5. Політичне та економічне життя в урср у другій половині 1960-х – 1980-х рр.

Після усунення Хрущова сутність консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом – “стабілізація”, яке стало символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мети, як зазначають дослідники цього періоду, проводячи жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна – страх перед репресіями, з усуненням Хрущова – ентузіазм і романтичну віру.

Спроби реформування економіки

У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку економіки СРСР й відповідно України.

Сільське господарство

Реформа в сільському господарстві передбачала:

– підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;

- встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;

- перерозподіл національного доходу на користь сільського господарства;

- заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.

Однак, істотних змін в аграрній політиці не відбулося – реформа лише дещо “обновила” колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створення достатку продовольства і сировини для промисловості.

Для забезпечення населення продовольством держава була змушена закуповувати хліб за кордоном.

До цього варто додати нераціональне господарське використання земель: відведення найродючіших ґрунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.

Промисловість

Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:

- переведення підприємств на госпрозрахунок;

- оцінку діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією;

- створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання тощо.

Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п’ятирічку (1966-1970 рр.) “золотою”. В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід – на 30%.

Проте вже на початку 1970-х рр. з’явилися перші симптоми краху реформ.

Посилення кризових явищ

Причини провалу економічної реформ середини 1960-х рр.:

- реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не змінювала структурної, інвестиційної політики;

- партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовлятися від звичних методів управління економікою.

Із початку 1970-х років темпи економічного зростання уповільнилися. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні становили відповідно:

- у 1966-1970 рр. – 6,7 і 7,8%;

- у 1971-1975 рр. – по 5,6%;

- у 1976-1980 рр. – 3,4 і 4,3%;

- у 1981-1985 рр. – 3,5 і 3,6%.

Економіка продовжувала розвиватися екстенсивним шляхом, намітилося постійне відставання від розвинених країн Заходу в науково-технічному і технологічному прогресі. Командна система не змогла повністю вписатися в умови, запропоновані НТР, що стало однією із основних причин економічного спаду. Продуктивність праці була нижчою, ніж у США: в промисловості – у 2 рази, у сільському господарстві – у 5 разів!

Низькою була якість вітчизняних товарів. У 1986 р. лише 15,9% промислових виробів досягли вищої категорії якості.

Збільшився бюрократичний апарат. Щорічно апарат управління зростав на 300-350 тис. осіб, досягнувши у 1980-х рр. 18 млн. Лише у 1975-1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств, відомств і державних комітетів збільшилася приблизно на 20%. Консервативні правлячі кола боялися змін, бачили в них загрозу своєму пануванню, тому виступали проти радикальних реформ. З’явився “культ сірості” в управлінні державою.

Посилилися безгосподарність і безвідповідальність, дедалі більше заявляли про себе корупція, організована злочинність і “тіньова” економіка.

Таким чином, у 1970-80-х рр. економіка України вступила у смугу кризи.

В Україні якнайвиразніше виявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок самої республіки працювало менше 30% потужностей української промисловості (тоді як у розвинутих країнах цей показник досягав 50-60% і більше).

Економічний потенціал України нарощувався без урахування екологічних факторів. На її території було збудовано та будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР, одержувала більше чверті всіх забруднень.

Рівень життя народу

Протягом 1960-80-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати. Проте цей добробут був відносним: за рівнем життя Україна на початку 1980-х рр. знаходилася серед країн, які займали 50-60-ті місця у світі. Існував гострий дефіцит промислових і продовольчих товарів, черги стали ганебною прикметою життя народу. До того ж відносний добробут народу в 1960-70-х рр. забезпечувався за рахунок розпродажу національних природних багатств – нафти, газу, вугілля, лісу. Десятки мільярдів карбованців не використовувалися для модернізації економіки в цілому, для істотного поліпшення соціально-культурної сфери, а просто “проїдалися”. Населення не знало справжньої ціни свого “достатку”, того, що він мав нездоровий і тимчасовий характер. Нафтовий “бум” 1970-х рр. минув, і в бюджеті СРСР почали з’являтися багатомільярдні дефіцити.

Горбачовська перебудова позначилася новими експериментами в політичній системі та економіці. Проте, подолати труднощі, не змінивши тоталітарної системи, було марно сподіватися. Республіки стали вимагати суверенітету при першій ліпшій нагоді.