6. Розумове виховання. Формування наукового світогляду учнів.

Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.

Здібність прогнозувати наслідки своєї діяльності і поведінки, самостійно приймати рішення, адекватно оцінювати їх та нести за них відповідальність базується на розумовому розвитку особистості.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність вихователів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

Культура розумової праці проявляється в оволодінні загальними та спеціальними вміннями, вмінням раціонально організовувати режим розумової роботи, здатності точно і акуратно використовувати всі розумові операції, вміння підтримувати порядок на робочому місці , вмінні зосереджено й уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам'ять, контролювати себе та інше.

Розумовий розвиток особистості – це процес розвитку інтелектуальних сил як сукупності індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Головна мета розумового виховання – створення оптимальних умов для засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей і формування на цій основі наукового світогляду та культури розумової праці вихованців.

Розумове виховання не зводиться до нагромадження певного обсягу знань: термінів, символів, імен, назв, законів, закономірностей, а спрямоване на те, щоб знання стали особистими переконаннями, духовним багатством учня. Саме свідоме засвоєння системи знань сприяє розвитку мислення, пам’яті, уваги, уяви, розумових здібностей.

Завдання розумового виховання:

1. Озброєння учнів знаннями про наукові засади розвитку природи й суспільства.

2. Розвиток інтелектуальних сил особистості (пізнавального інтересу, ціннісного ставлення до пізнання).

3. Формування наукового світогляду учнів.

4. Формування культури розумової праці.

5. Розвиток потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань.

Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Всю інформацію засвоїти не можливо тай не має потреби. Ще Конфуцій писав, що важливо не стільки знати все, скільки знати головне і вміти розмірковувати.

Тому в процесі розумового виховання школа повинна сформувати в учнів систему базових знань про природу, суспільство, людину, техніку що включає по-перше знання понять різного роду, фактів, термінології, символів, назв, дат, зв’язків і залежностей, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. По-друге, засоби використання знань на практиці, алгоритми діяльності, досвід творчої діяльності (перенесення знань та вмінь у нову ситуацію, бачення нових проблем, нових функцій об’єкта, альтернатив, комбінування тощо); По-третє – факти, що ілюструють закони, твори літератури і мистецтва та емоційно-оцінне ставлення до них.

Розвиток потенціальних інтелектуальних сил передбачає – розвиток пізнавальних інтересів; мислення взагалі та різних його видів зокрема; оволодіння основними розумовими операціями; формування інтелектуальних умінь, що характеризують навчальну діяльність.

Пізнавальний інтерес – це спрямованість особистості на сам процес пізнання, від якого вона одержує емоційне задоволення, а не тільки на результат. Дитина, в якої є пізнавальний інтерес виходить за межі заданого у школі, пізнає більше, стає самостійнішою і здатною до творчості.

Найсуттєвішим в розумовому розвитку учня взагалі і пізнавального інтересу зокрема – є розвиток усіх видів мислення. До них належать: діалектичне, логічне, абстрактне, теоретичне, алгоротмічне, системне, репродуктивне, творче, наочно-образне і т.п.

Мислення — процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Головним для розвитку мислення є розвиток в учнів уміння здійснювати мислительні, розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, систематизація, класифікація, виділення суттєвого, узагальнення, моделювання, прийняття рішення або умовивід.

Рівень розвитку інтелектуальних сил особистості характерезується рівнем сформованості інтелектуальних умінь якими необхідно оволодіти, щоб успішно навчатися до яких відносять: загальні уміння, які використовуються під час вивчення будь-якого навчального предмета (вміння читати і писати з достатнью швидкістю, слухати і конспектувати; викладати, аргументувати, захищати свої думки усно та письмово; спостерігати, зосереджуватися, бути уважним; працювати з книгою та іншими джерелами інформації, контролювати себе) та спеціальні уміння – необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, графіки, схеми, слухати музичні твори, записувати нотні знаки, користуватися довідковою літературою).

Всі ці уміння є важливою передумовою формування культури розумової праці. До умінь прояву культури розумової праці відносять, зокрема, вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання учнем загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.

Для того, щоб реалізувати пізнавальний інтерес, освоїти нові знання, оволодіти професією, не відставати від вимог часу у своїй спеціальності, необхідною є самоосвіта, тобто вміння самостійно вчитися, оволодівати пізнавальними та навчальними вміннями.

Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями. У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, інтелектуальні аукціони, захисти фантастичних проектів, пізнавальні конкурси, олімпіади, КВК, брейн-ринги, Що? Де? Коли?

Формування наукового світогляду.

В процесі і в результаті засвоєння наукових знань закладаються основи наукового світогляду.

Коли розкривають сутність світогляду людини, оперують такими категоріями, як знання, погляди, переконання і ідеали особистості, які відображають її ставлення до явищ і процесів дійсності і які визначають її життєву позицію.

Світогляд – це система філософських, соціально-політичних, правових, естетичних поглядів людини на навколишню дійсність, явища природи, суспільні процеси, свідомість людей і своє місце в світі.

Таким чином світогляд покликаний давати відповіді на питання: що таке навколишній світ, від чого залежить його розвиток, підкоряється він якимось закономірностям, чи в ньому панує хаос; як з’явилося життя на землі, чи існує прогрес в історії розвитку суспільства, що є визначальним для його розвитку воля окремих осіб, Бога, думки людей, матеріальні умови життя тощо, ради чого варто жити і як треба жити.

Виходячи з цього світогляд буває буденним – система поглядів переконань ставлень сформована на базі життєвого досвіду. Релігійним – визначається релігійними поглядами, переконаннями ставленнями щодо розвитку суспільства, людини себе, і свого місця в ньому. І науковий який визначається системою поглядів переконань, що базуються на системі наукової картини світу – системи уявлень про загальні закони будови й розвитку Всесвіту та його окремих частин. Система розумового виховання в сучасній школі спрямована на формування наукового світогляду учнів.

Структура світогляду особистості має такі компоненти: знання, погляди, переконання, дії (вчинки).

Знання в структурі світогляду учня є суб’єктивним відображенням об’єктивної реальності, результатом засвоєння знань які накопичило людство. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для учня, тобто набувають для нього суб’єктивного, особистісного смислу, інші залишаються лише словесними знаннями.

Щоб знання сприяли розвитку світогляду, вони повинні набути для людини суб’єктивного змісту тобто перейти в погляди і переконання. Саме погляди і переконання становлять основу світогляду і визначають позицію.

Погляди це прийняті учнем уявлення про світ.

Переконання, стійкі погляди, уявлення про світ як достовірні, істинні і емоційно пережиті. Це знання і погляди, які перейшли у внутрішню позицію і особистість готова їх відстоювати та здійснювати на практиці. Переконання визначають увесь духовний світ особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки. Саме переконання роблять людину сильнішою внутрішньо, послідовною у діях та поведінці.

Невід’ємною частиною переконань людини є її почуття. Втілення світоглядних переконань у життя, їх відстоювання і захист людина переживає емоційно.

Вчинки, дії як елемент структури світогляду передбачають уміння людини використовувати знання, реалізовувати переконання в конкретних життєвих ситуаціях, прояв волі, принциповості, рішучості у виражені особистої позиції ставлення до людини, суспільства, природи, себе, політики і т.

Основою наукового світогляду є органічний взаємозв’язок наукової істини, поглядів і переконань тому школа і кожний вчитель мають прагнути глибокого осмислення учнями важливіших науково-матеріалістичних ідей. До них відносяться:

• матеріальність світу і об’єктивний характер його розвитку;

• рух як форма існування матерії;

• первинність матерії і вторинність свідомості;

• пізнаваємість світу і його закономірностей;

• практика як основа пізнання і критерій істинності;

• вирішальна роль праці в формуванні і розвитку особистості;

• матеріальне виробництво – основа суспільного розвитку і прогресу;

• значення загальнолюдських і національних цінностей в розвитку сучасного світу.

Важливо щоб учні не лише засвоїли ці знання, а щоб вони перейшли в погляди і переконання.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Одним із важливих є питання теорії й практики розумового виховання є визначення критеріїв сформованості наукового світогляду особистості. У науковій літературі існують різні підходи до розробки цих критеріїв. Однак більшість дослідників вважають, що при визначенні рівня сформованості світогляду необхідно виходити із самої його сутності, змісту і структури. У зв’язку з цим при оцінці рівня сформованості світогляду людям необхідно враховувати наступні показники:

• ґрунтовність наукових знань, їх єдність в цілісну систему, що пояснює сутність і закономірності явищ природи, суспільства, мислення;

• розвинута здатність діалектичного осмислення дійсності, удосконалення світогляду, стійкість поглядів і переконань, що виявляються в умілому аналізі індивідом нових для нього явищ, суспільних подій, творів мистецтва;

• виявлення соціальної активності, емоційно-вольової суспільної цілеспрямованості, спрямування діяльності на втілення ідеалів у житті, їх пропаганду і захист.

Звичайно, у реальному житті не так легко і просто визначити рівень сформованості такого складного особистісного утворення, яким є світогляд. Але використання вказаних рекомендацій і критеріїв у певній мірі може сприяти вирішенню цього завдання.

Навчально-виховні умови що сприяють формуванню світогляду:

1. Наступність та міжпредметні зв’язки у навчанні дозволяють побачити одне й те явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. При умові, що буде забезпечена глибока наукова доказовість, логічна переконливість і несуперечливість всіх засвоюваних знань і висновків світоглядного характеру.

2. Важливим є дотримання принципу історизму в навчально-виховному процесі.

3. Щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань. Що спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва.

4. Постійне збудження у учнів емоційного ставлення до матеріалу, що вивчається, внутрішнього прагнення до глибокого осмислення і засвоєння наукової істини, завдяки чому тільки вона і визначає спрямованість особистості і впливає на її поведінку.

5. Набуття досвіду емоційного ставлення дитини до навколишнього світу у творчій діяльності у різноманітних видах мистецтва. Створюючи літературний твір, виконуючи ту чи іншу роль у п’єсі, дитина утверджує себе, виявляє свої погляди і переконання, розширює свій світогляд.

6. Важливою умовою переходу знань в погляди і переконання учнів є надання навчально-виховному процесу суспільної спрямованості. Необхідно допомогти їм зрозуміти, в якому напрямку ми рухаємося, які перетворення відбуваються в економіці, політиці, суспільних відношеннях.

7. Включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин в процесі чого закріплюються і набувають необхідної стійкості погляди і переконання.

8. Важливе значення мають погляди, переконання, діяльність педагога.