Тема 31. Сутність культури та її ґенеза

1. Сутність та основні функції культури.

2. Культурогенез і типологія культур.

3. Модернізм та постмодернізм як напрями розвитку сучасної культури.

Розглядаючи питання «Сутність та основні функції куль­тури», необхідно звернути увагу на те, що людина може пізнавати навколишній світ лише в межах свого культурного се­редовища, яке визначає основні параметри її досвіду, сприйняття та мислення.

Культура має соціально-біологічну природу, оскільки, з од­ного боку, її формування відбувається за певних природних умов, а з іншого - вона містить механізми, що забезпечують стабільне існування соціуму та органічне входження людини в суспільство. Людина і культура є взаємозалежними системами. Людина тво­рить культуру і водночас повністю в ній розчиняється. Культурне визначає особистісне, і навпаки. Проте культура функціонує не­однаково на суспільному та особистісному рівні.

На суспільному рівні основними функціями культури є наступці функції:

а) Комунікативна функція. Кожна культура виконує функцію накопичення, збереження та ретрансляції знань про лю­ дину і світ. Зростання знань та їх уніфікація сприяє розвитку культури, її збагаченню, а також встановленню міжкультурного діалогу. Культурні знання часто знаходять вираз в абстрактних символічних формах, що порушує ритм та механізм культурної ретрансляції, але водночас сприяє створенню глобального інформаційного простору, яскравим прикладом якого є всесвітня мережа Інтернет.

б) Аксіологічна (ціннісна) функція. Культурний розвиток має послідовний характер, в ході якого утворюються і закріплюються моральні норми та орієнтири, зразки традиційної соціальної по­ ведінки, а також шкала цінностей. Наявність даних елементів за­ безпечує стабільність та єдність культури, що є особливо важли-

вим в період інтенсивних соціокультурних змін, а також надає кожній культурі неповторності та унікальності.

в) Адаптаційна функція. В сучасному світі людина здебіль­ шого пристосовується до соціальної та культурної реальності, а не до природи. Культура, у свою чергу, має низку механізмів, які спрощують та оптимізують процес пристосування людини до суспільства і культурного середовища.

г) Функція соціалізації. Певний тип культури породжує пев­ ний тип людини, і навпаки. Такий вплив культури є можливим завдяки процесу соціалізації (тобто виховання та освіта людини, засвоєння нею системи культурних норм, цінностей, а також певної системи знань). Особистісна свідомість завжди характеризується двома протилежними за своїми векторами тенденціями. З одного боку, - це прагнення відмежуватися від суспільства, від загальної маси, реалізуватися в повною мірою, виходячи з власних можливостей та потреб. Але, з іншого боку має місце прагнення «злитися з натовпом». І те, й інше неможли­ во без соціалізації, яка забезпечується саме через культуру. Куль­ тура є передумовою і мірою реалізації людської сутності.

д) Регулятивна функція. В межах культури існують різні ти­ пи соціальних об'єднань, які підтримують стабільність її розвит­ ку і виконання комунікаційної, аксіологічної, адаптаційної та інших функцій. До таких об'єднань належать, зокрема, біосоціальні спільноти (рід, плем'я, сім'я), соціальні спільноти (союзи племен, родів) та соціально-політичні спільноти (держава, політичні союзи, міжнародні організації). Регулятивна функція культури структурує культурні елементи, що є особливо важли­ вим за умови їх постійної диференціації і росту. Регулятивна функція реалізується через моральні, релігійні та правові цінності та норми.

На особистісному рівні культура виконує особистісно-атрибутивну, пізнавальну та світоглядну функції.

Отже, культура має біосоціальну сутність і виконує численні функції як на суспільному, так і особистісному рівні. Виділення окремих її функцій є умовним і слугує здебільшого для зручності її вивчення, оскільки культура є цілісною системою, всі функції якої тісно пов'язані між собою.

224

225

Вивчаючи питання «Культурогенез і типологія культур»,

слід звернути увагу на класифікацію типів генезу культури.

Культурогенез - це історичний процес виникнення і розвит­ку типів людської культури. До однієї з найпростіших і найбільш зручних класифікацій її типів належить класифікація, побудована на територіально-часовому принципі, згідно з яким типи культур виділяються за місцем (наприклад, індійська, грецька, амери­канська культура) і часом свого виникнення (античний період, Середньовіччя, Новий час).

Початок культурогенезу відноситься до епохи Верхнього палеоліту. Саме в цей період виникає культура як система інтегруючих зв'язків, тоді як раніше існували лише окремі еле­менти культурної поведінки. В епоху Верхнього палеоліту відбувся стрімкий розвиток знарядь праці, виникла екзогамія, активізувався розвиток таких соціальних спільнот, як рід і сім'я.

Культура Стародавнього Сходу включає шумеро-вавилонську, єгипетську, індійську, китайську, та японську куль­тури. Основними рисами цього типу культури є акцентована традиційність, консерватизм, відносно повільні темпи розвитку соціокультурних процесів, наявність некласичного рабовласниц­тва, деспотичний характер державного правління, тісні внутрішні соціальні зв'язки, особливе значення великих річок (Ніл - для єгипетської культури, Тигр і Євфрат — для шумеро-вавилонської) та вирощування рису.

Антична культура охоплює культуру Давньої Греції і Ста­родавнього Риму. Антична культура, наряду з христианством, є основою культури сучасної Європи. Грецька культура сформува­лася у II тис. до н. є. Велику роль у формуванні світогляду, мис­тецтва, релігії і філософії Давньої Греції відіграла міфологія. Давньоримська культура виникла на місцевій латинській основі, а також засвоїла багато елементів давньогрецької культури. Одним з найвизначніших здобутків давньоримської культури є форму­вання правової науки та законодавства.

Культура Середньовічної Європи відноситься до періоду, який тривав приблизно з V по XV ст. Цей тип культури характеризується такими рисами: визначний вплив християнсь­кого віровчення, яке поряд з грецькою філософією лягло в основу світогляду середньовічного суспільства; теоцентризм; ідея

гріховності всього тілесного; ідея спасіння; есхатологізм (віра в швидке настання кінця світу); ідеал аскетичної релігійної особистості. В період Середньовіччя активно розвивалася освіта. Перші університети з'явилися у Франції, Англії та Італії в XII ст. У багатьох містах діяли монастирські школи. Розвиток науки був заданий параметрами християнської онтології. Пошуки вічного світла, вічного руху, філософського каменя давали поштовх до розвитку алхімії, фізики, астрології.

Дуже інтенсивним був розвиток культури арабського Сходу в епоху Середньовіччя. Цей культурний тип розвивався на основі ідей ісламу, язичницької арабської та давньогрецької культур. Він став основою культури сучасних арабських країн.

Європейська культура епохи Відродження, або Ренесансу (XIV - XVI ст.) побудована на відродженні ідей античної культу­ри. Світоглядною основою її є антропоцентризм, розуміння лю­дини та її творчого (божественного) начала як вищої суспільної цінності. Саме в епоху Ренесансу сформувалося поняття інтелектуальної еліти суспільства, а також завдяки глибокому інтересу до вивчення культурної спадщини античності були створені передумови для становлення культури як самостійного феномену, що потребує наукового дослідження. Уявлення про три стадії розвитку історії і культури (Античність, Середньовіччя, Новий час) виникло саме в епоху Відродження.

Епоха Просвітництва (XVIII ст.) відзначається усвідомленням культури як самостійного явища, яке було набуте при переході від стану первісної дикості до цивілізованого суспільства. У філософії епохи Просвітництва однією з централь­них є проблема співвідношення культурних досягнень та людсь­кого щастя. Сам термін «культура» міцно закріпився в науковій літературі і означав вищу суспільну цінність, певний стан суспільства, який дає можливість реалізації людському інтелекту.

Сучасна культура (XIX—XXI ст.) характеризується нарос­танням тенденцій до глобалізації та універсалізації. У XX ст. психоаналітичні теорії дали поштовх пошукам істини в сфері ірраціонального та підсвідомого. В межах сучасної культури роз­виваються два протилежних процеси - секуляризація та реміфологізація. Починаючи з 70-х років XIX ст. розвиток куль­тури визначається як епоха модерну, що переріс наприкінці

226

227

XX ст. у постмодерн. До культури кінця XX - початку XXI ст. часто вживають термін «інформаційна», що підкреслює принци­пово важливу роль інформації в житті людини.

У сучасній культурології існує також поділ культур на доіндустріальні, індустріальні та поапіндустріальні. Дана класифікація, як і концепції М. Данилевського, А. Тойнбі та О. Шпенглера є зразком цивілізаційного підходу до типології культур.

Принципово іншим є формаційний підхід, представлений концепцією К. Маркса, згідно з якою людське суспільство розвивається на основі виробничих сил і відносин. У процесі цьо­го розвитку виділяється п'ять основних формацій (суспільств, що перебувають на певному рівні свого соціокультурного та економічного розвитку). Це первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична формації, причому кожна наступна є більш досконалою відносно до попередньої.

Таким чином, культурогенез і типологія культур в сучасній культурології не мають одностайного висвітлення. Існуючі теорії можна поділити на два основних напрями - цивілізаційний та формаційний, згідно з їх розбіжностями у поглядах на сутність історичного розвитку.

Розглядаючи питання «Модернізм та постмодернізм як на­прямки розвитку сучасної культури», слід звернути увагу на зміст понять «модернізм» та «постмодернізм».

Модернізм (від франц. moderne — найновіший, сучасний) - це система течій в мистецтві та філософії, виникнення якої належить до 70-х років XIX ст. Деякі дослідники вважають, що модерн пов'язаний лише з першим десятиріччям XX ст. Сьогодні серед учених немає одностайності думки щодо часових меж модернізму. В культурології та мистецтвознавчих дисциплінах існує поділ модернізму на ранній, до якого відноситься натуралізм, символізм, неоромантизм та імпресіонізм, і зрілий модернізм (30-і роки XX ст.), який поділяється на авангардизм (футуризм, кубізм, імажизм), поставангардизм та постреалізм. Основними ідеями модернізму як культурної хвилі є започатку-вання нового життя, нового відчуття часу, переваги «сучасного» над «застарілим». Розвиток суспільства має відбуватися на основі чотирьох принципів: демократії, пріоритету індустрії, техніки і природознавства. Ідеальна особистість епохи модернізму сама

творить історію і є центром культурно-історичного процесу. Культурна свідомість модернізму будується навколо ідеї безкінечного прогресу, який розуміється як тотальне підпорядкування світу людській волі. Культура епохи модернізму вселяла в людину глибоку впевненість, що її народження, життя і праця мають високе призначення. Ця впевненість була зруйнова­на двома світовими війнами, які показали, що здобутки людсько­го розуму можуть бути повернуті проти людини.

Загальна світоглядна і культурна криза у 60 - 70-х роках XX ст. породила нову ідеологію мистецтва, яка отримала назву постмодернізм (для позначення періоду європейської історії, який починається після завершення модерністського періоду частіше застосовують термін «постмодерн»). Постмодернізм є специфічним умонастроєм, який сьогодні поширений практично у всіх сферах людського життя - у науці, філософії, мистецтві, політиці та економіці.

Основою формування постмодернізму був філософський дис­курс про Модерн, започаткований Ф. Ніцше, Л. Вітгенштейном, М. Вебером та ін. Домінантною в цьому дискурсі була думка про те, що доба Модерну не тільки збагатила європейську культуру гуманістичними і демократичними цінностями, а й спровокувала активізацію таких негативних культурних явищ, як європоцентризм, технократизм, тоталітаризм, споживацький спосіб мислення. Сьогодні ідеї постмодернізму розвивають У. Еко, Ж. Бодріяр, Ж.-Ф. Ліотар, Ж. Деррида. їх філософські пошуки спрямовані на формування нового, не-європоцентристського погляду на культуру. Основними характеристиками постмодерністської культури є дискретність, локальність, фрагментарність, випадковість, акцент на ігровому началі, антиантропоцентризм, відсутність жорстких опозицій та універсальних ідеалів. Постмодернізм тісно пов'язаний з розвитком структурної лінгвістики та герменевтики. Сама культу­ра в постмодернізмі розуміється як сукупність текстів, а людина - як суб'єкт, який знаходиться всередині тексту. Метою людини є інтерпретація того чи іншого культурного тексту.

228

229

Отже, модернізм і постмодернізм і тісно пов'язаними один з одним напрямами сучасної європейської культури, які завдяки процесу глобалізації набувають все масштабнішого характеру і визначають розвиток більшості течій у мистецтві, філософії, нау­ці та інших сферах культурного життя.

# * *

Довідкова література:

Современный философский словарь. - М, 2004. Ст. «Куль­тура», «Постмодерн».

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Культура», «Культурология».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Культура», «Відродження». «Модерн», «Постмодерн».

і ^^^^-'"■■—її іііі»^»і,,