4 6. Стандартизація продукції, її складові елементи і принципи здійснення.
Важливими елементами механізму управління якістю продукції є стандартизація. Стандартизація продукції – це встановлення і застосування єдиних правил з метою упорядкування, узаконення й запровадження показників і норм якості продукції, а також відпрацювання у сфері виробництва технологічних процесів і операцій відповідно до цих вимог. Вона є визначальним елементом специфічного менеджменту, що найбільше впливає на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної продукції.
Стандартизація продукції здійснюється за певними принципами:
- урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності, користі для споживачів і держави загалом;
- гармонізація з міжнародними, регіональними і, за необхідності, національними стандартами інших країн;
- взаємозв'язок та узгодженість нормативних документів усіх рівнів;
- участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін - розробників, виробників, споживачів і органів влади;
- відкритість інформації щодо чинних стандартів і програм робіт зі стандартизації з урахуванням вимог законодавств.
47. Сертифікація продукції, її економічне значення. Міжнародні системи сертифікації.
В умовах конкуренції завоювати відповідний ринковий сегмент можна, тільки надавши потенційним споживачам достовірну інформацію про якість товару. Зважаючи на необхідність забезпечення споживача об'єктивною і достовірною інформацією про якість, почав поширюватися такий вид контролю, як сертифікація. Сертифікація — цс діяльність з підтвердження відповідності продукції установленим вимогам. Вона здійснюється третьою, незалежною організацією. Майже в усіх країнах Західної Європи, США та Японії обов'язкова сертифікація набула значного поширення і пов'язана, як правило, з безпекою, охороною здоров'я і навколишнього середовища. У багатьох країнах сертифікація ґрунтується на законах про безпеку, сертифікацію продукції, потенційно небезпечної для людей і навколишнього середовища.
Протягом останніх років почали формуватися й міжнародні системи сертифікації. Координує заходи зі створення таких систем спеціальний комітет із сертифікації — СЕРТИКО, що діє у складі ІСО. Цим комітетом розроблено:
• правила та порядок здійснення сертифікації продукції;
• критерії акредитації випробувальних центрів (лабораторій);
•
умови вступу до
міжнародної системи сертифікації.
48. Продуктивність праці. Динаміка. Наявні резерви зростання продуктивності праці.
Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукцію. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.
Продуктивність праці як економічна категорія характеризує результативність витрат живої праці зі створення продукції протягом певного проміжку часу. Особливості обліку результатів та ресурсів праці на макро-, мезо- та макрорівнях зумовлюють різні підходи до статистичного вивчення продуктивності праці. Основними напрямами статистичного вивчення продуктивності праці є оцінка її рівня, динаміки та факторний аналіз цієї динаміки з метою виявлення можливих резервів зростання. Динаміку продуктивності праці аналізують за допомогою індексного методу. За характером показників, які порівнюються, індекси продуктивності праці поділяють на індивідуальні, зведені та середніх величин. Для аналізу динаміки середньої продуктивності праці в групі підприємств або у межах одного підприємства за групою однорідної продукції використовують систему індексів середньої продуктивності праці змінного складу, фіксованого складу і структурних зрушень.
51.Доплати і надбавки як самостійний елемент зарплати. доплати і надбавки є самостійними елементами заробітної плати, які призначаються для компенсації або винагороди за суттєві відхилення від нормальних умов праці, котріне враховано в тарифних ставках і посадових окладах. оплати до заробітної плати класифікуються перед усім за ознакою сфери трудової діяльності (прикладання праці). За цією ознакою розрізняють доплати, які: 1) не мають обмежень щодо сфер трудової діяльності; 2) застосовуються тільки в певних (окремих) сферах прикладання праці. До першої групи зараховують доплати: · за роботу в наднормовий час; · особам, які не досягли 18 років і мають скорочену тривалість робочого часу; · робітникам, які внаслідок виробничої необхідності виконують роботи за нижчими від наданих ними тарифних розрядів; · за час простоювання, а також у разі невиконання норм виробітку та виготовлення бракованої продукції, не з вини робітника. Усі інші види доплат і надбавок мають обмежену сферу застосування. Їх встановлюють: 1)для компенсації додаткової роботи; 2)як компенсацію у сферах діяльності з несприятливими умовами праці;
3
)як
стимулювання за особливий характер
роботи.
До
компенсаційних доплат у сферах діяльності
з несприятливими умовами праці
належать:
·
за роботу у важких, шкідливих та особливо
важких і шкідливих умовах;
·
за інтенсивність праці;
·
за роботу і нічний час;
·
за перевезення небезпечних вантажів.
52. поточні витрати підприємства і собівартасть продукції Поточні витрати – витрати трудових, матеріальних, нематеріальних та фінансових ресурсів, виражених у грошовій формі, для здійснення поточної господарської діяльності. Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) – це виражені у грошовій формі витрати підприємства на виробництво і збут продукції. Собівартість включає прямі матеріальні та трудові витрати, а також непрямі витрати на управління та обслуговування виробництва. Вона є синтетичним показником, що у вартісній формі узагальнює сумарні витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, заробітну плату та оплату послуг стороннім організаціями по виготовленню, транспортуванню і реалізації продукції. види собівартості продукції.
Планову собівартість визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат усіх видів ресурсів на одиницю продукції, цін на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, які діють на момент розробки плану. Фактичну собівартість визначають після завершення певного періоду роботи підприємства на основі даних бухгалтерського обліку. Вона відображає фактичні витрати підприємства на виробництво і збут продукції. Нормативна собівартість виражає затрати на виробництво і реалізацію, які розраховані на основі поточних норм використання ресурсів. Технологічна собівартість - витрати, безпосередньо пов'язані із технологією виробництва продукції. Цехова собівартість - це вся сума грошових затрат на виробництво продукції у даному цеху (сума технологічної собівартості та загально-цехових витрат). Виробнича собівартість - це сукупність усіх грошових затрат на виробництво продукції у межах усього підприємства (сума цехової собівартості й величини загальнозаводських та інших витрат).
Повну собівартість характеризує уся сума грошових затрат не тільки на виробництво, а й на збут готової продукції підприємства (сума виробничої собівартості та позавиробничих витрат). Індивідуальна собівартість - це собівартість продукції, яка формується на рівні окремого підприємства. Галузева собівартість дає характеристику суми витрат по галузі. Середньогалузева собівартість характеризує рівень затрат на продукцію у середньому за сукупністю підприємств галузі. Її визначають як середньозважену величину, де у якості ваги застосовують обсяг випуску продукції на підприємствах галузі.
5
3.
Зміст і методика обчислення кошторису
виробництва.
Кошторис
виробництва – це витрати підприємства,
пов’язані з основною його діяльністю
за певний період, незалежно від того,
відносяться вони на собівартість
продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис
виробництва складається за такими
економічними елементами:
-матеріальні
витрати (містять витрати на сировину,
напівфабрикати, виробничі послуги,
допоміжні матеріали, паливо і енергію,
пошук природної сировини тощо).
-заробітна
плата (всі форми оплати штатного і
позаштатного персоналу).
-відрахування
на соціальні потреби (відрахування на
соціальне страхування, пенсійний фонд,
фонд сприяння зайнятості тощо).
-амортизація
основних фондів.
-інші
витрати (оплата послуг зв’язку,
обчислювальних центрів, охорони,
страхування, винагорода за винаходи
тощо).
Порядок
розробки кошторису виробництва може
бути різним залежно від стадії планування,
стану інформаційної бази та розміру
підприємства. Кошторис виробництва
обчислюється по кожному елементу на
підставі планових обсягів продукції,
норм і цін. Причому на малих підприємствах
таке обчислення є відразу узагальнюючим.
На середніх та великих – кошторис
виробництва складають, підсумовуючи
кошториси місць витрат (цехів, служб
тощо).
№54 Поняття, роль і функції ціни в ринковій економіці. Види цін та сфери їх застосування.
Ціна – це категорія ринку України і, аби зрозуміти сутність цін, необхідно їх необхідно розглядати в безпосередньої ув'язці з ринком.
Ціна є грошовим вираженням вартості товару. Роль ціни полягає в тому, що вона повинна покривати витрати на виробництво товарів (послуг) і приносити товаровиробнику гарантований прибуток, забезпечуючи справедливий рівень рентабельності.
Функції 'цін:
1.Облікова функція – це функція обліку і виміру витрат живої і уречевленої праці на виготовлення товару, яка характеризує, з якою ефективністю використовується праця.
2. Стимулююча функція – тут ціна забезпечує стимулюючий вплив на виробника через величину закладеного в неї прибутку. Стимулювання здійснюється за рахунок підвищеного рівня прибутку в ціні, надбавок та знижок до неї.
3. Розподільна функція ціни пов’язана з відхиленням ціни від вартості під впливом ринкових факторів. 4. Функція збалансування попиту і пропозиції – тут ціна сигналізує про диспропорції у сферах виробництва і обігу, і вимагає прийняття заходів по їх подоланню. 1. В залежності від сфери обслуговування товарного обігу ціни поділяють на такі види:
1. Оптові ціни (підприємства, відпускні).
2. Ціни на будівельну продукцію.
3. Закупівельні ціни.
4. Тарифи вантажного та пасажирського транспорту.
5. Роздрібні ціни.
6. Тарифи на платні послуги населенню.
7. Ціни, що обслуговують зовнішньоторговельний обіг.
№55. Прибуток і дохід, різниця між ними. Джерела формування загальної величини прибутку.
Прибуток – це та частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства
Доход – це загальна сума коштів, яка поступає підприємству за певний період і за вирахуванням податків може бути використана на інвестування і споживання.Різниця між доходом і прибутком. Дохід — це всі грошові кошти, отримані за певний період часу, а прибуток — це кошти за вирахуванням податків, собівартості продукції та інших витрат.
Прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел
продаж (реалізація) продукції
продаж іншого майна
позареалізаційні операції
№ 56 Економічна суть і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності
виробництва, господарської діяльності підприємства.
Суть, важливість і методичні підходи до оцінки загального фінансово-економічного стану підприємства. Групи показників для оцінки прибутковості, ліквідності, оборотності, стабільності та ділової активності; методика їх обчислення. Накопичення обліково-звітної інформації для аналітичної оцінки фінансово-економічного стану підприємства.
Економічна суть і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва, господарської діяльності підприємства.
Змістова характеристика видів ефективності: за наслідками — економічної та соціальної; місцем отримання ефекту — локальної (госпрозрахункової) та народногосподарської; ступенем збільшення ефекту — первісної та мультиплікаційної; метою визначення — абсолютної та порівняльної.
Принципи формування системи показників ефективності виробничо господарської та комерційної діяльності. Система показників ефективності виробництва: узагальнюючих; ефективності використання — праці (персоналу), виробничих фондів і фінансових коштів. Вимірювання еко-немічної ефективності ресурсів і витрат. Оцінка соціальної
ефективності діяльності підприємства.
Класифікація чинників зростання ефективності виробництва за пев ними ознаками: видами витрат і ресурсів (джерелами зростання); напрям ками розвитку й удосконалення виробництва; місцем реалізації в системі управління виробництвом. Розподіл внутрішніх чинників на так звані тверді (технологія, устаткування, матеріали та енергія, вироби) і м'які (організація й системи, працівники, методи роботи, стиль управління) Зовнішні чинники зростання ефективності виробництва (державна економічна й соціальна політика, інституційні механізми, інфраструктура, структурні зміни в суспільстві та економіці).
№59 Економічна безпека підприємства Економічна безпека підприємства – це захищеність діяльності підприємства від негативних впливів зовнішнього і внутрішнього середовища, спроможність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до зовнішніх умов без негативних наслідків для підприємства. Головна мета економічної безпеки підприємства полягає в тім, щоб гарантувати його економічно стійке функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів загальної схеми організації економічної безпеки підприємства. Економічна безпека підприємства є функцією від технологічної, ресурсної, фінансової, ринкової, соціальної та екологічної безпеки:
№
60
Класифікацію чинників зростання
ефективності (продуктивності)
виробничо-еко номічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьо ма ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищен ня); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяль ності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування чинників за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затратживої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), атакож раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб'єктів господарювання (друга класифікаційна ознака).
Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвитокта вдосконалення зовнішньоекономічноїдіяль-ності суб'єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування чинників). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, а також поділ низки внутрішніх чинників на так звані тверді і м'які. Класифікація внутрішніх чинників на «тверді» і «м'які» є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп чинників запозичено з комп'ютерної термінології, відповідно до якої сам комп'ютер називається «твердим товаром», а програмне забезпечення — «м'яким товаром». За аналогією «твердими» чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а «м'якими» — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів.
