26

Вступ

Актуальність теми. Розробка адміністративно-територіальної реформи в Україні розпочалась ще в 2005 році, але впровадження її почалося після зміни керівної верхівки країни у 2015 році. Саме тоді розпочалося реформування адміністративно-територіального устрою й проведення децентралізації. Про наслідки даної реформи говорити ще зарано, адже впровадження її відбувається і понині, тому дане дослідження є дуже актуальним. Воно дає можливість зробити прогнози на всі можливі варіанти майбутніх результатів реформування адміністративно-територіального устрою шляхом децентралізації.

Історики описали історію урядів і імперій з точки зору централізації і децентралізації. 1910 року в Історії народів Генрі Кебот Лодж написав, що перський цар Дарій І (550–486 до н. е.) був майстром організації та за його правління «вперше в історії, централізація почала розглядатися з боку політики». Він також зазначив, що система децентралізації Дарія І відрізняється від децентралізації в Стародавній Греції. З 1980-х багато вчених писали про цикли централізації і децентралізації. Стівен К. Сандерсон писав, що за останні 4000 років князівства і держави послідовно пройшли кроки централізації і децентралізації економічної, політичної та соціальної влади. Їлдіз Атас писав, що цей процес відбувається ще «з кам'яного віку» не тільки в князівствах, а і в імперіях та сучасних «панівних державах». Крістофер К. Чейз-Данн і Томас Д. Холл рецензували інші роботи, які розкривали ці цикли, включаючи роботи, в яких аналізувалася теорія еліт, що формуються під час накопичення державою багатств і які, в період «конкуренції всередині правлячого класу, провокують злет і падіння держави» та роль еліти в процесі централізації і децентралізації.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є адміністративно-територіальна реформа, яка проводиться в Україні, предметом – особливості, проблеми та шляхи її реалізації у нашій країні.

Мета:охарактеризувати процес децентралізації, визначити характерні особливості і простежити розвиток даного процесу в Україні.

Завдання:

• розкрити науково-змістовну сутність процесу децентралізації територіального управління;

• виявити види та форми децентралізації в Україні;

• розкрити сучасний адміністративно-територіальний устрій України та обґрунтувати доцільність його реформування;

• охарактеризувати нормативно-законодавчу базу та принципи проведення адміністративно-територіальної реформи;

• виявити особливості реформування адміністративно-територіального устрою Чернігівської області;

• виявити шляхи удосконалення проектного плану об’єднаних територіальних громад Чернігівської області.

При написанні курсової роботи використовувалися загальнонаукові та географічні методи дослідження: аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, літературний, історичний, картографічний методи тощо.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Робота викладена на 26 сторінках, містить одну таблицю та один рисунок.

Розділ 1. Децентралізація:сутність поняття,види, форми реалізації

1. Децентралізація як механізм реформування територіальної організації влади в Україні

Децентралізація - процес перерозподілу або диспергування функцій, повноважень, людей або речей від центрального управління. Децентралізація влади включає як політичну так і адміністративну сторони.

Децентралізація може бути територіальною - переміщення влади від центрального міста на інші території, і може бути функціональною - шляхом передання повноважень на прийняття рішень з головного органу будь-якої галузі уряду до чиновників нижчих рівнів.

За тлумаченням Великого тлумачного словника сучасної української мови децентралізація - це система управління, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоуправління, скасування або послаблення централізації.

В Україні вперше децентралізація згадується в Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, у якій зазначалося, що:«не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, дотримуючись принципу децентралізації».

П'ять кроків, необхідних для реформи децентралізації влади:

1. Визначити територіальну основу органів місцевого самоврядування та виконавчої влади

2. Розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування різних рівнів

3. Розмежувати повноваження між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади

4. Визначити, скільки ресурсів треба на кожному рівні

5. Зробити органи місцевого самоврядування підзвітними перед виборцями і державою[1].

Механізми децентралізації Уряд планує змінити модель міжбюджетних відносин з регіонами.

Відповідний документ — проект закону «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо бюджетної децентралізації)» (реєстраційний № 4435а) зареєстровано в парламенті 8 серпня 2014 р.

Серед основних напрямів реформування — забезпечення бюджетної автономії та фінансової самостійності місцевих бюджетів; стимулювання до об’єднання та формування платоспроможних територіальних громад; закріплення за місцевими бюджетами стабільних джерел доходів і розширення дохідної бази місцевих бюджетів; децентралізація видаткових повноважень та чіткий розподіл компетенцій, сформований за принципом субсидіарності; нові види трансфертів і посилення відповідальності профільних міністерств за реалізацію державної політики у відповідних галузях; визначення нового механізму бюджетного регулювання та вирівнювання.

Бюджетна автономія. Розширення дохідних джерел за рахунок баз адміністрування та надання права органам місцевого самоврядування регулювати ставки місцевих податків і зборів у рамках, визначених Податковим кодексом.

Ще одна урядова новація: надати бюджетним установам право вибору де обслуговуватися — у казначействі чи комерційному банку. На такий експеримент урядовці вирішили піти, зважаючи на серйозну дискусію з приводу переваг і недоліків обох форм обслуговування.

Стимулювання громад до об’єднання. Система міжбюджетних відносин у розрізі регіонів буде дворівневою: перший рівень — це області, другий — міста обласного значення, райони та об’єднані громади.

Громади, які об’єднаються між собою і матимуть чисельність населення не менш як 5 тис. осіб, отримають такі самі повноваження, як і міста обласного значення, зможуть вступати у прямі міжбюджетні відносини з центром.

Децентралізація видаткових повноважень. Під контроль місцевої влади планується передати близько 900 об’єктів. Йдеться, зокрема, про заклади освіти І — ІІ рівнів акредитації, а також спеціальні школи, заклади, пов’язані з медициною, фізкультурою, спортом.

Нові види міжбюджетних трансферів. Окрім базової дотації, запровадиться низка таких субвенцій: освітня, субвенція на підготовку робітничих кадрів, медична, субвенція на забезпечення медичних заходів окремих державних програм. Ці кошти передаватимуться місцевим бюджетам за спеціальними формулами, які розраховуватимуться у профільних міністерствах і відомствах. [1].

Ключові принципи децентралізації

• Левова частка повноважень делегується на рівень громад;

• Центральна влада поступається не тільки повноваженнями і відповідальністю, а й фінансовими ресурсами.

• Інститут голів облдержадміністрацій скасовується. Оперативне управління переходить до обласних та районних виконкомам, які підзвітні тільки радам місцевого рівня і нікому більше.

• Створення інституту префектів. Префекти будуть призначатися і звільнятися указом президента за поданням Кабміну, але у них буде менший обсяг повноважень. Префекти зможуть відхиляти невідповідні Конституції рішення місцевої влади з одночасною подачею до суду.

• Право розпуску органів місцевого самоврядування органами центральної влади залишиться. Верховна Рада, Конституційний суд і президент будуть стежити за законністю рішень на місцях. [1].