18. Методи розрахунку обігових коштів (аналітичний, коефіцієнтний).

Оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства необхідних для формування і забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фонду обігу.

Методи розрахунку нормативів оборотних коштів.

- аналітичний – аналіз наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним корегуванням фактичних запасів та вилучення з них надлишкових;

- коефіцієнтний – в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних обігових коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів;

- метод прямого рахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, залишки готової продукції). Це є найбільш ефективний метод, попередні два є допоміжні.

1 9. Шляхи підвищення використання обігових коштів.

1. Підвищення якості і зниження собівартості предметів праці сільськогосподарського виробництва

2. Режим економії

3. Удосконалення технології виробництва

4. Забезпечення оптимальної структури оборотніх коштів

5. Удосконалення нормування оборотніх коштів

6. Поглиблення спеціалізації та розвиток концентрації виробництва

7. Скорочення тривалості обороту оборотних коштів

8. Втілення досягнень науково-технічного прогресу в сільському господарстві

9. Удосконалення організації і метаріального стимулювання праці

2 0. Сутнісна характеристика і функціонально-елементний склад інвестицій.

Інвестиції— це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність (для одержання прибутку).

Для сутнісно-змістової характеристики інвестицій істотне теоретичне і практичне значення має визначення різновидів інвестицій за окремими ознаками, тобто за їхнім функціонально-елементним складом.

Ø внутрішні інвестиції поділяються на: фінансові та реальні,

Ø а зовнішні — на прямі й портфельні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що їх випускають підприємства або держава. За такого інвестування має місце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержання нетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал у вигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним, оскільки він не є реальним багатством і не має реальної вартості (на відміну від капіталу, вкладеного в різні сфери та галузі суспільного виробництва).

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) у різні сфери та галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метою оновлення існуючих і створення нових «капітальних» (матеріальних) благ, а як наслідок — одержання набагато більшого прибутку. Такі реальні інвестиції ще називають виробничими; проте в практиці господарювання за ними закріпилась інша назва — капітальні вкладення.

Зовнішні прямі інвестиції — це вкладення капіталу за кордоном, що за величиною становить не менше 10% вартості того чи того конкретного проекту, закордонні інвестиції, менші за 10% вартості здійснюваного за їх допомогою капітального проекту, називаються портфельними. Періодичний аналіз співвідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення для виявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу у сферу розвитку й підвищення ефективності виробництва та інших напрямків діяльності суб'єктів господарювання.