Тема 5. Аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) взвод під час ведення десантно-штурмових дій

5.1. Загальні положення з десантно-штурмових дій

Поштовхом виникнення десантно-штурмових частин (з’єднань), а в подальшому – перейменування їх у аеромобільні та, як слідство – розвитку концепції ведення десантно-штурмових дій стали вертольоти. З їх появою з'явились можливості запровадження нових способів підготовки та ведення дій, що передбачають мобільне перекидання підрозділів повітрям.

Положення Воєнної доктрини України та Стратегічного оборонного бюлетеня показують, що до характерних рис сучасної збройної боротьби відноситься зростання ролі високоманеврених (мобільних) дій військ (сил) на розрізнених напрямках з широким застосуванням сил швидкого реагування, аеромобільних та повітрянодесантних військ, десантів та військ спеціального призначення.

Десантно-штурмові дії – сукупність узгоджених та взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем і часом дій аеромобільних військових частин і підрозділів та доданих або штатних військових частин і підрозділів авіації СВ щодо десантування та виконання бойових завдань у тилу противника, які проводяться за єдиним замислом і планом.

Змістом десантно-штурмових дій є штурмові дії аеромобільних військових частин, підрозділів і ударні дії доданих або штатних військових частин, підрозділів авіації СВ у тилу противника.

Десантно-штурмові дії являють собою високоманеврені бойові дії десантів в тилу противника для одночасного або послідовного виконання найбільш важливих оперативно-тактичних і тактичних завдань.

Практична особливість десантно-штурмових дій полягає в їх універсальності. Десантно-штурмові дії можливо проводити в усіх збройних конфліктах, на всіх етапах, незалежно від місцевості, пори року та часу. При цьому такі дії повинні мати наступально-диверсійний характер, без довготривалого зіткнення з силами противника, з обов’язковим швидким маневром (відходом) в інші райони або поверненням на свою територію для відновлення боєздатності і поповнення витрат. Важливою рисою десантно-штурмових дій є їх повітряно-наземний характер, який обумовлюється обмеженою прилаштованістю військ до пересування повітрям, широкою можливістю використання вертольотів для вирішення завдань майже на всьому періоді десантно-штурмових дій.

Масштаби проведення десантно-штурмових дій в цілому визначаються не кількістю сил та засобів, що залучаються, просторовим та часовим показниками, як інші форми застосування військ, а головним чином двома особливостями: в інтересах якого органу управління проводяться такі дії; результати, що очікуються, та вплив на зміну обстановки.

Головний принцип десантно-штурмових дій: маневр – удар і знову маневр, нешаблонні способи дій, точна відповідність обстановці. Удари, які наносяться по противнику і його об’єктах, повинні бути стрімкі, короткі, а зіткнення з противником – недовготривале.

Практичною основою для використання нової форми та способів дій аеромобільних військ можуть бути їх специфічні якості: мобільність і незалежність від умов місцевості та інфраструктури; здатність до чергування стрімкого пересування повітрям з діями на землі; можливості швидкого розосередження та зосередження.

Виконання кожного бойового завдання складається з наступних етапів: підготовка десантно-штурмових дій; перекидання десанту в райони виконання завдань (зону десантно-штурмових дій); виконання бойових та спеціальних завдань в тилу противника; повернення на свою територію та підготовку до наступних завдань.

Складові десантно-штурмових дій: спільні удари, маневри та бої військових частин (підрозділів) аеромобільних військ і авіації СВ; бойові дії тактичної авіації щодо прикриття та підтримки десантів; бойові дії ракетних військ і артилерії; бойові дії військ ППО; виконання завдань з розвідки, радіоелектронної боротьби та інших видів забезпечення.

Виконання завдань в ході десантно-штурмових дій буде полягати у вогневому ураженні противника в районах десантування засобами старшого начальника та ударами вертольотів з повітря до початку висадження десантів; висадженні передових загонів та захопленні посадкових площадок з метою забезпечення і організованого вступу у бій головних сил; раптовому оволодінні об’єктами методом нальоту та знищенні їх; швидкому зборі та поверненні у розташування своїх військ.

Для ведення десантно-штурмових дій створюються десантно-штурмові загони та групи.

Десантно-штурмові загони створюються від з'єднань та частин аеромобільних військ у складі посиленого батальйону, роти, а десантно-штурмові групи – у складі посиленого взводу.

Десантно-штурмові загони (групи) включають: сили і засоби аеромобільних військ, додані або штатні вертольоти АСхВ та інші засоби підсилення.

У залежності від бойової обстановки основними способами десантно-штурмових дій є: десантно-ударні дії; десантно-рейдові дії; диверсійно-пошукові дії.

Десантно-ударні дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині з метою виведення із ладу розвіданих координатних об'єктів противника. Тривалість ведення десантно-ударних дій визначається часом знаходження у повітрі вертольотів і складає до 2 годин. Удар по об’єктах набуває значної могутності за рахунок дій десантів, які висаджені і діють у тактичній взаємодії з ударами вертольотів. Принцип ведення: десантування – удар – маневр (повернення через лінію фронту). Найбільш характерні в оборонних операціях.

Десантно-рейдові дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині з метою дорозвідки і послідовного виведення із ладу об'єктів противника у визначеній смузі (напрямку). Тривалість ведення десантно-рейдових дій визначається часом, необхідним для виконання поставлених десантам завдань, та тривалістю застосування вертольотів на день і зазвичай складає до 12 годин. Схема дій: пошук і дорозвідка – висадка десанту – швидкий короткий удар – маневр в інший район – пошук – висадка десанту – удар – маневр (повернення). Враховуючи раптовість і швидкоплинність такого способу, удари наносяться з ходу, в більшості випадків без залучення додаткових сил та засобів старшого начальника, тільки силами десантів і вертольотів. Десантно-рейдові дії, як правило, проводяться з базових районів, що захоплюються і утримуються десантниками. Завершенням цих дій може бути захоплення та утримання до підходу своїх військ важливих районів, рубежів або повернення у вихідний район. Поповнення запасів матеріальних засобів та дозаправка вертольотів здійснюються за рахунок захоплених у противника та поданих своєю авіацією.

Диверсійно-пошукові дії – дії десантно-штурмових загонів і груп у тактичній та оперативній глибині у визначеному районі з метою пошуку та виведення із ладу елементів ВТЗ, систем управління, постачання і комунікацій та інших об’єктів. Тривалість ведення диверсійно-пошукових дій визначається часом, необхідним для виконання поставлених десантам завдань, та тривалістю застосування вертольотів на день і зазвичай складає до 12 годин. Вони проводяться малими підрозділами (взвод, іноді рота) – групами (загонами), що озброєні стрілецькою зброєю, вибуховими, протитанковими та іншими спеціальними засобами. Кожна група (загін) оснащується і формується окремо, в залежності від специфіки конкретного завдання. Доставка та евакуація груп здійснюються на вертольотах. Виконання завдань може бути способами проведення засідок; пошуків і нальотів; мінуванням та руйнуванням; демонстративних дій з метою затягування противника на перешкоди та райони загороджень; знищення (вивід з ладу) елементів систем управління та постачання; зруйнування об’єктів місцевої інфраструктури; розвідка для наведення авіації і артилерії. В усіх випадках диверсійно-пошукові дії проводяться з максимальною прихованістю, рішуче і без тривалого зіткнення з переважаючими силами противника.

Глибина десантування під час ведення десантно-штурмових дій може досягати до 40 км (зазвичай для загону у складі батальйону), а іноді і більше. Для виконання завдань щодо знищення особливо важливих об’єктів у тилу противника глибина десантування може визначатися тактичним радіусом вертольотів, які застосовуються. Під час застосування вертольотів різних типів глибина десантування визначається по тому типу, який має менший радіус.

Переліт авіації Сухопутних військ з десантом у район десантування, як правило, здійснюється у смузі прольоту. Ширина смуги прольоту складається із ширини побудови бойового порядку авіації Сухопутних військ та двох дальностей ураження засобів ППО загальновійськових підрозділів противника (ширина 4-6 км).

Смуга прольоту, як правило, знаходиться у смузі подавлення засобів ППО противника, ширина якої складається із двох дальностей ураження засобів ППО противника малої дальності і складає 60 – 100 кілометрів (засоби ППО далекої дії – більше 200 км, середньої дальності – до 200 км, малої дальності – до 50 км, ближньої дії – до 10 км).

Політ авіації Сухопутних військ здійснюється, як правило, на малих та гранично малих висотах (гранично малі висоти – до 200 м, малі висоти – 200 – 1000 м, середні висоти – 1000 – 4000 м, великі висоти – 4000 – 12000 м, стратосферні висоти – більше 12000 м).

Побудова бойових порядків авіації Сухопутних військ при десантуванні визначається умовами обстановки, характером бойових завдань десанту, можливостями засобів та систем навігації і повинна забезпечити мінімальні терміни висадки повітряного десанту, безпеку польоту вертольотів від засобів ППО противника.

Бойовий порядок авіації Сухопутних військ, як правило, включає групу розвідки та позначення посадкових площадок, групу подавлення засобів ППО, групу передового загону, групу РЕБ, десантну групу (головні сили), групу пошуково-рятувального забезпечення, резервну групу, демонстраційну групу, групу прикриття (головна, бокові, тильна).

При організації бойового польоту авіації Сухопутних військ призначаються: вихідний рубіж, контрольні пункти (рубежі) та рубіж бойового розходження.

Віддалення вихідного рубежу від дальньої границі ВРД повинно забезпечувати побудову бойового порядку частин авіації Сухопутних військ і може складати 15-30 км.

Контрольні пункти (рубежі) вибираються на кожному маршруті польоту через 30-50 км і в місцях різкої зміни напрямку та профілю польоту.

Рубіж бойового розходження призначається для перешикування частин (підрозділів) авіації СВ, заходу їх на посадкові площадки та об’єкти атаки. Його віддалення від посадкових площадок (об’єктів для атаки з повітря) повинно забезпечити виконання маневрів для посадки вертольотів та нанесення ударів по об’єктах противника з повітря і складає 5-8 км.

В ході ведення десантно-штурмових дій за виконання завдань в повному обсязі (від зльоту вертольотів для виконання завдань до їх повернення після виконання завдань) відповідають командири десантно-штурмових, загонів та груп, які діють на вертольотах.

5.2. Підготовка взводу до десантно-штурмових дій

Підготовка підрозділу до десантно-штурмових дій може проводитися за різних умов: у загрозливий період; в умовах розпочатих бойових дій; планомірно (з послідуючим виконанням усіх заходів поетапно до встановленого часу), або у короткий термін для виконання завдань, які виникли раптово.

Порядок, зміст, послідовність та методи роботи щодо підготовки підрозділу до десантно-штурмових дій визначаються обстановкою, характером поставленого завдання і встановленим терміном готовності до десантування і ведення десантно-штурмових дій.

Підготовка аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) взводу до ведення десантно-штурмових дій включає:

- зосередження у вихідному районі для десантування;

- підготовку до десантування озброєння, бойової техніки та матеріальних засобів;

- екіпіровку та підготовку особового складу до десантування та виконання бойового завдання;

- організацію десантування та бойових дій та постановку бойових завдань особовому складу;

- вихід підрозділу на посадкові площадки;

- завантаження озброєння, бойової техніки, матеріальних засобів та посадку особового складу у вертольоти; контроль готовності до десантно-штурмових дій.

Щоб скоротити час на підготовку до десантно-штурмових дій, в підрозділі на основі попередніх розпоряджень завчасно вживають ряд заходів:

поповнення запасів матеріальних засобів, екіпірування особового складу у відповідності із завданням, яке передбачається;

уточнення розрахунків на десантування, проведення рекогносцировки посадкових площадок та маршрутів виходу до них.

Робота командира аеромобільно-десантного (парашутно-десантного) взводу з організації десантно-штурмових дій починається з отриманням бойового завдання на дії у якості десантно-штурмової групи.

Командир взводу, отримавши бойове завдання на ведення ДШД:

усвідомлює його;

віддає необхідні розпорядження особовому складу взводу на підготовку до ДШД;

оцінює обстановку;

приймає рішення;

віддає бойовий наказ;

організує взаємодію;

здійснює керівництво з підготовки особового складу, озброєння, техніки та матеріальних засобів до десантно-штурмових дій.

При усвідомленні бойового завдання командир взводу повинен зрозуміти завдання роти та взводу, по яких об’єктах (цілях) на напрямку дій взводу здійснюється вогневе ураження засобами старших командирів, завдання сусідів та порядок взаємодії з ними, чим підсилюється взвод, порядок та терміни виконання бойового завдання, з якої посадкової площадки здійснюється десантування, бортовий номер вертольота, час готовності до десантно-штурмових дій.

При віддачі розпоряджень про проведення заходів, які необхідно виконати негайно, командир, як правило, вказує:

місця, послідовність та терміни підготовки озброєння, бойової та іншої техніки, матеріальних засобів до ведення ДШД;

спорядження особового складу, кількість матеріальних засобів, необхідних для виконання бойового завдання;

порядок забезпечення зустрічі вертольотів;

порядок контролю та доповіді про виконання заходів.

При оцінці обстановки командир взводу повинен вивчити об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, склад, положення та можливий характер дій противника на об’єкті та на підступах до нього, місця розташування його вогневих засобів, його сильні та слабкі сторони, найбільш вірогідні напрямки дій танків, літаків та вертольотів на малих та гранично малих висотах, можливі місця влаштування засідок, систему загороджень, охорони та оборони об’єктів противника на напрямку дій взводу, напрямки можливого відходу противника з об’єкта; стан, забезпеченість та можливості взводу, доданих вогневих засобів; склад, положення, характер дій сусідів, порядок підтримки зв’язку та взаємодії з ними; місцевість, її прохідність, захисні та маскуючі властивості, вигідні підступи до об’єкта захоплення, умови спостереження та ведення вогню, можливі райони завалів, руйнувань, затоплень та шляхи їх обходу. Крім того необхідно врахувати радіаційну та хімічну обстановку, час доби та стан погоди.

Після оцінки обстановки командир аеромобільно-десантного взводу приймає рішення, в якому визначає:

порядок виконання отриманого завдання;

завдання відділенням, доданим підрозділам та вогневим засобам;

порядок взаємодії;

порядок управління.

(Взводу може бути додано 1-2 транспортні вертольоти авіації Сухопутних військ, мінометний розрахунок, розрахунок ПТКР, кулеметне, гранатометне відділення (або окремі вогневі засоби), 2-3 сапери, 2-3 хіміки-розвідники, та дії взводу може підтримувати 2-4 вертольоти вогневої підтримки які, зазвичай, будуть знаходитись у безпосередньому підпорядкуванні командира роти або батальйону).

Весь особовий склад аеромобільно-десантного взводу разом з доданими підрозділами складають десантно-штурмову групу, де командиром групи є командир аеромобільно-десантного взводу, який несе безпосередню відповідальність за виконання бойового завдання особовим складом десантно-штурмової групи.

Прийняте рішення командир взводу доповідає командиру роти та наносить на свою робочу карту.

Оформлене на карті рішення командира взводу є основою для постановки завдання на ведення ДШД.

У бойовому наказі командир взводу вказує:

- орієнтири;

- об'єкт захоплення, склад, положення і можливий характер дій противника на об'єкті, місця розташування його вогневих засобів;

- завдання роти та взводу;

- об'єкти та цілі на напрямку дій взводу, що уражаються засобами старших командирів, а також бойові завдання сусідів;

- бойові завдання відділенням, доданим підрозділам та вогневим засобам;

- час готовності до виконання завдання;

- своє місце та заступника.

Бойовий наказ віддається коротко, ясно, так щоб підлеглі чітко зрозуміли своє завдання.

Після віддачі бойового наказу командир приступає до організації взаємодії.

Взаємодія полягає в узгодженні дій підрозділів між собою по завданнях, рубежах та часу в інтересах найбільш успішного виконання бойового завдання.

Під час організації взаємодії командир взводу повинен погодити зусилля штатних та доданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання, добитися правильного та єдиного розуміння всіма командирами бойового завдання та способів його виконання, а також указати сигнали оповіщення, управління та взаємодії, порядок дій за ними. Особлива увага приділяється узгодженості дій підрозділів, що виконують завдання на землі з підрозділами, які діють з повітря.

Основи взаємодії є і в бойовому наказі, практично в усіх його пунктах.

Організація взаємодії може здійснюватися методом:

• вказівок командира з організації взаємодії;

• доповідей підлеглих командирів про порядок дій своїх підрозділів при виконанні поставлених завдань по рубежах та часу з розіграшем можливих варіантів дій;

• комбінованим способом.

В умовах обмеженого часу командир взводу організовує взаємодію, як правило, методом вказівок.

Взаємодія організується на макеті місцевості (великомасштабній схемі, карті) на період виконання найближчого завдання у тилу противника, після виконання найближчого завдання на місцевості (по карті) на глибину подальших дій.

Організовуючи взаємодію, як правило, узгоджуються: маршрут, час та порядок виходу підрозділів на посадкові площадки, порядок завантаження техніки і посадки особового складу у вертольоти, сигнали початку та закінчення завантаження і посадки; порядок, черговість та час зльоту, побудова бойового порядку підрозділів авіації СВ, смуга прольоту, час проходження вихідного пункту, контрольних пунктів та пункту бойового розходження; порядок прикриття десанту та авіації у вихідному районі для десантування, при польоті, у районі десантування і бойових дій; порядок виклику, взаємного розпізнавання та цілевказівок; час ударів, відкриття та припинення вогню, заходи безпеки польоту вертольотів, сигнали оповіщення, взаємного розпізнавання і цілевказівок; порядок відбиття ударів бойових вертольотів противника вогнем бортового озброєння та стрілецької зброї з бортів своїх вертольотів; порядок десантування (у якому складі, на яку площадку і коли висаджується), порядок їхніх дій після висадки; вказує порядок вогневого ураження противника, який обороняє об'єкти захоплення, напрямки висування підрозділів до об'єкта захоплення та порядок їхніх дій при авіаційній та артилерійській підтримці атаки, відбитті контратак противника; порядок та пункт збору після виконання найближчого завдання; повідомляються сигнали перенесення, припинення вогню, цілевказівок, виклику, взаємного розпізнавання з авіацією СВ; порядок посадки особового складу у вертольоти та повернення у ВРД (або порядок висування для виконання завдань із захоплення та знищення наступного об’єкта).

Командир організовує взаємодію за основними етапами виконання бойового завдання, наприклад:

І етап – посадка у вертольоти та переліт у район ведення ДШД, висадка, висування до об'єкта захоплення;

ІІ етап – атака та захоплення об'єкта противника;

ІІІ етап – знищення об'єкта, вихід до пункту збору, посадка у вертольоти та повернення у ВРД. (Цей варіант взаємодії найбільш притаманний для ведення десантно-ударних дій, при веденні десантно-рейдових або диверсійно-пошукових дій, етапів взаємодії може бути більше).

Організація взаємодії не повинна здійснюватися як докладний переказ поставлених завдань, а полягає в роз'ясненні, як ці завдання треба виконувати.

Після виконання роботи з організації взаємодії командир організовує бойове забезпечення дій свого підрозділу.

Бойове забезпечення дій взводу полягає в організації та здійсненні заходів, направлених на підтримання високої бойової готовності підрозділу, забезпечення його боєздатності та створення умов для успішного виконання поставленого бойового завдання.

Організовуючи бойове забезпечення, командир взводу вказує:

- дотримання правил тактичного маскування (порядок виконання встановлених заходів (правил) світлової, звукової дисципліни та радіомаскування; створення хибних районів розташування підрозділів, посадочних площадок);

- порядок охорони.

Робота командира взводу з організації бою завершується організацією управління.

Під час організації управління командир взводу уточнює (доводить) місце знаходження та порядок пересування командно-спостережного пункту, радіодані та порядок використання засобів зв’язку.

Перевіривши готовність особового складу, бойової техніки та озброєння до ведення ДШД командир взводу доповідає про це командиру роти.

5.3. Ведення десантно-штурмових дій аеромобільно-десантним (парашутно-десантним) взводом

При перельоті на десантування визначаються основний і запасний маршрути польоту. Маршрут обирається з урахуванням польоту на гранично малих висотах, використовуючи складки місцевості для маскування та захисту від вогню противника, особливо його засобів ППО, по можливості він повинен проходити над лісовими масивами в стороні від крупних орієнтирів. Десантно-штурмові загони (групи) висаджуються зі збільшеними запасами боєприпасів, особливо протитанкових і зенітних ракет.

Район висадки вибирається з урахуванням важливих тактичних властивостей місцевості: наявності укриття, прихованих шляхів підходу до об’єкта атаки, панівних висот, стану доріг, умов організації протитанкової оборони. Рекомендується уникати очевидних зон висадки, які, як правило, будуть захищені вогнем та засідками противника, різноманітними видами загороджень, а також уникати вузьких дефіле, глибоких лощин та інших місць, де можуть бути сильні вертикальні повітряні потоки та потоки біля землі, здатні суттєво ускладнити пілотування вертольотів.

Район висадки повинен розміщуватись якомога ближче до об’єкта атаки, мати відносно рівну площадку для прийому найбільшої кількості одночасно прибулих вертольотів (мінімальний діаметр площадки в залежності від типу вертольота 50-75 м) та по можливості забезпечувати посадку вертольотів у тому ж бойовому порядку, в якому вони здійснювали політ.

Площадка повинна мати достатньо тверде покриття. Нахил поверхні площадки не повинен бути більше 15 градусів. Якщо скати площадки крутіші, передбачається вивантаження техніки, майна та висадка особового складу в режимі висіння.

Час висадки встановлюється з урахуванням прогнозу погоди та її впливу на хід бою, місцезнаходження противника та його маневрених можливостей, а також протяжності дня та ночі, візуальної видимості. Найбільш доцільно проводити висадку зранку, щоб використати темний час доби для перельоту. Висадка також може проводитись під час заходу сонця, щоб можна було використати ніч для ведення бою.

При веденні ДШД обов’язково передбачається виконання правил тактичного маскування: дотриманням встановлених заходів (правил) світлової, звукової дисципліни та радіомаскування, демонстраційні дії, створення хибних районів розташування підрозділів, посадкових площадок.

Десантно-штурмові дії аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) підрозділ веде спільно з силами і засобами, що підтримують та забезпечують його дії, – частинами і підрозділами авіації ПС та СВ, ракетних військ і артилерії, військ ППО та спеціальних військ.

Аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) підрозділ у тилу противника веде загальновійськовий бій. Разом з тим специфічність бойових завдань, різноманітність озброєння, а також умови бойового застосування зумовлюють ряд принципових особливостей в тактиці дій загонів (груп). Десантно-штурмові дії характеризуються рішучістю мети, високою динамічністю, широким застосуванням маневру, раптовістю і стрімкістю ударів по противнику, що наносяться з різних напрямків у різноманітній обстановці.

Від десантно-штурмового загону (групи) передовий загін, як правило, не призначається. Від нього можуть виділятися підрозділи прикриття, що десантуються з вертольотів на підступах до району десантування одночасно із висадкою основного складу загону (групи) або за 5-10 хвилин до початку його висадки.

Безпосередньо перед висадкою головних сил загону (групи), якщо передовий загін (підрозділ прикриття) висаджується на підступах до району ведення десантно-штурмових дій, по об’єктах противника в районі ведення десантно-штурмових дій наносяться удари тактичною авіацією, а також бойовими вертольотами з групи подавлення засобів ППО противника. Вона включає авіаційну та артилерійську підготовку атаки.

Вогневе ураження противника при висадці може здійснюватись також артилерією.

Важливе значення має попереднє планування вогневого ураження, тому що вертольоти повинні уникнути польоту через траєкторії мін та снарядів. Вогневе ураження під час ведення ДШД, як правило, повинно бути направленим на територію довкола району висадки. Вогневе ураження артилерією може нейтралізувати опір противника у самому районі висадки, але й може порушити цілісність місцевості, що може утруднити посадку вертольотами. В разі неможливості посадки вертольотів висадка десанту здійснюється із режиму висіння.

Авіаційна підготовка атаки полягає у нанесенні ударів по об’єктах противника тактичною авіацією ПС і вертольотами авіації СВ.

Артилерійська підготовка атаки здійснюється доданими або підтримуючими артилерійськими підрозділами. Вона включає, зазвичай, один або декілька вогневих нальотів артилерії спільно з вогнем протитанкових засобів.

У деяких випадках, коли висадка підрозділів здійснюється на об’єкти захоплення, артилерійська підготовка атаки може і не проводитися.

З переходом десантно-штурмових загонів (груп) в атаку здійснюється вогнева підтримка атаки, що включає авіаційну та артилерійську підтримку атаки.

Авіаційна підтримка атаки здійснюється нанесенням вогневих ударів підрозділами штатних (доданих) вертольотів авіації СВ за викликом. Основними об’єктами для ударів вертольотів є: броньована техніка, опорні пункти, артилерія на вогневих позиціях і інші об’єкти, що не були придушені в ході вогневої підготовки атаки, а також ті, що здійснюють опір підрозділам десанту в ході наступу. Для авіаційної підтримки атаки підрозділи бойових і транспортно-бойових вертольотів знаходяться на площадках базування (підскоку), зазвичай, в першій ступені готовності, що дозволяє наносити удари через 7-9 хвилин після отримання команди.

Артилерійська підтримка атаки здійснюється, як правило, вогнем мінометних та гранатометних підрозділів, підрозділів ПТКР, зосередженим вогнем та прямим наведенням по окремих цілях, що спостерігаються.

Протидесантна оборона об’єктів противника будується системою опорних пунктів підрозділів, що перекривають основні напрямки можливих атак повітряного десанту.

Сутність десантно-штурмових дій полягає у нанесенні противнику раптових та потужних ударів вогнем, стрімкій атаці одночасно з декількох напрямків, розчленування та знищення об’єкту по частинах. Глибина атаки обмежується, як правило, розмірами об’єкту, що захоплюється, або глибиною розташування підрозділів, що його обороняють.

Основними формами маневру при захопленні об’єктів у районі десантування є охоплення та обхід – вихід на фланги та у тил противнику, що обороняє об’єкт, з метою нанесення одночасного удару з різних напрямків у найбільш уразливих місцях. Захоплення об’єктів противника проводиться, як правило, у пішому порядку. При подальших діях, під час ведення десантно-рейдових дій, якщо передбачається оволодіння рубежем або об’єктами противника у новому районі, розташованому на значному віддаленні від району десантування, десантно-штурмовий загін (група) здійснює перекидання на вертольотах.

Розвідка до висадки десанту ведеться у смузі прольоту, території, що прилягає до неї, і у районі десантно-штурмових дій силами та засобами старшого командира, а після висадки десанту – розвідувальними органами загону. Вона повинна встановити угруповання і характер дій наземного та повітряного противника, його об’єкти, систему ППО, наявність мінно-вибухових загороджень, стан місцевості, площадок приземлення і погоди у районі десантно-штурмових дій.

У підрозділі ведеться повітряна і наземна розвідка. Повітряну розвідку ведуть спеціально підготовлені екіпажі штатних або доданих вертольотів, наземну розвідку – розвідувальні і бойові розвідувальні дозори та дозорні відділення.

Під час виконання найближчого завдання при захопленні призначених об’єктів і знищенні противника у районі десантно-штурмових дій підрозділу потрібно бути готовим до відбиття контратак танків (бойових машин) та ударів бойових вертольотів противника. Відбиття контратак танків проводиться штатними протитанковими засобами і підрозділами бойових вертольотів.

Бойові вертольоти противника можуть підтримувати танки (бойові машини), знищуючи протитанкові засоби десанту, і можуть з’являтися у районі десантно-штурмових дій з різних напрямків, протягом короткого часу (до 40 с) наносити удар із режиму висіння, після чого відходити за природні укриття.

Бойові і транспортно-бойові вертольоти під час виконання десантом бойового завдання, як правило, знаходяться в районі ведення десантно-штурмових дій. Основним їх завданням є знищення танків та інших броньованих цілей противника. При цьому командир десантно-штурмового загону організовує патрулювання однієї-двох пар бойових вертольотів на віддаленні 2-5 км від району десантно-штурмових дій на найбільш ймовірних шляхах підходу резервів противника. Частина бойових і транспортно-бойових вертольотів може діяти із засідок або знаходитись на площадках базування, що можуть визначатись на віддаленні 6-8 км від району ведення десантно-штурмових дій. Частина вертольотів може знаходитись у резерві командира десантно-штурмового загону. Для охорони та оборони вертольотів на площадках базування призначаються підрозділи охорони.

У залежності від поставленого бойового завдання та обстановки, що склалася, транспортні та транспортно-бойові вертольоти під прикриттям частини бойових вертольотів можуть повертатись за лінію зіткнення сторін на площадки підскоку. На площадках підскоку завчасно здійснюється підготовка до здійснення заходів щодо дозаправки та дозарядки вертольотів. Площадки підскоку призначаються на відстані 15-20 км від лінії зіткнення на місцевості, що дозволяє здійснити посадку відповідного підрозділу авіації СВ, її дозаправку і дозарядку боєприпасами. Перебування частини (підрозділу) авіації СВ на площадках підскоку повинно бути короткочасним. Охорона та оборона площадок підскоку здійснюється силами десантно-штурмового загону.

Аеромобільно-десантний (парашутно-десантний) взвод при перельоті на десантування веде спостереження через блістери вертольота, за командою командира веде вогонь по наземних цілях.

Фаза висадки – найбільш небезпечна частина десантування. Особовий склад на борту вертольотів повинен бути готовими вести вогонь у будь-якому напрямку після покидання вертольота.

Після висадки десантно-штурмова група негайно займає кругову оборону. При цьому кожному відділенню призначається смуга, а військовослужбовцям – сектори спостереження та ведення вогню. Першими здійснюють висадку кулеметники, командир групи та його заступник висаджуються окремо, для того щоб виключити ймовірність одночасного ураження вогнем противника.

Кругова оборона являє собою коло навколо вертольота за межами турбін, що крутяться, в положенні для стрільби, як правило, лежачи. Особовий склад групи залишається на позиції до підйому вертольота. В нічний час або під час висадки розвідувальної групи особовий склад повинен зберігати цілковиту тишу та залишатись на своїх позиціях протягом п’яти хвилин після відльоту вертольота. Це дає змогу адаптуватись до місцевості, а командиру групи – краще оцінити обстановку.

У разі вогню противника передова група негайно відкриває вогонь на придушення та атакує позиції противника, а при неможливості атаки противника створює оборонний периметр довкола району висадки, чим забезпечує висадку головних сил.

Після посадки вертольота взвод за командою командира взводу швидко висаджується і прикриває відхід вертольота із загрозливого напрямку. Надалі командир взводу орієнтується, встановлює зв’язок із командиром роти, уточнює бойові завдання особовому складу.

При уточненні бойових завдань після висадки командир взводу вказує:

об’єкт захоплення, характер його охорони та оборони, місця розташування його вогневих засобів;

напрямок висування та рубіж переходу в атаку, рубіж безпечного віддалення, сигнал та час початку атаки, порядок подолання загороджень та місця проходів у них;

порядок захоплення об’єкта;

завдання відділенням та доданим вогневим засобам;

пункт збору після виконання бойового завдання (посадкову площадку).

Взвод у передбойовому порядку під прикриттям вогню авіації та артилерії висувається до рубежу переходу в атаку, розгортається у бойовий порядок та атакує елементи об’єкта. Атака може проводитись у складі бойових груп. Командир взводу керує боєм зі знищення противника та оволодіння елементом об’єкта. В ході наступу командир взводу повинен спостерігати за противником та місцевістю, вибирати вигідний напрямок для руху, підтримувати безперервний зв'язок з командиром роти, стежити за діями сусідів і за командою командира роти та самостійно ставити завдання особовому складу взводу на знищення (придушення) противника вогнем. Окремі вогневі точки, де противник чинить опір, взвод обходить і атакує їх у фланг і тил. Для маневру використовуються складки місцевості, проміжки і відкриті фланги противника, для маскування можуть застосовуватись дими. При неможливості атаки у фланг і тил взвод вогнем усіх засобів завдає ураження противнику і завершує його знищення рішучою атакою з фронту.

Противника, що контратакує, особливо його танки і броньовані машини, взвод знищує вогнем усіх засобів з вигідного рубежу. Після нанесення вогневого ураження противнику взвод стрімкою атакою у взаємодії з іншими підрозділами завершує його знищення.

Після захоплення об’єкта командир взводу організовує його знищення або утримує протягом зазначеного старшим командиром часу.

При знищенні засобів доставки зброї масового ураження приводяться до непридатності насамперед ракети, пускові установки та засоби управління. На аеродромах знищуються літаки, пункти управління, склади, приводяться до непридатності злітно-посадкові смуги. При захопленні командних пунктів і вузлів зв’язку порушується зовнішній і внутрішній зв'язок, знищуються засоби пересування та радіотехнічні засоби. Склади боєприпасів, вибухових речовин та інших матеріальних засобів підриваються або знищуються шляхом підпалу або псування захопленого майна. На залізничних вузлах і станціях у першу чергу руйнуються вхідні і вихідні стрілки, пункти управління та сигналізації, мости, шляхопроводи та тунелі.

Після виконання найближчого завдання взвод у визначений час виходить у пункт збору. У пункті збору командир взводу доповідає про виконання бойового завдання та стан взводу. За командою командира групи особовий склад здійснює посадку у вертоліт. Як правило, першими завантажуються поранені. Останніми посадку здійснюють військовослужбовці групи прикриття.

Управління вогнем є найважливішим обов'язком командира взводу. Воно включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їхньої важливості і визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, якими можна найбільш надійно придушити ціль у короткий термін; цілевказівки, подачу команди на відкриття вогню або постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню і його корегування; маневр вогнем; контроль за витратою боєприпасів.

Для управління вогнем старшим командиром призначаються єдині орієнтири і сигнали. Заміняти їх забороняється. При необхідності, командир взводу може призначити додатково свої орієнтири і сигнали.

Як орієнтири вибираються добре видимі і найбільш стійкі від руйнування місцеві предмети. При використанні нічних прицілів орієнтирами вибираються місцеві предмети з великою відображаючою здатністю у межах дальності дії прицілів. Орієнтири нумеруються справа наліво, по рубежах від себе у бік противника. Один з них призначається основним.

Цілевказівки можуть здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) та від напрямку руху (атаки) трасуючими кулями і сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї у ціль.

Управління в бою повинно бути твердим та безупинним. Утрата управління у бою – неприпустима.

При роботі на радіостанціях необхідно суворо дотримуватись правил ведення переговорів. Всі команди у бою передаються по радіо відкритим текстом. При передачі команд командири відділень викликаються позивними, а пункти місцевості вказуються від орієнтирів умовними найменуваннями. При створенні противником радіоперешкод радіостанції за командою командира взводу (роти) перенастроюються на запасні частоти.

Для взаємного розпізнання підрозділів десанту та підтримуючої авіації старшим командиром установлюються сигнали “Я – свій вертоліт ” та “Ми – свої війська ”. Оповіщення особового складу про повітряного противника, радіоактивне, хімічне та бактеріологічне (біологічне) зараження здійснюється єдиними та постійно діючими сигналами. Сигнали оповіщення і порядок дій за ними повинен знати весь особовий склад взводу.

Командир взводу завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення і при їхньому одержанні подає відповідні команди.