- •Українська революція
- •Початок Української революції, утворення Центральної Ради
- •Причини швидкої перемоги Лютневої революції
- •Основні напрямки політичної програми уцр
- •Початок українізації армії
- •Виникнення Вільного козацтва
- •Універсали Центральної Ради
- •II Універсал
- •3 Липня 1917 р.
- •Склад центральної ради
- •Постанова Тимчасового уряду про затвердження Генерального секретаріату, надіслана до Києва 3 липня 1917 р.
- •Головні причини тимчасової поразки
- •Прорахунки уцр
- •З'їзд народів росії
- •Демократична нарада
- •З'їзд вільного козацтва в чигирині
- •7 Жовтня 1917 р. У Києві 965 делегатів
- •З'їзд прийняв резолюцію про необхідність негайного проголошення України демократичною республікою.
Основні напрямки політичної програми уцр
Боротьба за національно-територіальну автономію у складі дев'яти українських губерній та етнічних земель.
Підготовка до виборів в Установчі збори з метою розв'язання питання про автономію України в складі Російської республіки.
Співпраця з Тимчасовим урядом.
Надання національним меншинам рівних політичних прав,
Однак в УЦР не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (М. Грушевський, В. Винниченко) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.
Створення УЦР стало видатною подією в національно-демократичній революції 1917-1920 pp. УЦР виступила організатором і лідером національно-визвольного руху, що охопив широкі верстви населення, діячі УЦР почали привселюдно й відкрито говорити про інтереси нації від її імені.
9 (22) березня 1917 р. Перша відозва Центральної Ради «До українського народу», в якій вона закликала зберігати спокій, обирати нових людей в органи самоврядування, творити вільне життя, збирати кошти в український національний фонд.
Центральна Рада з самого початку відстоювала національно-територіальну автономію України, підтримувала заходи щодо створення української преси, впровадження української мови у школах, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури і громадсько-політичного життя.
Соціально-економічні питання поки що не обговорювалися, а були перенесені на пізніший період. Вони побоювалися, що зосередженість на соціально-економічних, питаннях може розколоти національний рух. Подальший розвиток політичної ситуації в Україні показав хибність такої політики.
12 березня 1917 р. У Петрограді відбулася грандіозна демонстрація українців, яка справила величезний вплив на російську громадськість.
19 березня (1 квітня) 1917 р. У Києві відбувся мітинг українського населення (понад 100 тис. учасників), під час якого висувалися вимоги надати Україні автономію. На Софійському майдані відбулося грандіозне віче, учасники якого вимагали широкої автономії України в складі демократичної Російської держави та скликання Установчих зборів.
Над колонами демонстрантів майоріли сотні блакитно-жовтих національних прапорів.
Багатотисячні українські маніфестації відбулися в Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Чернігові та інших містах з гаслами «Автономію Україні!», «Хай живе федеративна республіка!», «Вільна Україна у вільній Росії!» тощо.
Центральна Рада випустила перший інформаційний листок — «Вісті з Центральної Ради».
Чому в Україні після Лютневої революції переважали автономістські, а не самостійницькі настрої
Програмною установкою більшості політичних партій та сил Центральної Ради була автономія України.
Ідея самостійності поки що не набула поширення в масах.
Серед української політичної еліти було сподівання на справедливе вирішення національного питання революційною демократією Росії.
Україна не була підготовлена до самостійності: не мала державних структур, армії, належного фінансування, матеріального забезпечення.
Домінування неукраїнського населення у містах — центрах політичного життя.
19-21 квітня 1917 р. в Києві в приміщенні Купецького зібрання проходила робота Всеукраїнського національного конгресу, у якому брали участь понад 900 делегатів від політичних партій і різних політичних організацій — селянських, військових, робітничих, економічних, культурних.
Головою з'їзду було обрано М. Грушевського. Серед них були представники не тільки Наддніпрянської України, а й Кубані, Галичини та всіх воєнних організацій, близько 600 гостей від українських установ Києва.
Конгрес ще раз підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії і перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку.
21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Таємним голосуванням головою Центральної Ради знову було обрано М. Грушевського. Тоді ж було обрано його заступників — В. Винниченка й С. Єфремова, виконавчий орган — Комітет, або Малу Раду.
УЦР перетворилася на представницький (з елементами парламентаризму) орган українського народу
Наслідки
Конгрес сприяв піднесенню авторитету Української Центральної Ради.
Продемонстрував високу активність громадських і політичних сил України, які прагнули відродити національно-територіальну автономію України.
Це був перший крок відродження нації на шляху державності.
Розпочалася робота зі створення підлеглих Центральній Раді її місцевих органів влади (губернських, міських, повітових).
