1. Як угода (правочин), що породжує права і обов’язки учасників господарських відносин;

2. Як зобов’язання сторін, що грунтуються на укладеній ними угоді;

3. Як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов’язання сторін.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Із загальноправової точки зору господарський договір – це домовленість двох або більше суб’єктів господарських відносин, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов’язків у сфері господарювання.

Категорії «договір» і «господарський договір» співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія гос- подарського законодавства господарський договір має певну пра- вову основу.

Після прийняття ГК України господарські договори регулюються:

а) загальними  (про зобов’язання,  договір,  зобов’язання,  що випливають із договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енерге- тичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) стат- тями ЦК України;

б) нормативно-правовими  актами  господарського  законо- давства: ГК України, законами України про окремі види господар- ської діяльності (інвестиційну, інноваційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо).

До ознак господарського договору належать:

1) особливий суб’єктний склад (зазвичай господарські дого- вори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти гос- подарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин – органів господарсько- го керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб’єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб’єктів господарювання) як засновників суб’єктів господарювання;

2) спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин – матеріально-технічного забезпе- чення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб’єкта гос- подарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

3) наявність  спеціальних  правил  щодо  підстав  укладення  і змісту. Договори, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливіс- тю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний конт- ракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК України).

Закон може містити пряму вказівку щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарюван- ня чи органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 ГК України);

4) плановість договірних процесів. Це, насамперед, внутрі- шньогосподарське планування учасників господарських відносин, а також державне (щодо суб’єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів) і комунальне (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця ри- са господарських договорів пов’язана з попередньою і віддзерка- лює специфіку господарської діяльності – її систематичність, що потребує планування як обов’язкового елемента організації такої діяльності;

5) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов’язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб’єктів господарювання, ліцензування та кво- тування зовнішньоекономічних операцій тощо);

6) можливість  відступлення  від  принципу  рівності  сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що уклада- ються в межах рамочних контрактів).

5) поєднання в господарському договорі майнових (виготов- лення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елеме- нтів (визначення порядку виконання, передання-приймання вико- нання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

Функції господарського договору – це основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досяг нення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

Одні господарських функцій притаманні будь-яким догово- рам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охо- рона), інші – переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб’єктами господарювання, узго- дження економічних інтересів сторін договірного зв’язку з ураху- ванням загальногосподарського інтересу).

Загальні функції договору:

– регулятивна  функція  договору  здійснює  регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкрет- ного  господарського  зв’язку і,  відповідно,  містить  положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов’язань, кількісних та якісних харак- теристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прога- лини  (наприклад,  встановленням  конкретного  розміру  санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом);

– координаційна  функція  забезпечує  укладення  господар- ського договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору кожною стороною (з урахуванням приписів закону). На стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов. У разі виникнення необхідності коре- гування певних умов договору зміна умов договору відбуваєть- ся, як правило, за їхньої взаємної згоди і лише за відсутності останньої сторони – ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду;

– контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб’єктів господарювання;

– ступінь ефективності охоронної функції господарського до- говору проявляється в можливості забезпечити захист прав і закон- них інтересів сторін договору. Сама наявність договору в передба- ченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов’язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов’язань.

Господарський договір виконує також специфічні функції, до яких належать:

– функція правового забезпечення економічних потреб. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як дер- жавний контракт;

– планування – як господарських зв’язків, так і поточної дія- льності суб’єктів господарювання. У формі держзамовлень плану- ється: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждер- жавних економічних договорів; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалі- зується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, по- слуг, замовниками робіт;

– опосередкування відносин між суб’єктами господарюван- ня, а також цих суб’єктів з іншими організаціями та громадянами. Господарські договори забезпечують можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських ре- зультатів;

– узгодження   економічних   інтересів   сторін   договірного зв’язку з загальногосподарськими інтересами. Ця функція покладає на сторони договору обов’язок вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов’язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.