40. Ступінь і система оперативного планування діяльності виробничих підрозділів підприємства.

Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів — у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).  Міжцехове оперативне планування має на меті забезпечити скоординовану діяльність і необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства згідно з послідовністю технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій — основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні. Але головним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їхнього пересування між цехами (виробництвами).  Оперативне планування є, з одного боку, завер шальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, а з 

іншого — засобом виконання довго-, середньо- та короткострокових планів, основним важелем поточного управління виробництвом.  У процесі оперативного планування здійснюється детальна роз робка планів підприємства та його підрозділів — окремих вироб ництв, цехів, виробничих дільниць, бригад, навіть робочих місць — на короткі проміжки часу (місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну). При цьому розробка планів органічно поєднується з вирі шенням питань організації їхнього виконання та поточного регу лювання виробництва.  У процесі оперативного планування треба розв'язувати такі головні завдання:  • забезпечення виконання плану виробничої діяльності (випуск планової продукції в заплановані строки) за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства;  • установлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устат кування та робочої сили;  • максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва. 

У практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення. Вибір системи оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва, складу й особливостей продукції тощо. Перевагу віддають тій системі, яка дає змогу найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування. 

4 1. Необхідність, методи і принципи державного економічного регулювання діяльності окремих суб’єктів господарювання.  Об´єктивними причинами необхідності державного регулювання в умовах сьогодення є:  - наявність монополізму в багатьох галузях народного господарства та відсутність досконалої конкуренції;  - недосконалість цінового механізму для певної групи товарів, який робить їх виробництво неефективним;  - повільна адаптація до сучасних умов господарювання окремих ринків - робочої сили, капіталів, інтелектуального продукту тощо;  - забезпечення стабільності і гармонійності суспільства;  - сприяння збереженню та відтворенню природного, культурного, національно-історичного середовища існування народів;  - розв´язання питань міжнародної політики і співпраці. 

основними принципами створення системи державного регулювання економіки в нашій країні є:  - принцип розумної достатності (державі підпорядковуються тільки ті функції, які не можуть виконуватись іншими ланками господарської системи внаслідок їх обмеженої компетенції та недостатніх ресурсів);  - принцип поступовості (командно-адміністративні методи регулювання замінюються правовими та економічними в міру створення об´єктивних умов - демонополізації, приватизації, стабілізації тощо);  - принцип адекватності (система державних регуляторів економіки повинна відображати реальний стан соціально-економічного розвитку).  Методи державного економічного регулювання діяльності окремих суб'єктів господарювання здійснюються шляхом проведення політики цін, державних замовлень і контрактів, системи маркетингу, політики доходів, розвитку інформаційних систем.