3. Суперечності глобалізації

У Підсумковому комюніке Кельнського саміту країн Великої сімки (1999р.) зазначено, що глобалізація - це складний процес прискорених і збільшених у масштабах потоків ідей, капіталів, техніки, товарів та послуг у всьому світі, який спричинив кардинальні зміни у всіх суспільствах. Відкритість і динамізм трансформації сприяли економічному зростанню і поліпшенню соціальних умов життя. Інтеграція стимулювала ефективність виробництва і вплинула на створення системи нової зайнятості людських ресурсів. Інформаційна революція взаємодія культур та цінностей посилили тенденції до ставлення демократичних суспільств і забезпечення прав людини та основних свобод, розвитку нововведень. Одночасно констатується, що для нерозвинутих країн, бідних соціальних спільнот глобалізація супроводжується кризовими ризиками, пов'язаними з необхідністю зміни місця роботи і проживання, вдосконалення освіти і кваліфікації, фінансовою невизначеністю та інформаційною дискримінацією.

Однією з суперечностей глобалізації стала неспроможність держав регулювати економіку на національному рівні за відриву від світових господарських процесів і стану міжнародної кон'юнктури, оскільки:

- суперництво країн за приплив іноземних інвестицій унеможливило використанні таких традиційних інструментів макроекономічного регулювання, як експортні субсидії, митні тарифи тощо;

- послабився зв'язок глобального ринку з географічною територією;

- мобільність капіталу зменшила ефективність трудового законодавства;

- все більша частина національного багатства (інтелектуальні ресурси, знання, науково-технічний потенціал) почала функціонувати поза державним контролем тощо.

Вимоги глобалізації мають суперечливий вплив на трансформаційний потенціал перехідних економічних систем, які функціонують за несприятливих умов зростання нестійкості світогосподарської системи та прискореного входження до структур уже сформованих економічних зв'язків.

Аналізуючи причини та чинники прискореної глобалізації всіх сфер життя в останні роки XX ст., вчені намагаються визначити можливі варіанти наслідків цього процесу для національних систем - економічних, соціальних, культурних тощо.

У 70-80-х роках XX ст. найпоширенішими концепціями у цьому плані були: "теорія залежності" (Поль Пребишч, Анрі Гюндер Франк, Фернандо Кардозо, Є. Фалетто) та "теорія світової системи" Іммануїла Уоллерстайна.

У 90-х роках значний інтерес викликають погляди на проблеми закономірностей розвитку глобалізації та країн так званої периферії Вима Вертхема, Раджні Котхарі, Саміра Аміна.

У "теорії залежності" розрізняють два варіанти: песимістичний і оптимістичний.

За песимістичним варіантом, результатом розвитку "ланцюга залежності" між капіталістичними метрополіями та країнами-сателітами (залежними країнами) формується система нерівноправних відносин, коли основна частка додаткового продукту, виробленого з власних ресурсів залежних країн, привласнюється провідними капіталістичними країнами, а національна еліта країн-сателітів (підприємці, менеджери, висококласні спеціалісти, політики), задовольняючи свої власні інтереси, вивозить і вкладає свої гроші в економіку інших держав. Такий погляд прихильників песимістичного варіанту "теорії залежності" сформувався ще у 60-х роках щодо перспектив розвитку країн Латинської Америки. Проте він близький і до економічних реалій сьогоднішньої України.

Оптимістичний варіант цієї теорії, в основі якого лежить "ефект бумеранга", виходить з того, що кількісні зміни в економіці залежних або слаборозвинених країн під впливом притоку іноземних інвестицій врешті-решт можуть привести до якісного стрибка, економічного «прориву». За цих умов глобальні економічні взаємозв'язки виявляються засобом звіль­нення від залежності, а не інструментом для її збереження. Найбільш відома серед теорій, які визначають характер і тенденції розвитку світових економічних зв'язків, - "теорія світової системи" І. Уоллерстайна. Виходячи з визначення трьох основних стадій в історії - "міні-систем", "світових—імперій" та "епохи "світової економіки", або "світових систем" Уоллерстайн вважає, що саме капіталістична система, маючи колосальний потенціал до розширення, приваблюючи широкі прошарки населення своєю внутрішньою динамікою та здатністю забезпечувати достатню масу найрізноманітніших товарів, приводить, врешті-решт, до ієрархізації

світового співтовариства, визначаючи три рівні держав: центральні, периферійні та проміжний тип - напівпериферійні.

Це означає, по-перше, збереження, навіть у єдиній світовій економічній системі, її асиметричності; по-друге - зумовлює визрівання та розвиток асиметричності в культурних потоках, коли західна модель розвитку культури стає домінуючою, сприймається як символ цивілізації.

Саме такої орієнтації дотримувались представники освіченої політичної та економічної еліти в колоніальних країнах. Тепер вона популярна й у посткомуністичних країнах, де прозахідна культурна орієнтація, яка часом набуває форми "фетишизації" Заходу, викликана, насамперед, прагненням "приєднатися до Європи".

Ще один відомий дослідник закономірностей розвитку "третього світу", Самір Амін. На думку Аміна, наслідки процесу глобалізації двоякі: по-перше, зростає тенденція панування світової економіки та світового ринку над політикою та ідеологією національних держав; по-друге, посилюється поляризація рівнів розвитку, оскільки ринки товарів і капіталів все більше набувають світового виміру, а ринки робочої сили залишаються національно сегментованими.

До того ж, вважає вчений, центр й надалі буде прагнути до домінування за рахунок підтримки п'яти монополій:

1. монополії новітніх технологій;

2. монополії на контроль за фінансовими потоками на глобальному рівні;

3. монополії на доступ до природних ресурсів планети;

4. монополії на інформацію та мас-медіа;

5. монополії на зброю масового знищення.

Наслідками такої монополізації в умовах глобалізації, на думку Саміра Аміна, буде поглиблення світової ієрархії, поширення, ускладнення структури та рівнів Периферії, розвиток процесів поляризації у самому Центрі.