12.6 Рекомендована література

1. Гурвич И.И. Сейсмическая разведка. – М.: Недра, 1970.

2. Гурвич И.И., Боганик Г.Н. Сейсмическая разведка. – М.: Недра, 1980.

3. Сейсморазведка. Справочник геофизика. Под ред. Номоконова В.П., Гурвича И.И. – М.: Недра, 1981.

Лабораторна робота № 13 Перебудова часового розрізу в глибинний

13.1 Мета та завдання роботи

Метою роботи є отримання практичних навичок перебудови часових розрізів у глибинні.

Завдання роботи полягає у розрахунку глибини залягання границь відбиття за часовим розрізом та розподілом пластових швидкостей та побудові за цими даними глибинного розрізу.

13.2 Основні теоретичні положення

Завершальним етапом обробки даних, отриманих по профілю, є трансформація часового розрізу в глибинний. При цьому, у загальному випадку, траса F(t) перетворюється в трасу F(z). У залежності від способу задання розподілу значень швидкості в середовищі, існує декілька методів перерахунку часового розрізу в глибинний. Розглянемо один з них, коли відомий розподіл пластових (або середніх) швидкостей по розрізу.

На часовому розрізі обираються вісі синфазності, які відповідають границям відбиття. Для кожного інтервалу між вісями задається значення швидкості. З часового розрізу для кожного пікету профіля знімається час реєстрації відбиття. За значенням часу (t_0і) та швидкості V_і визначається потужність шару між границями відбиття

. (13.1)

Аналогічна процедура виконується для кожної вісі синфазності.

Глибинний розріз будується поетапно. Від лінії спосте-реження на кожному пікеті способом кіл відкладається у вибраному масштабі потужність першого шару. Огинаюча дуг дає положення першої границі відбиття. Від цієї границі так само відкладається значення потужності другого шару на кожному пікеті. Огинаюча цих дуг дає положення другої границі. Ця операція продовжується далі вниз по розрізу.

13.3 Порядок проведення роботи

1. На часовому розрізі обрати 3-4 чіткі вісі синфазності, приурочені до границь відбиття.

2. Розрахувати потужності шарів між цими границями за формулою (13.1).

3. Побудувати глибинний розріз у вибраному масштабі, приймаючи до уваги, що вертикальний і горизонтальний масштаб однаковий.

13.4 Оформлення звіту

Звіт з лабораторної роботи повинен містити теоретичні відомості, розрахунки, побудований глибинний розріз, висновки.

13.5 Питання для самоперевірки

1. Що таке часовий розріз?

2. Що таке глибинний розріз?

3. Опишіть методику перебудови часового розрізу в глибинний.

13.6 Рекомендована література

1. Системы регистрации и обработки данных сейсморазведки / Полшков М.К., Козлов Е.А., Мешбей В.И. и др. – М.: Недра, 1984, 381с.

2. Гурвич И.И., Боганик Г.Н. Сейсмическая разведка. – М.: Недра, 1980.

3. Пузырев Н.Н. Интерпретация данных сейсморазведки методом отраженных волн. – М.: Гостоптехиздат, 1959.

Лабораторна робота №14 Побудова карти ізонормалей поверхні відбиття

14.1 Мета та завдання роботи

Метою роботи є освоєння прийомів побудови за даними площадних спостережень сейсморозвідки карти ізонормалей поверхні відбиття.

Завданням є побудувати карту ізонормалей за результатами спостережень.

14.2 Основні теоретичні положення

Завершальним етапом інтерпретації даних сейсмо-розвідки є побудова структурних карт та схем, які дають загальне уявлення про отримані результати. Основним елементом структурних карт є поле ізоліній рівних глибин, яке відображає форму даної поверхні відбиття (реальної або умовної). Велике значення має вибір горизонта, за яким буде будуватись структурна карта (схема). Горизонт повинен задовільняти наступним умовам:

1. повинен мати достатньо чітку прослідкованість на площі;

2. відображати найбільш суттєві риси геологічної будови;

3. розташовуватись в межах товщі, до якої приурочені основні поклади нафти, газу або інших корисних копалин.

Кількість горизонтів відбиття, за якими будуються структурні карти, визначаються методом сейсморозвідки та вказаним вище умовами.

Перш ніж приступити до побудови структурної карти, необхідно попередньо узгодити результати на перетинах профілів. Якщо середовище вважати однорідним, а межу розриву не дуже складною, то на перетинах профілів в межах випадкових похибок глибини по нормалі повинні співпадати.

Наявність випадкових похибок, які пов’язані з неточністю побудови та осередненням, а також з помилками в часі відбиття, призводить до того, що на перетину профілів глибини розходяться на величину 10-20 м. Розходження, які перевищують вказані цифри, зазвичай дають відомості про систематичні або грубі похибки. Останні найчастіше пов’язані з помилковою кореляцією відбиттів.

Основною причиною систематичних похибок є неточне узгодження між глибинами залягання горизонту з розрахунковими середніми швидкостя-ми. Справа в тому, що при інтерпретації за окремим профілем завжди вважають, що він орієнтований вхрест простягання, тобто площина променів співпадає з вертикальною площи-ною, та виходячи з цього припущення, визначають середню швидкість як функцію глибини або вертикального часу t₀.

А насправді, якщо кути нахилу досягають значних величин, то умова не завжди виконується, що призводить до неточного співвідношення розрахованих швидкостей і в кінцевому рахунку до розходження глибин на перетині профілів.

Для того, щоб оцінити можливу величину вказаного розходження глибин, розглянемо два ортогональних профіля, один з яких орієнтований точно за простяганням. Нехай середня швидкість в середовищі збільшується з глибиною за лінійним законом

,

де z_R – глибина залягання границі (по вертикалі) для центрального променя.

По профілю вхрест простягання для деякої точки з глибиною залягання горизонту h та кутом нахилу φ при побудові буде прийнята розрахована швидкість

.

На профілі за простяганням в тій же точці розрахована швидкість буде рівною

.

Звідси випливає, що різниця швидкостей складе

.

Відносна помилка в швидкостях буде рівна відносній помилці в глибині, тобто

.

Звідки

. (15.1)

Таким чином, систематичні помилки можуть досягати значних величин, тому ними не завжди можна зневажати.

Тому значну увагу приділяють ув’язці горизонтів. На схемі профілів, де відмічена також вихідна точка (наприклад, свердловина), обирають замкнуті контури. При обході контуру ми повинні прийти до вихідної точки, якщо нема похибок у побудові, з нульовою нев’язкою. Задача зводиться до знаходження найімовірнішого положення горизонта, при якому нев’язки в контурах мають мінімальні значення (подібно до задачі вирівнювання тахеометричних або нівелірних ходів у геодезії, а також гравіметричних зйомок у гравірозвідці).

По всіх сторонах між перетинами профілів виписують прирісти глибин в метрах і вказують напрям падіння горизонту. Після цього в центрі кожного найменшого контура виписують алгебраїчну величину нев’язки при обході контура за годинниковою стрілкою. Оцінюється допустимість кожної нев’язки, виходячи із середніх значень по всій площі на 1 км довжини ходу. Нев’язка на 1 км не повинна перевищувати потрійну середню нев’язку з відповідним знаком. Наступним етапом є розкидання нев’язки всередині кожного контура пропорційно довжинам сторін.

Виправлені значення виписують іншим кольором вздовж кожної сторони. Після цього обчислюють прирісти Δh по сторонах шляхом осереднення вирівняних значень по сусідніх контурах. За прирістами обчислюють відмітки на перетинах профілів, починаючи від вихідної точки (свердловини).

Оскільки профілі можна розташовувати в будь-яких напрямках та з великим відхиленням від дійсного падіння, то при досить великих кутах нахилу неможливо будувати безпосередньо карту в ізовертикалях. В зв’язку з цим, попередньої будують карти в ізонормалях та переводять останні в карти ізовертикалей. Для більшості реальних геологічних границь, які є одночасно відбиваючими поверхнями, кривизни порівняно невеликі, і кожній точці профіля відповідає одне значення нормалі до відбиваючого горизонта.