Тема 20. Категорії етики

1. Класифікація категорій етики.

2. Найважливіші етичні категорії.

3. Сенс життя і щастя. Культура спілкування та етикет.

Розглядаючи питання «Класифікація категорій етики», не­обхідно зрозуміти, що осмислити мораль як цілісне суспільне явище можна тільки за допомогою системи категорій етики. До категорій етики відносяться основні її поняття, які узагальнено відображають зміст, специфіку, сутнісні сторони моралі.

У категоріях етики відображені найбільш істотні сторони моральних явищ, в яких синтезовані історично сформовані зна-

чення морального знання. Вони є центральною ланкою пізнаваль­ної діяльності в сфері моралі, визначаючи все різноманіття нор­мативно-оцінної моральної діяльності людей.

Категорії етики неоднорідні. Деякі з них визначають універса­льні значення моральності, кінцеві цілі особистісного і суспільного розвитку, найбільш загальні вихідні принципи моралі. Це такі по­няття, як «благо», «добро», «чеснота», «справедливість», «щастя», «правда», «любов». Інша група категорій визначає загальні моральні принципи особистості та індивідуальної моральної свідомості. Ці значення представлені поняттями: «обов'язок», «совість», «честь», «гідність». Решта категорій фіксує кінцеві форми негативних зна­чень і принципів моралі, синтезованих у понятті «зло», зміст якого, у свою чергу, розкривається в поняттях «кривда», «ненависть», «за­здрість», «зрадництво», підлість» та ін.

При вивченні теми «Найважливіші етичні категорії» варто усвідомити, що системоутворюючим початком формування етич­ного знання є категорії «добро» та «зло», які застосовують для розмежування і протиставлення морального й аморального.

Добро — це все позитивно оцінюване моральною свідомістю, що сприяє розвитку в людині і суспільстві людяності, взаєморо­зуміння і злагоди. Добро - це дотримання вимог моралі, виконан­ня морального обов'язку. Об'єктивним підґрунтям добра є необ-

154

155

хідність у регулюванні суспільних відносин з точки зору їх від­повідності вільному розвитку людської особистості.

Похідними поняттями добра є уявлення про доброту, чес­ність, добродіяння як моральні ціннісні характеристики чуйності, поваги до людей, справедливості, безкорисливості, щедрості, го­товності поступитися власними інтересами заради інших. Уяв­лення про добро передбачає прагнення до вищих ідеалів, гармонії відносин, щастя, любові.

Особистісним уявленням добра, узагальненим виявленням чес­ності на рівні індивідуальної моральної свідомості є категорія мора­льного обов 'язку - перетворення моральних вимог і цінностей в осо­бисте завдання людини. Моральна повинність - початок моральних установок людини, умова, мотив, спонукання до здійснення мораль­них вчинків. Завдяки свідомості обов'язку особистість усвідомлює свої зобов'язання як моральної істоти. Поняття обов'язку пояснює спосіб індивідуального морального вибору і дії. Специфікою мора­льного обов'язку є його перетворення із зовнішньої необхідності пе­вного поводження в добровільно прийняті на себе зобов'язання, що стає внутрішньою потребою особистості.

Категорії честі, гідності, совісті розкривають зміст мораль­ної заданості особистості і ступінь її готовності до здійснення моральних обов'язків.

Совість — це здатність людини формулювати моральні зобов'я­зання, прагнути до їх виконання, контролювати й оцінювати свою поведінку. Керуючись веліннями совісті, людина бере на себе відпо­відальність за своє розуміння добра і зла, обов'язку, справедливості, людяності, сама задає критерії моральної оцінки і сама оцінює свою поведінку. Якщо зовнішні засади моральної поведінки можна при на­годі якось обійти, то обдурити самого себе неможливо. Якщо це вда­ється, то винятково - ціною втрати совісті і людської гідності. Тому совість зобов'язує людину орієнтуватися на ідеали гуманності і доб­роти, обов'язку і честі, якими б ілюзорними і безглуздими вони не здавалися в даний момент, і критично та відповідально ставитися до чужих думок і власних спонукань. Совість є проявом внутрішнього морального закону індивідуальної свободи.

Поняття честі і гідності відображають уявлення про цінності людини як моральної особистості, вимагаючи поважного і доброзич­ливого ставлення до неї, визнання за нею свободи самовизначення та

рівності в правах, і одночасно здатність до самоконтролю на основі вимогливого і відповідального ставлення до самої себе.

Честь і гідність людини передбачають здійснення нею таких вчинків, які забезпечують їй повагу суспільства, високу особисту са­мооцінку і моральне задоволення. Різниця між цими поняттями у то­му, ЩО честь пов'язується із суспільною оцінкою поведінки людини як представника певної спільноти, з визнаними за нею заслугами і репу­тацією. Честь вимагає від людини підтримувати і виправдовувати свою репутацію. Поняття честі наближається за своїм значенням до гідності як моральної категорії тільки в розумінні внутрішньої чесно­сті і порядності людини щодо моралі і самої себе.

Моральна цінність гідності особистості орієнтується не на матеріальне благополуччя й успіх, не на зовнішні ознаки ви­знання, а на внутрішню самоповагу і дотримання принципів щи­рої людяності та на добровільне втілення їх у життя.

Загальне значення «аморального», що протистояло мораль­но-ціннісно, сконцентровано в понятті «зло». Протистояння доб­ра і зла пронизує весь зміст моралі, об'єктивно є джерелом розви­тку морального життя. Добро — творить, а зло - руйнує. Зло - це порушення принципів добра, зневажання моральних цінностей і зобов'язань. Злом є все, що стоїть на перешкоді єднанню людей і гармонії суспільних відносин, спрямоване проти вимог обов'язку і совісті заради задоволення егоїстичних прагнень людини - ко­ристолюбство і хтивість, марнославство і жадібність, бруталь­ність і насильство, неповага, байдужість до інтересів людини і

суспільства.

Протистояння добра і зла є основним змістом морального розвитку суспільства й однією з проблем етики. Ціннісна орієн­тація на добро потребує від людини визначитися відноно зла, зрозуміти необхідність його викорінення. При цьому моральна перемога над злом ще не означає усунення самого протистояння добра і зла як основи існування моральності.

При вивченні питання «Сенс життя і щастя. Культура спі­лкування та етикет» особливу увагу варто звернути на взаємо-нов'язаність понять «сенс життя» і «щастя». Навряд чи може бу­ти осмисленим життя, якщо воно не приносить задоволення, щас­тя. Щасливим може бути тільки життя, присвячене гідним ідеа­лам і цілям.

156

157

В етиці розрізняють зміст і свідомість життя. Зміст передба­чає об'єктивну оцінку, змістовний критерій життя; свідомість -це суб'єктивне ставлення до життя, усвідомлення його змісту. Сенс життя може бути спектром змістів і цілей, що реалізуються в процесі життєдіяльності людини. Але в будь-якому разі кожній людині потрібно знайти сенс життя в досвіді свого буття - вибу­дувати в процесі самоствердження і складних моральних шукань. Зміст категорії «сенс життя» дає: оцінку значимості існуван­ня людини, у той час як зміст категорії «щастя» відображає сту­пінь її задоволеності результатами своєї життєдіяльності. Понят­тя «щастя» має нормативно-ціннісний характер. Воно в чуттєво-емоційній, інтуїтивній формі відображає уявлення про бажаний порядок речей. Це усвідомлення того, яким має бути життя лю­дини, щоб приносити їй вище задоволення. Щастя - це те, що супроводжується почуттям глибокої моральної задоволеності, переживання повноти буття. Розвинута моральна свідомість по­в'язує стан щастя з прагненням до кращого майбутнього, більш досконалих людських відносин. Цей стан передбачає як постано­вку високих благородних і значимих цілей, так і подолання пе­решкод на шляху до них.

Варто звернути увагу на те, що засвоєння змісту основних категорій етики дозволяє розвинути рівень моральної свідомості людини, а значить, і культуру спілкування. Культура спілкуван­ня — це специфічні моделі поведінки, що забезпечують гармоній­ність процесу спілкування між: людьми.

Знання і виконання оптимальних моделей поведінки в конк­ретних ситуаціях взаємин людей, тобто виконання етикету (сти­лю поведінки), є невід'ємною частиною моральної культури осо­бистості.

Етикет - це сукупність правил поведінки, що регулюють зовнішні прояви людських відносин. Сучасний етикет успадкував звичаї практично всіх народів з давніх часів до наших днів. В ос­нові своїй ці правила поведінки є загальними, оскільки дотриму­ються представниками не тільки якогось даного суспільства, а й різних соціально-політичних систем, що існують в сучасному сві­ті. Разом з тим кожний народ вносить в етикет свої поправки і доповнення, обумовлені специфікою їхнього історичного розвит­ку, національними традиціями і звичаями.

Сучасний етикет регламентує поведінки людей у побуті, на службі, в громадських місцях, на вулиці, у гостях, на офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах. Розрізняють такі

основні види етикету:

- дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних

дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

- військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм поведінку військовослужбовців у всіх сферах їхньої ді­ яльності;

-загальногромадянський етикет - сукупність правил, тради­цій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні

один з одним.

Вимоги етикету не є абсолютними. Дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в од­ному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншому місці і за інших обставин.

Норми етикету, на відміну від норм моралі, є умовними і ма­ють характер угоди про те, що в поведінці людей є загальноприй­нятим, а що неприйнятним. Кожна культурна людина повинна не тільки знати дотримуватися основних норм етикету, але й розумі­ти їх необхідність. Манери як спосіб поводження, зовнішня фор­ма, спілкування з іншими людьми багато в чому відображають внутрішню культуру людини, її моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильно поводитися в суспільстві має дуже велике зна­чення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягнен­ню взаєморозуміння, створює доброзичливі, стійкі взаємини.

Слід зазначити, що тактовна і вихована людина поводиться у відповідності з нормами етикету не тільки на офіційних церемо­ніях, а й у побуті. Справжня ввічливість, в основі якої лежить до­брозичливість, обумовлюється тактом, почуттям міри, що підка­зує, що можна, а чого не можна робити за тих чи інших обставин. Отож, етикет — важлива складова моральної культури, виро­бленої упродовж багатьох століть всіма народами відповідно до їхніх уявлень про добро, справедливість, людяність. Етикет має на увазі доброзичливе і поважне ставлення до людей: чемне по­водження з жінкою, шанобливе ставлення до старших, форми звертання і вітання, правила ведення розмови, поводження за

158

159

столом та ін. В цілому етикет збігається із загальними вимогами ввічливості, в основі яких є моральний принцип гуманізму. Тому виховувати в собі потрібно не стільки манери, скільки те, що ни­ми виражається, дбайливе ставлення до кожної людини, суспільс­тва в цілому і природного середовища.

* * *

Довідкова література: Новая философская энциклопедия. В 4-х т. - М., 2001. Ст.: «Добро», «Зло», «Долг», «Счастье», «Ценностные ориентации».

Філософський енциклопедичний словник. - К., 2002. Ст.: «Добро», «Зло», «Обов'язок», «Цінності моральні», «Щастя».

<^~

Розділ II. Естетичне ставлення до дійсності