3.1 Проблеми та шляхи реформування ресурсного оподаткування

Україна є однією з країн, в народному господарстві якої домінують галузі пов’язанні з експлуатацією природних ресурсів, валовий продукт якої переважно формується за рахунок видобувних, а не переробних виробництв. Маючи достатні природні та інші ресурси для сталого соціально-економічного розвитку, українська держава натомість має проблеми з наповненням бюджету.

В умовах затвердження ринкової економіки в Україні збори за спеціальне використання вод та лісів відіграють велику роль у наповненні бюджетних ресурсів, які потім використовуються для стимулювання раціонального використання і охорони цих об’єктів. Основне значення в цьому процесі відіграє механізм справляння зборів, затверджений чинним Податковим Кодексом України (далі ПК України), який, на мою думку, характеризується певною недосконалістю. Тому надзвичайно актуальною є проблема вдосконалення правового механізму справлянням відповідних зборів. Надходження від зборів за використання води, поряд зі зборами за скидання забруднюючих речовин, мають становити фінансову базу заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, попередження шкідливої дії води та ліквідації її наслідків. Цю функцію збори через заниженість нормативів та відсутність їх зв’язку з потребами водоохоронної діяльності не виконують[35].

Фіскальне регулювання водокористування на сучасному етапі розвитку продуктивних сил не володіє достатнім набором методів та важелів, які б дали змогу посилити бюджетонаповнюючу функцію залучення водних ресурсів у відтворювальний процес, активізувати процеси економії водних ресурсів, забезпечити ефективний перерозподіл водного доходу між бюджетами різного таксономічного рівня, запобігти надмірному забрудненню природних водних об’єктів. Це зумовлено відсутністю належної уваги до проблем адміністрування водно-ресурсних платежів і розширення податкової бази фіскального регулювання водокористування, а також упередженим ставленням владних інститутів до водного доходу як вагомого чинника наповнення державного і місцевих бюджетів. Крім того, нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів та забруднення природних водних об’єктів мають символічний характер, не відзначаються диференційованістю і рентною орієнтованістю [16,с.20].

У даний час напрями використання надходжень від водного податку не завжди регламентуються, і неясно, яким чином цей вид платежів може бути направлений на стимулювання інвестицій в охорону і відновлення водних об’єктів, а також на створення ефективних економічних механізмів стимулювання заходів з водозбереження та скорочення скидів стічних вод у водні об’єкти [16,с.15].

Для вирішення цих проблем, на мою думку, необхідно підвищити нормативи зборів за спеціальне водокористування; врахувати при встановленні нормативів зборів потреби у коштах для фінансування заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів, підтримання водних об’єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов’язаних з попередженням шкідливої дії води і ліквідацією її наслідків; забезпечити цільове надходження та використання зборів за спеціальне водокористування. Крім того, слід переглянути систему пільг та коефіцієнтів зниження і надавати пільги лише у разі скорочення водоспоживання та зменшення шкідливого впливу на довкілля.

Ще одним важливим ресурсом, який складає національне багатство України є ліси. Лісистість площі країни становить 15,6 %. Сьогодні Україна є найменш лісистою країною, вона не забезпечує власних потреб у деревині й оподаткування в цій сфері повинно мати на меті, перш за все, стимулювання відновлення лісів і фінансування лісоохоронних та лісозахисних заходів. Обсяги зборів від використання як водних так і лісових ресурсів є недостатніми для стимулювання раціонального використання і охорони вод та лісів та відтворення водних і лісових ресурсів, тим більше, в умовах обмеженості останніх.

Основним варіантом вирішення проблеми є підвищення цих зборів. Однак, підвищення ставок збору може привести до небажаних результатів, зокрема, неплатоспроможності суб’єктів збору, і, як наслідок, виключення їх з відносин використання зазначених ресурсів. Тому ставки зборів для потрібно підвищувати з урахуванням обсягів, які використовує зазначений суб’єкт (має діяти принцип: чим більші обсяги використання природного ресурсу, відповідно, інтенсивніший вплив на навколишнє середовище, тим більша ставка збору за відповідний ресурс). Такий механізм буде доцільним саме в умовах підіймання малого й середнього бізнесу. Доцільним було б також запровадження відповідних пільг для тих користувачів, які займаються поліпшенням та відтворенням відповідних ресурсів [30].

В загальному вигляді задача держави, як власника відповідного природного ресурсу при наданні його у користування з метою отримання прибутку, полягає в отриманні за це екологічно та економічно обґрунтованої плати. У цьому контексті перед державою виникає дилема розподілу природної ренти між власником природного ресурсу та його користувачем, яка полягає у тому що одночасно потрібно максимізувати, як величину отриманих природно-ресурсних платежів, так і розмір інвестицій в видобувну промисловість, сільське господарство.

З одного боку, надання природних ресурсів в користування, разом з іншими цілями, має на меті наповнення держаного бюджету фінансовими потоками від користувачів цих ресурсів. За рахунок цих коштів держава може здійснювати свої функції та впроваджувати програми економічного розвитку країни, регіонів, областей. Якщо держава встановлює занадто низькі ставки платежів, це приводить до недоотримання коштів у державну скарбницю та не стимулює користувачів до раціонального природокористування.

З іншого боку, надмірне вилучення рентного доходу з боку держави приводить до зниження інвестицій і стримування оновлення фондів, зниження фінансової безпеки підприємств, і веде до переорієнтації потоків капіталу в інші сфери. Урівноваження інтересів держави та компаній є складним процесом через особливості роботи підприємств галузей природокористування, а саме значні фіксовані витрати, тривалий період виробництва, геологічну та технологічну невизначеність, політичні ризики.

Дані щодо обсягів забруднення довкілля, спричинених діяльністю людини [24,с.240], та впливу забруднювачів на стан навколишнього середовища, а також на здоров’я людської популяції в усіх куточках планети [28] переконливо свідчать про потребу у суттєвому коригуванні економіко-технократичної парадигми, покладеної в основу функціонування сучасної ринкової економіки. Оскільки неналежний стан довкілля різноманітно, однак завжди вельми негативно відбивається на суспільстві, постає питання пошуку джерел засобів, які б дозволяли підтримувати нормативну якість довкілля для забезпечення стійкого розвитку. Світова практика свідчить, що одним з найбільш ефективних джерел компенсації шкоди довкіллю і його збереження є екологічне оподаткування.

Питання джерел коштів для забезпечення збереженням якісних характеристик довкілля є досить актуальним для України. Це пов’язано з тим, що економіка нашої країни надзвичайно ресурсомістка, не має інноваційної спрямованості, на більшості підприємств застосовується застаріле або вкрай зношене обладнання і устаткування, близько 15% території держави підпадає під категорію «зона екологічного лиха» [28].

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Користувачі природних ресурсів шляхом дотримання економічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження природних ресурсів у належному стані [23,с.115].

Обмежена кiлькiсть як природних ресурсiв загалом так i окремих їх видiв а також нерацiональне або часто хижацьке використання природних багатств спричинили сучаснi енергетичну та продовольчу кризи. З цiєї причини в бiльшостi країн свiту екологiчним проблемам та питанням державного фiнансового регулювання процесiв рацiонального природокористування придiляється значна увага. Слiд зазначити, що розвинутi країни досягли значних успiхiв в регулюваннi процесiв рацiонального природокористування та фiнансовому стимулюваннi належного використання природних ресурсів [15,с.25].

Несуттєвий прогрес у мобілізації ресурсних платежів до бюджетів всіх рівнів в Україні супроводжується суттєвим скороченням розмірів державних інвестицій, направлених на охорону навколишнього природного середовища та, як наслідок, не добудовуються і не вводяться в експлуатацію природоохоронні споруди, не проводяться ресурсовідновлювальні заходи, тобто не виконуються роботи щодо охорони і поліпшення вітчизняних ґрунтів, водних ресурсів та інших природних багатств.

Зазначена проблема значною мірою є наслідком використання мобілізованих сум ресурсних платежів не з метою відновлення запасів ресурсів, що суперечить самому призначенню ресурсних платежів та світовій практиці їх справляння. В Україні існує цілий низка суттєвих проблем, які заважають подальшому розвитку процесів ресурсовикористання:

-недотримання вимог природоохоронного законодавства;

- монополізація окремих природних ресурсів;

- недотримання технологій споживання та використання природних ресурсів з метою більших прибутків на протязі обмеженого періоду; [8].

Недотримання громадянами України вимог природоохоронного законодавства є однією з причин сучасного стану забрудненості довкілля. За умов ринкової економіки та відсутності обмежень щодо права власності на окремі види природних ресурсів закономірним явищем є також монополізаційні процеси з окремими видами природних ресурсів.

Однією з причин виникнення проблем є недоліки механізму державного податкового регулювання процесів використання природних ресурсів в Україні

• Низькі ставки платежів за забруднення та мінімальні розміри штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства.

• Ставки платежів за використання ресурсів не базуються на фактичних розмірах нормативних рентних доходів від використання природних багатств.

• Відсутність платежів за монополізацію природних ресурсів.

• Відсутність платності за використання окремих видів природних ресурсів.

• Платежі за ресурси нині є загальнодержавними та переважно знеособленими (відсутнє цільове призначення мобілізованих коштів)[8].

В окремих країнах світу, екологічний стан яких та рівень збереження природних ресурсів значно кращий ніж в Україні, значення ресурсних платежів в загальній сумі податкових надходжень є значно вищою ніж в Україні.

Поряд із невисокими розмірами ставок вітчизняних ресурсних платежів, варто зазначити, що платежі за ресурсокористування в нашій країні не базуються на розмірах фактичних чи нормативних рентних доходів від використання природних багатств. Конкретним методом врахування доходності ресурсовикористання під час ресурсного оподаткування є побудова системи ресурсних платежів на базі обчислення розмірів рентних доходів від використання чи добування природних багатств [11].

Відсутність у складі податкової системи України платежів за монополізацію окремих видів природних багатств дає змогу фізичним та юридичним особам скуповувати та в інший спосіб монополізовувати природні ресурси, що може бути причиною соціальних вибухів та однією з причин нецільового і нераціонального використання природних багатств.

Недоліком системи фіскального регулювання заходів з охорони та поліпшення природних ресурсів є те що ресурсні платежі переважно є загальнодержавні, що не дає змогу муніципальним бюджетам сформувати фонди фінансових ресурсів, необхідні їм для фінансування потреб щодо охорони та поліпшення окремих видів природних багатств, а також фінансувати заходи та виконувати окремі види робіт з охорони довкілля в межах окремо взятих місцевих територій. В той же час, розміри асигнувань з держбюджету на охорону довкілля та поліпшення екологічної безпеки на території всіх її регіонів з року в рік суттєво скорочувались.

Існуюча податкова система України не повною мірою використовує податковий механізм стимулювання розвитку екологічно збалансованої економіки, проте впливає на неї. Адже, поруч із податковими стимулами, які діють у напрямку активізації інноваційної діяльності та запровадженню ресурсоощадних технологій, не менш важливу роль виконують податкові інструменти, спрямовані на обмеження небезпечної та шкідливої діяльності. Серед них можна назвати збори, податки та платежі, які обмежують екологічно шкідливу діяльність. Серед українських підприємств 42 % є потенційними забруднювачами довкілля, а найбільшу техногенну загрозу створюють 11 тис. підприємств і організацій.

Основними цілями у процесі реформування ресурсних платежів є підвищення дохідності бюджетів, що дасть змогу проводити більш ефективну економічну політику, прискорення соціально-економічного розвитку країни та вирішення питання щодо захисту навколишнього середовища та ресурсовідтворення. Для цього необхідно переглянути нормативно-правове забезпечення, що регулює це питання, розмір зборів та платежів( особливо відносно екологічного податку) і ефективне використання наявних природних ресурсів. Також дуже важливим та необхідним є проведення активної політики оновлення природних ресурсів.

3.2 Зарубіжний досвід функціонування ресурсних платежів.

У зарубіжних країнах доходи від експлуатації природних ресурсів, як правило, вилучаються через систему податків, орієнтованих на відбирання ренти в користувача природного ресурсу. У багатих на природні ресурси державах застосовуються такі види податкових стягнень, як роялті, податок суверена, спеціальні податки на прибуток видобувних компаній, диференційні рентні платежі, земельний податок та інші. Найбільш розповсюджені податки на використання природних ресурсів у різних країнах світу наведені у Додатку А [22].

Так, рентна частка держави при видобутку корисних копалин в США формується за рахунок двох платежів: роялті – орендної плати за користування надрами чи іншими природними ресурсами і бонусів – суми, яку сплачує переможець конкурсу, де розподіляються ділянки гірничих розробок. Крім того, доходи від експлуатації природних ресурсів можуть прямо перерозподілятись на основі договорів про розподіл продукції та іншими способами. В Данії, Малайзії, Нігерії держава отримує свою долю ренти через аукціонну систему ліцензування (компанія сплачує авансовий платіж,для того щоб орендувати в держави ділянку надр і використовувати відповідні природні ресурси на власний розсуд без будь-яких подальших платежів).

Щодо платежів за використання і забруднення водних ресурсів, то вони є ефективним економічним інструментом управління водокористуванням практично в усіх країнах світу, проте мають специфічні особливості, які варто розглянути більш детально [22].

Аналіз сукупності податкових інструментів різних країн світу свідчить про існування двох основних типів платежів. По-перше, платежі за водні ресурси, призначені для перерозподілу (вилучення) ренти, яка виникає у водокористувача в процесі експлуатації водних ресурсів. При їх визначенні виходять з величини рентного доходу та орієнтуються на ту його частку, яка має бути вилучена у водокористувача. По-друге, платежі, спрямовані на підтримання існуючої системи управління водокористуванням.

Організаційно справляння плати за водокористування реалізується у вигляді двох схем. Перша, яка застосовується в Австралії, країнах Азії та Африки, базується на жорсткому державному регулюванні розмірів плати. Всі платежі направляються до державного бюджету, що дозволяє акумулювати фінансові ресурси для утримання і розвитку водогосподарських систем і споруд. Друга схема використовується у країнах Західної Європи. Вона базується на корпоративному управлінні використанням і охороною водних ресурсів з боку водокористувачів, які утворюють басейнові об’єднання[22].

З метою стимулювання більш бережного використання природних ресурсів та збереження чистого навколишнього середовища необхідним є пристосування українського законодавства до законодавства розвинених країн світу.

Одним з ефективних інструментів екологічного регулювання світова спільнота вважає екологічні податки, які є порівняно новими для національних податкових систем і постійно вдосконалюються.

Сьогодні екологічні податки практикуються більшістю країн ЄС. Згідно з визначенням Європейського екологічного агентства, екологічні податки можуть бути в широкому плані визначені як «усі податки, база стягнення яких справляє специфічний негативний вплив на навколишнє середовище» [40].

Основним завданням економіки природокористування на сучасному етапі є розробка дієвого економічного механізму, фінансово-економічних заходів, податків, які б зробили невигідним для об'єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів та пошкодження навколишнього природного середовища.

Головним фінансово-економічним важелем має стати обов'язковий достатньо великий екологічний податок за використання і пошкодження основних видів природних ресурсів - води, повітря, ґрунту, надр, рослинного й тваринного світу.

Цілком закономірно, що введення екологічного податку за використання та пошкодження природних ресурсів призведе до певного підвищення вартості продукції. Однак, воно буде компенсуватись підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров'я людини хімічного забруднення продуктів харчування й інших небезпечних змін стану довкілля [13,с.88].

Головною особливістю податкового механізму природокористування є те, що кошти, які збираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рівня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо (по спеціальних статтях), або в складі інших податків. Систему екологічного оподаткування в Україні практично виконує система зборів за користування природними ресурсами та за забруднення навколишнього середовища.

До країн, які досягли найбільших успіхів у розвитку екологічної системи оподаткування, належать Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Нідерланди та США.

Міжнародний досвід застосування екологічних податків доводить, що вони мають обмежене застосування в економічно розвинених країнах для їх орієнтації на стимулювання зниження забруднення, оскільки вони віддають перевагу ринковим стимулам, тому ефект від застосування екологічних податків у різних країнах різний.

Починаючи з 1 січня 2011 року з набранням чинності Податкового кодексу України на зміну збору за забруднення навколишнього природного середовища справляється екологічний податок (розділ VIII «Екологічний податок» Податкового Кодексу України) [37].

Запровадження в Україні екологічного оподаткування відповідає нормам європейського податкового законодавства та можливе під впливом так званої «екологічної (або екотрудової) реформи оподаткування» [27,с.393].

Суть цього реформування полягає в оподаткуванні ресурсопотоку – введення ресурсно-екологічних податків, пов’язаних з використанням природних ресурсів та забрудненням довкілля, що є еколого-економічним інструментом, але водночас запобігає збільшенню податкового тягаря для населення та суб’єктів підприємницької діяльності шляхом зниження ставки оподаткування праці чи доходу (зниження прибуткового податку з населення).

Світовий досвід доводить ефективність екологічного податкового законодавства не тільки як механізму нейтралізації шкідливого впливу діяльності суб’єктів економіки на навколишнє природне середовище, а й дієвого інструменту наповнення бюджету, реструктуризації економіки та стимулювання інноваційного розвитку[19].

Високий рівень захисту навколишнього середовища – одне з пріоритетних завдань в адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу. Екологічна податкова політика держави повинна стимулювати платника податків до відповідального ставлення до навколишнього середовища [35].

Держава зобов’язана постійно і послідовно вдосконалювати систему оподаткування, знижувати податковий тягар, забезпечувати прозорість та уніфікацію норм податкових відносин. Українська влада повинна звернутися до досвіду іноземних країн відносно регулювання екологічного податку – великі розміри зборів та штрафи, платежі за пошкодження основних природніх ресурсів. На мою думку, це є першочерговим завданням у сфері ресурсного оподаткування.