«Стояла я і слухала весну…» (1895)

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: пейзажна лірика

Тема: любов до навколишнього світу.

Ідея: віра в перемогу світла над темрявою, життя — над смертю.

Художні засоби: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.

Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.

Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï.

Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику.

Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі — все те, про що колись мріялось.

«Все-все покинуть, до тебе полинуть…»

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика.

Має автобіографічний характер, хоча думки й почуття, у ньому виражені, близькі багатьом закоханим. Поетеса переживала глибокі почуття до студента, однодумця Сергія Мержинського, який тяжко захворів (тому «зламаний цвіт»). Вона готова була розділити з ним свою долю, прагнула допомогти, сама наражаючись на велику небезпеку.

Тема: розповідь про ліричну героїню (авторку), яка прагне полинути до свого коханого, але який хворий, «зламаний цвіте».

Ідея: показати красу почуттів кохання, готовність закоханих пройти крізь будь-які труднощі.

Вірш «Все, все покинуть до тебе полинуть» виявляє готовність ліричної героїні не просто розділити життєвий фатум коханого, а її прагнення викликати на двобій «злую мару, що тебе забирає», відчайдушний порив – «взять тебе в бою чи вмерти з тобою».

Психологічну характеристику ліричної героїні доповнюють інтимно-друж-ні, образні звертання до постаті коханого, наділені сумовитими епітетами «мій зламаний квіте», «мій згублений світе». Ідея невмирущості справжнього кохання звучить в останньому рядку твору: «З нами хай щастя і горе вмирає».

«Уста говорять: «Він навіки згинув!..»»

Лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні. «Уста говорять: Він навіки згинув!»

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика.

Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.

Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.

Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».

Художні засоби: епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя; метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії; порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча; риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?; оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!»; епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»; символи: квіти — уособлення кохання.

Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї па-м’ять». Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо її почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з тобою!», бо «квіти»-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА