2. Сутність та функціональна природа соціальної стратифікації, її основні особливості, види, виміри, типи.
В аналізі соціальної структури суспільства та її елементів використовують два основних підходи: класовий та стратифікаційний.
Класовий підхід забезпечує всебічний аналіз в основному соціальних класів, як найстійкіших форм соціальних спільностей, причому серед головних характеристик класів виокремлюються та піддаються аналізу лише три:
Відношення до власності на засоби виробництва.
Участь у розподілі матеріальних та культурних благ.
Місце і роль в організації та управлінні суспільством.
Найбільш детальний аналіз соціальних класів здійснив К. Маркс ще в середині XIX ст. Він всебічно проаналізував становище в суспільстві кожного окремого класу, показав складну схему суспільних відносин; перехідних ступенів від одного класу до іншого. Але практично К. Маркс виокремив тільки два основних соціальних класи: клас капіталістів (буржуазії), який володіє засобами виробництва, організує його та управляє ним, привласнюючи результати чужої праці, і клас пролетарів, який, не володіючи власністю на засоби виробництва та будучи змушений продавати свою здатність працювати капіталістам, пригноблюється ними. Вихід з такого несправедливого становища К. Маркс вбачав тільки в соціалістичній революції, яка єдино здатна зруйнувати диктатуру буржуазії та утвердити диктатуру пролетаріату. Тому він абсолютизував класову боротьбу, насильство та диктатуру певного класу, насамперед - пролетаріату. В цьому - його категорична помилка.
Реально соціальна структура суспільства складається не тільки з класів, а й з великої кількості соціальних спільностей: націй, верств, соціальних груп, прошарків, каст та ін. У зв’язку з цим ще в стародавніх суспільствах виникала ціла низка питань, і насамперед такі: чому деякі соціальні групи, прошарки багатші та мають велику владу? Чому існує нерівність? Чому в багатшому суспільстві є бідні? Наскільки великими є шанси кожного піднятися на вершину економічної та соціальної піраміди?
Головне ж у всіх цих питаннях — співвідношення рівності та нерівності. Тому соціологи, аналізуючи нерівність, говорять про існування соціальної стратифікації, під якою розуміють структурування нерівностей між різними соціальними спільностями, верствами, прошарками та групами людей. Засновниками сучасної теорії соціальної стратифікації були М. Вебер, П. Сорокін та інші соціологи початку XX століття.
Пізніше теорію соціальної стратифікації, зокрема теорію соціального статусу, розвинули англійський соціолог Генрі Дейм, американські соціологи Роберт Лінтон, Рольф Тернер та інші.
Теорія соціальної стратифікації не ігнорує класовий підхід, навпаки, дає можливість більш чітко з’ясувати зміст і саму суть поняття класу, що відображає економічні відмінності між людьми. Але теорія соціальної стратифікації значно розширює характеристики місця, ролі, статусу та можливостей кожної соціальної групи, навіть індивіда, пояснюючи поняття статусу залежно від престижу індивіда в суспільстві.
Соціальна стратифікація є центральною темою соціології. Вона пояснює соціальне розшарування на бідних і багатих. Саме в другій половині XX ст. середній клас (як прошарок між бідними і багатими) почав суттєво зростати за чисельністю. Тому поняття "клас" замінено поняттям "страта" - прошарок.
Соціальна стратифікація має такі особливості:
це рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);
верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю, ніж нижчі.
Але виключення становлять розвинуті країни. У них середній клас становить понад 60 відсотків. В Україні, для порівняння, середній клас становить 12-15 відсотків.
Основні критерії, за якими розділяють людей в суспільстві:
неоднаковий дохід;
доступ до влади;
доступ до споживання суспільних благ;
рівень освіти;
престиж професій тощо.
У сучасних суспільствах розрізняють, як правило, три основні страти:
Вищий клас (правляча еліта, крупні бізнесмени, банкіри, фінансисти, верхівка творчої інтелігенції, шоу-бізнесу...) їх добробут дуже високий.
Середній клас (середні і дрібні підприємці і люди з постійною зайнятістю і регулярним одержанням доходу). Рівень добробуту - від заможного до задовільного.
Нижчий клас (люди, що живуть біля і під межею бідності). Рівень добробуту — низький і дуже низький.
За таким критерієм, як розмір доходу, населення України можна приблизно поділити на такі чотири групи: багаті; середня верства (заможні); середня верства (які живуть терпимо); бідні.
Чіткіше критерії стратифікації визначив П.Сорокін. Він зазначав, що в суспільстві наявні три основні форми стратифікації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв (зокрема додали рівень освіти).
Основні критерії стратифікації: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії тощо. Дохід – кількість грошових надходжень сім’ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари тощо) за певний час. Влада проявляється у можливості нав’язувати свою волю ін. Влада інституалізована, її захищає закон, можновладці мають привілеї і доступ до соціальних благ. Люди, які мають владу, становлять “еліту” суспільства, яка визначає політику держави. Престижність професії – повага, з якою громадська думка ставиться до тієї чи іншої професії, виду занять.