Сутність антикризового фінансового управління підприємством та його елементи.
антикризове управління - це постійно діючий процес виявлення ознак кризових явищ розробки програми виходу із кризи, яка реалізується протягом усього періоду функціонування господарюючого суб'єкта.
Відповідно антикризове управління передбачає:
- управління підприємством з метою уникнення кризових ситуацій; виведення підприємства з кризової ситуації, в якій воно опинилось.
Головною метою антикризового управління є забезпечення міцного положення на ринку і стабільно стійких фінансів підприємства при будь-яких економічних, політичних, соціальних катаклізмах.
Відносини в антикризовому управління, що складаються на рівні підприємства при його оздоровленні або ліквідації, пов'язані із проведенням комплексу заходів, які поділяють на стратегічні - полягають в аналізі й оцінці становища підприємства, розробці виробничих програм, політики доходів, інновацій, стратегій тощо й тактичні-у визначенні сучасного стану підприємства, його прибутку, збитків, виявленні внутрішніх резервів, залученні кредитних засобів, зміцненні дисципліни тощо.
В економічній літературі розглядаються різні види антикризового управління, які нами узагальнені і представлені в табл. 12.1.
Таблиця 12.1. Види антикризового управління та їх характеристика
Антикризове фінансове управління включає такі елементи:
- аналіз зовнішнього середовища і внутрішнього потенціалу конкурентних переваг підприємства для вибору стратегії його розвитку на основі прогнозування свого фінансового стану;
- попередня діагностика причин виникнення фінансових кризових ситуацій; комплексний аналіз фінансового стану підприємства для встановлення методів його фінансового оздоровлення;
- заходи антикризового фінансового управління і контроль за їх проведенням.
Об'єктом антикризового фінансового управління виступає відновлення фінансової рівноваги. Найбільш повно сутність антикризового управління фінансами
підприємства розкривається через його функції. Слід виділяти загальні та специфічні функції управління фінансами. До загальних функцій відносять: планування, організацію, облік, контроль, аналіз, регулювання і стимулювання.
Планування визначає напрямки і зміст управління фінансовою діяльністю підприємства в умовах кризи, розробляє цілі і конкретизує їх в методах і засобах досягнення.
Необхідно відзначити, що частиною функції планування є прогнозування, завдяки якому можна визначити різні варіанти можливих змін фінансового стану підприємства і модифікацію основних напрямів управління його фінансовою діяльністю в кризових умовах.
Організація - сутність даної функції управління полягає у створенні органів управління фінансами підприємства, побудова структури апарату управління, встановлення постійних або тимчасових взаємин між ними, функцій і повноважень, тобто створення реальних умов для досягнення запланованих антикризових цілей.
Функція обліку спрямована на забезпечення постійного збору, систематизацію та узагальнення даних, необхідних для подальшого контролю управління.
Контроль як загальна функція управління фінансами підприємства, спрямований на кількісну та якісну оцінку результатів функціонування підприємства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів. У процесі управління контроль виступає елементом зворотного зв'язку, бо за його даними здійснюється коригування раніше прийнятих рішень, планів, організації фінансової роботи, прийнятих стандартів і нормативів.
Аналіз визначає економічну ефективність управління фінансами підприємства та можливі напрямки його розвитку на поточний і перспективний періоди з точки зору забезпеченості необхідними ресурсами (фінансовими, матеріальними, трудовими). Осмислення і розуміння інформації досягається саме за допомогою реалізації аналізу.
Регулювання системи антикризового управління фінансами підприємства у разі виникнення відхилень від заданих параметрів і досягнення необхідного стану стійкості підприємства здійснюється на основі реалізації функції аналізу
Стимулювання є заключною функцією, сутність якої полягає у зацікавленості персоналу в результатах своєї праці, за допомогою якого здійснюється розподіл матеріальних і трудових цінностей залежно від кількості і якості витраченої праці.