддає звичайно всьому особовому складу взводу.

У наказі на марш командир взводу вказує:

- завдання взводу, маршрут руху, район зосередження, час прибуття та його зайняття, побудову колони, дистанції між машинами та швидкість руху;

- завдання черговим вогневим засобам;

- час готовності до маршу;

- своє місце і заступника.

Після віддачі наказу на марш командир взводу дає вказівки з дотримання заходів безпеки і дисципліни маршу, повідомляє сигнали управління та оповіщення і порядок дій за ними, а також порядок ведення вогню по повітряних цілях.

При підготовці до маршу командир взводу зобов'язаний:

перевірити справність машин, озброєння, засобів захисту і пожежогасіння, приладів нічного бачення, засобів зв'язку і світломаскування, наявність засобів спеціальної обробки;

заправку пально-мастильними матеріалами;

кріплення засобів десантування;

наявність і правильність укладання боєприпасів, шанцевого інструменту і засобів підвищення прохідності машин. Про готовність до маршу він доповідає командиру роти.

Командир взводу на марші зобов'язаний підтримувати встановлений порядок руху, не допускати затримок на переправах, перевалах, у тіснинах і населених пунктах, вести безупинне кругове спостереження за наземним, повітряним противником та сигналами командира роти, вчасно оповіщати особовий склад про противника, а також про радіоактивну, хімічну та бактеріологічну (біологічну) обстановку, підтримувати постійну готовність взводу до ведення бою.

Командир взводу висувається в голові колони взводу.

Підрозділи рухаються тільки по правому боку дороги, дотримуючись встановленої швидкості руху, дистанції між машинами та заходів безпеки. Тіснини, тунелі і мости колона проходить без зупинок з максимально можливою швидкістю. Під час руху по мостах, залізничних переїздах, тунелях та небезпечних ділянках маршруту вживаються заходи, які забезпечують безпеку руху, виключають затори на маршруті та загазованість тунелів.

Для захисту від високоточної зброї противника максимально використовуються поля радіолокаційної невидимості, які утворюються складками місцевості та місцевими предметами, населені пункти і придорожня рослинність. Під час руху по відкритих та незамаскованих ділянках маршруту не допускається скупчення машин та зупинка колони, а швидкість руху і дистанції між машинами збільшуються.

Вночі машини рухаються з використанням приладів нічного бачення, світломаскувальних пристроїв, а під час руху на ділянках місцевості, які проглядаються противником, і в світлу ніч – з повністю вимкненим світлом (вимкненими приладами нічного бачення).

Під час здійснення маршу в лісі та під час руху в місті віддаленість похідної охорони та дистанції між машинами в колоні скорочуються. На перехрестях, де утруднене орієнтування, виставляються добре видимі покажчики або організовується регулювання руху.

Відбиття ударів повітряного противника на марші здійснюється під час руху або з коротких зупинок вогнем зенітного підрозділу та виділених для цього засобів парашутно-десантних (аеромобільно-десантних) підрозділів.

Управління взводом у ході маршу здійснюється встановленими сигналами. Радіостанції працюють тільки на прийом.

За сигналом оповіщення про повітряного противника зенітний підрозділ, а також підрозділи, які виділені для ведення вогню по повітряних цілях, приготовляються до відкриття вогню, люки бойових машин десанту (бронетранспортерів) (крім люків, із яких буде вестись вогонь) зачиняються. Особовий склад переводить протигази в положення «напоготові».

За сигналом оповіщення про радіаційне, хімічне, біологічне зараження продовжується рух. У бойових машинах десанту (бронетранспортерах) перед подоланням зон зараження люки, двері, бійниці і жалюзі зачиняються, вмикається система захисту від зброї масового ураження. Особовий склад під час прямування в пішому порядку і на відкритих машинах одягає засоби індивідуального захисту.

Зони з високим рівнем радіації, райони зруйнувань, пожеж та затоплень на маршруті руху, як правило, обходяться; при неможливості обходу зони зараження долаються з максимальною швидкістю з використанням засобів індивідуального захисту та систем захисту від зброї масового ураження, які є на машинах.

Часткова спеціальна обробка проводиться після виходу із зон радіоактивного зараження, а при застосуванні противником отруйних речовин – негайно. Повна спеціальна обробка проводиться, як правило, в районі денного (нічного) відпочинку або після прибуття в призначений район.

При нанесенні противником ядерних та хімічних ударів по колоні командир підрозділу вживає заходів щодо відновлення боєздатності, ліквідації наслідків ударів та продовження руху.

У випадку застосування противником запалювальної зброї, а також під час вимушеного подолання району пожеж люки, бійниці, жалюзі бойових машин десанту (бронетранспортерів) зачиняються. Командир підрозділу швидко виводить колону із району пожеж вперед або в навітряний бік, зупиняє її, організовує гасіння осередків вогню на озброєнні та техніці, рятує особовий склад і надає першу медичну допомогу тим, хто постраждав, після чого колона продовжує рух.

На привалах побудова колони не порушується, машини зупиняються на правій обочині дороги не ближче 10 м одна від одної або на дистанції, яка встановлена командиром. Бойові машини десанту (бронетранспортери) ставляться під крони дерев, у радіолокаційній тіні місцевих предметів, а на відкритій місцевості маскуються штатними маскувальними покриттями та місцевими матеріалами.

Особовий склад виходить з машин тільки за командою (сигналом) своїх командирів і розташовується для відпочинку праворуч від дороги. У машинах залишаються тільки спостерігачі, чергові кулеметники (навідники-оператори) та радіотелефоністи (радисти-заряджальники) командирських машин.

Командири та механіки-водії (водії) бойових машин проводять контрольний огляд озброєння, техніки і разом з призначеним для допомоги їм особовим складом проводять технічне обслуговування.

Техніка, яка вийшла із ладу в ході маршу, зупиняється на правій обочині дороги або відводиться вбік. Екіпажі машин визначають причини несправностей та вживають заходів щодо їх усунення. Після усунення несправностей машини продовжують рух, приєднуючись до похідної колони, місця в колонах своїх підрозділів вони займають на привалах. Обгін колон під час руху забороняється.

Технічне замикання колони надає допомогу екіпажам (водіям) під час усунення несправностей, організовує передачу несправних (які не підлягають ремонту своїми силами) машин та машин, які застрягли, евакуаційним і ремонтним підрозділам і забезпечує прибуття машин, які відстали, у призначений район. Про машини, які відстали на шляху, командир підрозділу особисто доповідає старшому начальнику.

Поранені та хворі після надання їм медичної допомоги евакуюються в найближчі медичні пункти (заклади), а при неможливості евакуації висуваються зі своїми підрозділами або з медичним пунктом.

Взвод у безпосередній охороні на марші

При здійсненні маршу в район очікування взвод може призначатися в безпосередню охорону з метою розвідки маршруту і попередження батальйону (роти) від раптового нападу диверсійно-розвідувальних груп противника та забезпечення підрозділам, які охороняються, часу та вигідних умов для розгортання в бойові порядки та вступу в бій.

Безпосередня охорона підрозділів на марші здійснюється дозорними відділеннями, парними дозорними, спостерігачами і черговими вогневими засобами.

У районі привалів безпосередня охорона підрозділів здійснюється спостережними постами (спостерігачами), черговими вогневими засобами, крім того можуть призначатись піші парні патрульні, а також патрулі на автомобілях, які діють на найближчих підступах на відстані, що забезпечує спостереження за ними.

Склад підрозділів, які виділяються для охорони, визначається обстановкою і характером дій. Особовий склад, призначений в охорону, повинен знаходитись в постійній бойовій готовності, проявляти високу пильність, активність, рішучість і стійкість, дотримуватись встановленого порядку бойового чергування, черговості і порядку відпочинку, маскування.

Взвод висувається перед колонами батальйону (роти) на видаленні зорового бачення в готовності до негайних дій за обстановкою. У взводі організується спостереження за наземним і повітряним противником і сигналами командира батальйону (роти).

Командиру взводу визначається завдання, вказуються напрямки (об’єкти, місце), на яких зосередити особливу увагу, порядок організації спостереження в штатних і доданих підрозділах.

У встановлений час взвод проходить вихідний пункт і починає рух за вказаним маршрутом. Для розвідки і безпосередньої охорони командир взводу висилає по маршруту руху, а при необхідності і в боки флангів дозорні відділення на відстань, яка забезпечує спостереження за ними і підтримку їх вогнем. У взводі ведеться кругове спостереження. Дрібні групи противника взвод знищує з ходу. Тіснини і мости проходить без зупинки, здійснюючи ретельний їх огляд. Зруйновані ділянки шляхів, завали, заміновані ділянки взвод обходить, при цьому позначає місця руйнувань (мінування) і напрямки обходу. Якщо обхід неможливий, взвод пророблює прохід у загородженнях та позначає його.

Командир взводу в ході руху особисто веде розвідку противника і місцевості, а також використовує відомості, які передаються діючим попереду дозорним відділенням. При необхідності для огляду місцевості і місцевих предметів висилає дозорне відділення парних дозорних на відстань, яка забезпечує спостереження за ним і підтримку його вогнем. Про зустріч з противником, виявлення заражених ділянок місцевості, загороджень, руйнувань і напрямки їх обходу командир взводу доповідає командиру батальйону (роти).

2.3. Підготовка до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів. Вихід на аеродром (посадкову площадку), завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки (вертольоти), посадка особового складу у літаки (вертольоти)

Аеродроми (посадкові площадки) у ВРД призначаються для завершення підготовки до десантування підрозділів, частин та з’єднань ВТА та АСхВ, завантаження в літаки (вертольоти) озброєння, техніки, запасів матеріальних засобів, посадки особового складу десанту і зльоту на десантування. Аеродроми призначаються, по можливості, поблизу районів зосередження. Посадкові площадки для вертольотів призначаються, як правило, безпосередньо у районах зосередження десанту або поблизу них. Розміри площадок (до 1,5 км в довжину і 0,5-0,7 км в ширину) повинні дозволяти одночасне розміщення на кожній не менше ескадрильї вертольотів і їх зліт. Запасні аеродроми (посадкові площадки) використовуються у випадку виходу зі строю основних.

Райони зосередження призначаються для прихованого (скритого) розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту та підготовки їх до десантування і виконання бойових завдань. Вони повинні забезпечувати: розосереджене та приховане розміщення особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів; можливість швидкого збору підрозділів і висування їх у вказаному напрямку; умови для укладання парашутів та підготовки до застосування багатокупольних, парашутно-реактивних і парашутних безплатформних систем; сприятливі санітарно-епідемічні умови; достатню кількість джерел води, доріг та під’їзних шляхів для автотранспорту.

Райони очікування призначаються для прихованого (скритого) розташування підрозділів, частин і з’єднань повітряного десанту, які здійснюють десантування літаками, та завершення їх підготовки до десантування і бойових дій. Вони повинні забезпечувати: приховане розміщення підрозділів десанту; зручність підготовки до десантування особового складу, озброєння, техніки та запасів матеріальних засобів; захист від зброї масового ураження та високоточної зброї; швидкий вихід на аеродроми.

Райони очікування завжди призначаються з того боку аеродрому, звідки дує вітер. Це підвищує живучість десанту, тому що у випадку нанесення по аеродрому ударів зброєю масового ураження підрозділи десанту, які втратили рухомість після швартовки техніки та вантажів, не будуть отруєні зараженим повітрям.

Район очікування призначається в 5-10 км від аеродрому, в місцях, що забезпечують приховане розташування та зручність виходу підрозділів на завантаження. Час перебування в районі очікування використовується для підготовки до завантаження та наступних дій.

Підрозділи повітряного десанту, які десантуються з одного аеродрому одним вильотом військово-транспортної авіації, складають аеродромну групу. Один із командирів підрозділів, які входять до складу аеродромної групи, призначається старшим і відповідає за своєчасну підготовку всіх підрозділів аеродромної групи до десантування та бойових дій.

При підготовці до десантування здійснюється дозаправка бойової техніки та автомобілів пально-мастильними матеріалами, при необхідності проводиться додаткове закріплення агрегатів і вузлів машин.

Підготовка озброєння, техніки та матеріальних засобів до десантування проводиться на спеціальних площадках, які повинні мати:

місця для розвантаження та розміщення озброєння, техніки, матеріальних засобів і засобів десантування;

пункти для спорядження автоматичних засобів;

місця для розташування особового складу та автотранспорту.

Завершення підготовки до десантування бойових машин (автомобілів) проводиться безпосередньо на аеродромі перед завантаженням у літаки.

Всі роботи з підготовки озброєння, техніки та матеріальних засобів до десантування виконуються екіпажами під керівництвом командирів підрозділів. Контроль здійснюється командирами взводів, рот та спеціалістами повітрянодесантної служби батальйону, полку (бригади).

Вихід підрозділів на аеродроми (посадкові площадки) здійснюється у визначений командиром десанту та узгоджений з командиром військово-транспортної частини, частини авіації СВ час, за командою командира батальйону – старшого аеродромної групи.

У випадку підготовки підрозділів до десантування у стислі терміни вони можуть виходити із районів зосередження безпосередньо на аеродроми, минаючи райони очікування.

Для організованого виходу до літаків, скорочення термінів завантаження техніки та вантажів, передполітного огляду, одягання парашутів та одночасної посадки особового складу у літаки в указаний час, по можливості в укритих місцях, призначається вихідне положення для завантаження ОВТ і посадки особового складу в літаки, яке підрозділи займають безпосередньо поблизу злітно-посадкової смуги (руліжних доріжок) до прибуття літаків. У вихідному положенні для завантаження озброєння і техніки та посадки особового складу в літаки проводяться контрольні огляди людських десантних парашутів випускаючими, уточнюються маршрути водіям транспортних засобів до стоянок літаків.

Завантаження озброєння, техніки та вантажів у літаки, їх кріплення і підготовку до викидання проводиться особовим складом підрозділів під керівництвом командирів екіпажів літаків. Після завантаження командири підрозділів десанту, посадові особи повітрянодесантної служби разом із командирами екіпажів літаків і фахівцями з авіаційного озброєння та десантного обладнання проводять передполітний огляд завантаженого у літаки озброєння, техніки та вантажів для визначення готовності їх до викиду. Крім того командири підрозділів десанту та посадові особи повітрянодесантної служби перевіряють правильність підготовки парашутів та підгонку спорядження десантників для здійснення стрибка.

Одягання парашутів здійснюється: особовим складом, який десантується з технікою, – біля літаків, після закінчення завантаження техніки; без техніки – у вихідному положенні для завантаження та посадки.

Час готовності до десантування визначає та доводить старший начальник, який застосовує десант. На цей час озброєння, техніка та запаси матеріальних засобів десанту повинні бути завантажені у літаки і проведена їх передполітна перевірка, а особовий склад повинен знаходитись безпосередньо біля літаків у готовності до посадки.

Посадка особового складу у літаки проводиться безпосередньо перед вильотом і повинна бути закінчена до запуску двигунів. Час початку посадки особового складу у літаки визначається командиром десанту після отримання розпорядження на початок десантування.

При підготовці до десантування та виконання бойового завдання вночі вживаються заходи з освітлення робочих місць з дотриманням світломаскування, підсилюється комендантська служба.

Взимку передбачаються: заходи з обігріву особового складу, очищення площадок та маршрутів виходу підрозділів, прогрівання двигунів машин перед завантаженням у літаки (вертольоти) для забезпечення їх швидкого запуску після приземлення, забезпечення підрозділів маскувальними костюмами, лижами, а машин – засобами для підвищення прохідності в умовах глибокого снігового покрову, маскувальне покрашення бойової техніки та транспортних засобів.

При підготовці батальйону до десантування посадковим способом з метою забезпечення швидкого розвантаження та зосередження підрозділів у вказаному районі (пункті) можуть призначатись офіцери та регулювальники, які десантуються з парашутною групою, що захоплює аеродром, або з головних літаків посадкової групи. Вони зустрічають літаки, що приземлилися, уточнюють командирам підрозділів напрямки (маршрути) виходу у вказані райони (пункти), регулюють рух, вживають заходів до швидкого звільнення злітно-посадкової смуги та руліжних доріжок для посадки та зльоту літаків. Для відбуксування техніки від літаків при розвантаженні в умовах низьких температур можуть виділятись тягачі.