Розвинуті країни - кредитори глобалізації

(загальне сальдо платіжних балансів у млрд дол.)

	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	1993-2004
Розвинуті країни	68,3	33,9	58,1	44,5	91,7	35,8	-121,1	-248,4	-223,1	-200,5	-143,2
США	-82,5	-118,2	-109,9	-120,9	-139,8	-217,5	-324,4	-444,7	-407,1	-404,9	-2369,9
ЄС	24,7	16,9	53,4	81,5	102	63,8	28,7	–6,7	15,5	26,2	406,2
Японія	132	130,6	111,4	65,8	94,1	121	106,8	116,9	88,8	108,9	1076,3
Інші	8	1,9	0	8,9	15,4	61,3	72,7	101,9	94,9	90,4	455,4

Розраховано за: World economic outlook. October 2004. P. 208—248 (Table 27)

Таблиця ілюструє даний поворотний момент. Країни євро-зони (на чолі з Німеччиною та Францією) з введенням євро багатократно зменшили товарне і ресурсне кредитування США: до 63,8 млрд дол. проти 342,3 млрд у 1993—1998 рр. [1, с. 27].

У зв’язку з «трансатлантичним протистоянням» статистика чистих фінансових прибутків, що були одержані розвинутими країнами за рахунок розміщення і управління власними зарубіжними активами, свідчить, що протягом 1993—2004 рр. тільки дві країни ОЕСР змогли залишитися нетто-одержувачами — в найбіль­шій мірі Японія (528,3 млрд дол.), у меншій — США [1, с. 27]. Японії вдалося вміло оптимізувати розподіл коштів за портфелем валютних активів, хоча мережа власне банківських інститутів країни є обтяженою міліардними обсягами «поганих кредитів». Для США становище є дещо іншим: за відмічений період країна зуміла зберегти в цілому позитивне сальдо, проте, починаючи з 1998 р., статистика свідчить про накопичення чистих збитків, непрямо вказуючи на появу і наростання результативної протидії однополюсної глобалізації.

У той же час безпосередні інвестиційні прибутки є не настільки значущим показником для США для того, щоб робити далекоглядні висновки. Він відкриває лише верхівку айсбергу монетарних прибутків «імперіалізму долара», адже через платіжний баланс не проводиться, за розрахунками Н. Абдулгамідова та С. Губанова, понад 93,5 % зарубіжних активів і прибутків американських корпорацій [1, с. 27]. Лише непрямо за асиметричною структурою прибуткових та видаткових статей відкривається те фундаментальне значення, яке має для глобального американського імперіалізму опора на ТНК. Достатньо показовою є наступна диспропорція, яка свідчить на користь США: в 2000 р. за прямими інвестиціями, що були розміщені за кордоном, у капіталі і оборотних коштах філій ТНК, фактичні надходження були в 1,3 рази більше, ніж виплати (табл. 2.3). І ще один важливий момент привертає увагу: на 99 % інвестиційні прибутки США були недержавними, тоді як видатки, навпаки, на 1/3 були представлені державними коштами [1, с. 27].

Таблиця 2.3