Урок 11

Тема уроку: УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920 pp.)

Мета уроку:

• ознайомити учнів з перебігом подій 1917 року в Україні;

• визначити основні напрямки діяльності УЦР;

• розвивати вміння об'єктивно аналізу­вати історичні факти;

• продовжити формування в учнів уміння читати історичну карту.

• Виховувати повагу до історичної пам’яті.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Хід уроку

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Початок Української революції, утворення Центральної Ради

• Перша світова війна призвела до загострення соціальних, політичних і національних суперечностей у Російській імперії. В Україні активізувався національно-визвольний рух проти самодержавства, який ставив собі за мету завоювання політичних прав.

• 27 лютого 1917 р. перемога Лютневої революції в Петрограді призвела до падіння самодержавства, незабаром цар Микола II зрікся престолу. Тимчасовий уряд очолив князь Георгій Львов.

• В Україні самодержавний режим також було ліквідовано, а замість старих органів влади утворено губернські, міські й повітові правління. У містах і селах було утворено паралельні органи влади — Ради робітничих і солдатських та Ради селянських депутатів.

• Національні політичні сили були роздроблені, тому необхідно було створити український керівний центр. Так в Україні виник альтернативний центр влади — Українська Центральна Рада (УЦР). Вона була створена 3-4 березня 1917 р. в Києві на зборах представників Товариства українських поступовців (ТУП) і українських соціал-демократів.

• УЦР стала представницьким органом українських демократичних сил і очолила національно-демократичну революцію в Україні. Керівником УЦР став Михайло Грушевський — відомий український історик і політик. Видатними діячами УЦР стали також Д. Антонович, С. Веселовський, Д. Дорошенко, В. Коваль, Ф. Крижанівський.

• Партійний склад УЦР був різноманітний, її членами стали представники ТУП, який згодом було перейменовано у Союз українських автономістів-федералістів, Української соціал-демократичної робітничої партії, Української партії соціалістів-революціонерів, Української народної партії. Крім партій до складу УЦР увійшли представники громадських організацій.

Основні напрямки політичної програми уцр

• Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.

• Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.

• Співпраця з Тимчасовим урядом.

• Надання національним меншинам рівних політичних прав,

• Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917-1920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.

• Маніфестаційна комісія Центральної Ради на чолі з Дмитром Антоновичем організовувала величаві маніфестації. Так, 29 березня 1917 р. на «Святі революції», яке проводила київська міська влада на підтримку Тимчасового уряду і нового демократичного ладу в Росії, уперше вулицями міста пройшла українська депутація з національними блакитно-жовтими прапорами під супровід українських маршів.

• 1 квітня УЦР провела свою маніфестацію, що стала першою українською маніфестацією в новітній історії України. У поході брали участь понад 100 тис. осіб, у тому числі 30 тис. озброєного війська. Маніфестація проходила під гаслами: «Вільна Україна — вільній Росії», «Автономію — Україні!», «Хай живе Федеративна республіка!». Центральна Рада випустила перший інформаційний листок — «Вісті з Центральної Ради».

• На народному вічі на Софіївському майдані було прийнято резолюцію про підтримку Тимчасового уряду, необхідність вимагати від нього декларації про автономію України, домагатися скликання Установчих зборів та Українського національного конгресу.

• 19-21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних. Головою з'їзду було обрано М. Грушевського. Серед них були представники не тільки Наддніпрянської України, а й Кубані, Галичини та всіх воєнних організацій, близько 600 гостей від українських установ Києва.

• Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку.

• 21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Таємним голосуванням головою Центральної Ради знову було обрано М. Грушевського. Тоді ж було обрано його заступників — В. Винниченка й С. Єфремова, виконавчий орган — Комітет, або Малу Раду. УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу (рис. 4).

• Важливою подією цього етапу Української революції була робота в Києві 18 травня 1917 р. І Українського військового з'їзду, у якому брали участь 700 делегатів.

• Вони підтримали вимоги Центральної Ради щодо автономії України,

• обрали Військовий генеральний комітет із 18 осіб на чолі із Симоном Петлюрою,

• а також зажадали повернення козацьких клейнодів з музеїв Петрограда та Москви, відкриття українських військових шкіл, підготовки українських військових статутів та підручників.

• У травні 1917 р. близько З тис. солдатів самочинно створили Український полк імені Б. Хмельницького.

• Із сільських жителів кількох губерній було сформовано підрозділи Вільного козацтва. У жовтні 1917 р. у них налічувалося 60 тис. козаків. Почесним отаманом Вільного козацтва було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала Павла Скоропадського. Він хотів надати в розпорядження Центральної Ради свій українізований полк із 40 тис. бійців, але М. Грушевський і В. Винниченко заперечували необхідність мати регулярну армію.

• Відчувши широку підтримку громадськості, зокрема з боку військових, Центральна Рада розпочала упорядкування відносин з Тимчасовим урядом. Протягом травня-червня 1917 р. у Петрограді проходили переговори між делегацією Центральної Ради, Тимчасовим урядом і Петроградською Радою робітничих і солдатських депутатів. Українська делегація подала Декларацію Української Центральної Ради з вимогами автономії для України.

• Остаточному рішенню Тимчасового уряду з українського питання передував візит О. Керенського до Києва та його зустріч з М. Грушевським, але успіху цей візит не мав. На початку червня 1917 р. Тимчасовий уряд визначився з відповіддю. Вимоги Центральної Ради було відхилено. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу.

• 2-й УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ З'ЇЗД [5 (18) -10 (23) червня 1917 р 2300 делегатів від 1,6-1,8 млн

Напередодні з'їзду Тимчасовий уряд вислав до Киева з приводу з'їзду дві телеграми:

1. Керенський забороняв з'їзд

2. Тимчасовий уряд відкидає всі домагання Української Центральної Ради щодо автономії України Політика Росії спонукала Українську Центральну Раду до активних дій.

З (16) червня 1917 р. Центральна Рада прийняли резо­люцію:

1. Звернутися до всього українського народу із закликом організувати і приступити до побудови автономії.

2. Негайно видати Універсал до українського народу, в якому пояснити сутність домагань української демо­кратії щодо автономії.

Делегати 2-го українського військового з'їзду перед по­чатком роботи зібралися на Софійському майдані. У при­сутності десятків тисяч селян, ПІСЛЯ молебню та урочистого виконання українського гімну, вони заприсяглися не повер­татися до своїх частин без автономії України.

1. З'їзд запропонував Центральній Раді приступити у згоді з національними меншинами до створення основ авто­номного устрою.

2. З'їзд зобов'язався забезпечити Центральній Раді найак­тивнішу підтримку.

3. Було підтверджено постанову 1-го Українського військо­вого з'їзду про українізацію армії та затверджено статут Військового генерального комітету на чолі з С. Пет­люрою.

4. З'їзд обрав Раду військових депутатів і ухвалив, щоб вона увійшла складовою частиною до Центральної Ради.

5. Рада військових депутатів обрала постійну президію у складі українських соціал-демократів П. Войтенка,

• У цій ситуації було вирішено вдатися до самостійного декларування автономії в Універсалі — документі-зверненні до українського народу. За часи діяльності Центральної Ради нею було видано чотири Універсали