V. Аміноглікозиди:
o Гентаміцин д/м 3-4 мг на кг на добу на 3 ін’єкції.
o Амікацин д/м, д/в 10 мг на кг на добу на 2-3 ін’єкції.
o Нетроміцин д/м 4-6 мг на кг на кг на добу на 2-3 ін’єкції.
VI. Фторхінолони:
Монофторовані:
o Пефлоксацин (абактал, пефлацин) – всередину 0,8-1,2 г на добу на 2 прийоми; д/в 0,8 г на добу на 2 ін’єкції.
o Офлоксацин (таривід) –всередину 0,4 г на добу на 2 прийоми; д/в 0,2 – 0,4 г на добу на 2 ін’єкції.
o Ципрофлоксацин (ципринол, ципробай, циплокс) – всередину 0,25-1,0 г на добу на 2 прийоми; д/в 0,2-0,4 г на добу на 4 ін’єкції.
Дифторовані:
o Ломефлоксацин (максаквін) всередину 0,4 г на добу одноразово.
Трифторовані:
o Флероксацин (хінодіс) – всередину 0,2-0,4 г на добу одноразово.
Нефторовані хінолони
o Нітроксолін (5-НОК) – всередину 0,4 г на добу 4 прийоми.
o Оксолінова кислота (грамурин) – всередину 1,5 г на добу в 3 прийоми.
o Циноксацин (цинобак) – всередину 1,0 г на добу в 2 прийоми.
VIII. Похідні нафтиридину:
o Налідиксова кислота ( неграм, невіграмон) – всередину 2,0 -4,0 г на добу на 4 прийоми.
o Піпемідова кислота ( палін, піпем) – всередину 0,8 г на добу на 2 прийоми.
ІХ Похідні нітрофурану :
o Нітрофурантоїн, фуразицин (фурагін), фурозолідон – всередину 0,2-0,4 г на добу на 4 прийоми.
Х. Триметоприм - всередину по 0,04-0,06 г на добу одноразово.
o Триметоприн + сульфаметоксазол (ко-тримоксазол, септрин, бісептол) – всередину 0,96 г на добу на 2 прийоми.
ХІ. Рослинні антисептики рекомендуються в період ремісії:
o Чай ”Урофлюкс” по 3-5 чашок на день;
o “Канефрон” по 50 крапель (2 драже) 3 рази на добу.
Імунокорегуюче лікування проводиться у випадку важкого перебігу захворювання.
Імуноглобуліни (інтраглобін, пентаглобін, сандоглобулін); антисиньогнійна плазма.
Патогенетична та посиндромна терапія Детоксикація здійснюється шляхом водного навантаження та застосування дезінтоксикаційних препаратів (ліпін, ентеросорбенти). При відмові від перорального прийому рідини, ознаках дегідратації, значному інтоксикаційному синдромі проводиться інфузійне введення 5% розчину глюкози або фізіологічного розчину. При гіпертермії застосовуються жарознижувальні – парацетамол, німесулід.
У випадках больового синдрому призначаються антиспастичні препарати.
Призначається нормазе строком до 5-7 діб, при можливості – пробіотики (лінекс, бактисубтил, йогурт, біоспорин, біфі-форм, симбітер), за показаннями – пребіотики (фруктоза, лактоза) чи синбіотики (віта баланс-3000, екстралакт, біфілакт-екстра). За необхідності призначаються антигістамінні та протигрибкові препарати.
Мембраностабілізуючі препарати застосовуються після завершення програмного лікування як підтримуюча терапія чи в періоді розгорнутих клінічних проявів при приєднанні порушення цитомембран в інших органах (токсичний гепатит, вторинна кардіопатія тощо) за загальноприйнятими схемами. Інгібітори АПФ або антагоністи рецепторів до ангіотензину-II призначаються при хронічному ПН для гальмування склеротичного процесу та антипротеїнуричної дії. Використовуються еналаприл, лізиноприл, фозиноприл, периндоприл, моексиприл, квінаприл, спіраприл, лозартан, ірбесартан, кандесартан, валсартан. Інгібітори ЦОГ-2 застосовуються в активній фазі захворювання. Можливе призначення засобів неспецифічної імуностимуляції. Лікування вакцинами При лікуванні осумкованих, відокремлених від оточуючих тканин, вогнищ бактеріовиділення застосовують аутовакцину (10-14 днів) разом із призначенням антибактеріальних препаратів за антибіотикограмою (до 10 діб, 2 курси). Окрім того, використовуються і офіцинальні вакцини (Солкоуровак, Уроваксом, рибомуніл, бронхомунал) згідно з інструкцією.
При лікуванні ПН, що розвинувся у відділенні реанімації та інтенсивної терапії препаратами першого ряду в лікуванні є:
антипсевдомонадні цефалоспорини III-IV покоління (цефтазидим, цефоперазон, цефепім),
антисинегнійні пеніциліни (тикарцилін/клавунат, піперацилін/тазобактам).
До групи резервних відносяться аміноглікозиди, фторхінолони, карбапенеми
Побічна дія та ускладнення терапії, їх корекція Побічні дії та ускладнення залежать від дози та характеру препарату, індивідуальних особливостей пацієнта (нейроендокринної регуляції, обміну речовин тощо), характеру захворювання. Найчастіше при застосуванні антибактеріальних препаратів чи вакцини відмічаються різноманітні алергічні реакції та диспепсичні явища, можливі – гепатотоксичність, пригнічення кровотворення, тромбоцитопатія, гемоліз, нейротоксичність тощо. Можлива небажана взаємодія антибактеріальних препаратів. Виникнення будь-якого відхилення на фоні терапії потребує відміни чи заміни препарату та заходів для прискорення елімінації його метаболітів
Невідкладна допомога:
до госпіталізації – дезінтоксикаційна терапія
у стаціонарі – дезінтоксикаційна терапія
показання до переведення у відділення інтенсивної терапії – сепсис, стани, що загрожують життю
Критерії ефективності лікування Адекватна стартова терапія активної стадії ПН супроводжується
покращенням клінічного стану через 24-48 годин
стерилізацією сечі через 48-72 години
нормалізацією сечового синдрому до 5-ї доби
Критерії ефективності застосованого режиму антибактеріальної терапії:
тривалість ремісії
кількість рецидивів
перехід гострого ПН у хронічний
швидкість прогресування ПН до розвитку хронічної ниркової недостатності
швидкість наростання порушення функції нирок
тривалість життя
якість життя.
Протирецидивне лікування ХПН – це тривале застосування малих доз антибактеріальних препаратів (при ризику рецидиву ПН, хронічному ПН, за наявності вроджених вад сечовивідної системи, супутній урогенітальній інфекції, нейрогенному сечовому міхурі, цукровому діабеті, тривалій іммобілізації).
Існує також роторна схема протирецедивного лікування ПН:
- Протягом 1-го тижня місяця - хворий приймає один із антибактеріальних препаратів;
- Протягом 2-го і 3-го тижня - застосовуються рослинні антисептики;
- Протягом 4-го тижня - проводиться вітамінізація (прийом морсу із клюкви чи відвару шипшини).
У цей час проводять посів сечі, щоб до чергового циклу антибіотикотерапії мати уявлення про міру бактеріурії та чутливість флори.
Профілактика ПН:
Для ГПН :
Санація вогнищ хронічної інфекції;
Усунення перешкод для відтоку сечі;
Виявлення і лікування безсимптомної бактеріурії вагітних;
Дотримання правил асептики та антисептики при катетеризації сечових шляхів.
Для ХПН :
Постійний диспансерний нагляд за хворими;
Вирішення питань раціонального працевлаштування хворих;
Експертиза працездатності з встановленням групи інвалідності.
САНАТОРНО-КУРОРТНЕ ЛІКУВАННЯ
Істотне місце в комплексній терапії хронічного пієлонефриту займає санаторно-курортне лікування, головним чином у хворих з вторинним (калькульозним) пієлонефритом після операції видалення конкрементів. Найбільш показано перебування в бальнеологічних санаторіях - Трускавець, Залізноводськ, Саїрме, Березовські мінеральні води.
Достатнє пиття мінеральних вод сприяє зменшенню запального процесу в нирках і сечових шляхах, "вимиванню" з них слизу, гною, мікробів і дрібних конкрементів, покращує загальний стан хворих.
Хворим з високою артеріальною гіпертензією і вираженою анемією, з явищами нирковій недостатності санаторно-курортне лікування протипоказане. Не слід направляти хворих хронічним пієлонефритом і на кліматичні курорти, оскільки ефекту від цього зазвичай не спостерігається.
ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ ХВОРИХ ПІЄЛОНЕФРИТОМ
Хворі, що перенесли гострий пієлонефрит, після виписки із стаціонару повинні знаходитися на диспансерному обліку і спостерігатися не менше одного року, за умови нормальних аналізів сечі і за відсутності бактеріурії. Якщо ж зберігаються або періодично з'являються протеїнурія, лейкоцитурія, бактеріурія, терміни диспансерного спостереження збільшуються до трьох років від початку захворювання, а потім, за відсутності повного ефекту лікування, хворі переводяться в групу з хронічним пієлонефритом.
Хворі хронічним первинним пієлонефритом потребують постійного багаторічного диспансерного спостереження з періодичним стаціонарним лікуваннямпри загостренні захворювання або наростаючого зменшення функціональної активності нирок.
При гострому пієлонефриті після курсу лікування в стаціонарі хворі підлягають диспансерному обстеженню 1 раз в дві неділі в перші два місяці, а потім 1 раз в один-два місяця протягом року.
В обов'язковому порядку проводяться аналізи сечі - загальний, по Нечипоренко, на активні лейкоцити, на ступінь бактеріурії, на мікрофлору і чутливість її до антибактеріальних засобів, а також загальний аналіз крові. Один раз в 6 місяців досліджують кров на вміст сечовини, креатиніну, електролітів, загальний білок і білкові фракції, визначають клубочкову фільтрацію, аналіз сечі по Зімніцкому, при необхідності показані консультація уролога і рентгеноурологичні обстеження.
Хворим хронічним пієлонефритом в неактивній фазі призначають той же об'єм досліджень, що і при гострому пієлонефриті, із частотою - один раз в шість місяців.
При появі ознак хронічної ниркової недостатності терміни диспансерних оглядів і обстежень істотно скорочуються по мірі її прогресування.
Особлива увага приділяється контролю за артеріальним тиском, станом очного дна, динамікою питомої ваги сечі по Зімницькому, величиною клубочкової фільтрації, концентрацією азотистих шлаків і змістом електролітів в крові. Вказані дослідження проводяться залежно від вираженості хронічній нирковій недостатності щомісячно або раз у 2-3 місяці.
ЕКСПЕРТИЗА НЕПРАЦЕЗДАТНОСТІ
При рецидивуючому перебігу ХПН з нечастими загостреннями і початковим ступенем ХНН питання працездатності вирішують з огляду на професію, кваліфікацію, характер і умови праці. Рекомендована робота з уникненням значних фізичних і психічних навантажень, у сухому теплому приміщенні, в денну зміну. Якщо забезпечення таких умов із втрати кваліфікації неможливе, хворим встановлюють ІІІ групу інвалідності.
При рецидивуючому перебігу ХПН з частими загостреннями, або злоякісному, швидкопрогресуючому – хворим встановлюють ІІ групу інвалідності. Інвалідами ІІ групи вважають також хворих на ХПН із злоякісною гіпертензією, ускладненнями з боку серцево-судинної та нервової систем, нирковою недостатністю ІІ ст.
Виражена недостатність кровообігу, наслідки інсульту, ХНН, що вимагають застосування гемодіалізу, є підставами для встановлення І групи інвалідності.