2. Поняття медіаконтенту

З таким поняттям, як «контент» ми стикаємося практично щодня. Проте, далеко не у кожної людини є можливість для чіткого пояснення сенсу цього терміна.

Під контентом розуміється інформаційне наповнення мережевих ресурсів, журналів, газет. У перекладі це слово означає «вміст, утримання». Контентом можуть бути різні варіанти і поєднання тексту, таблиць, картинок, відеофайлів і т.д. У тому випадку, якщо мова йде про контент мережевого ресурсу, то під ним розуміється все те, що бачить користувач, якщо заходить на певну сторінку сайту. Можна сказати, що контент унікальний, якщо на інших сайтах немає інших його копій.

Контент – (від англійської content – зміст) – це абсолютно будь-яке інформаційно значуще або змістовне наповнення інформаційного ресурсу або веб-сайту. Контентом називаються тексти, мультимедіа, графіка [3].

Медіа ‒ контент розглядається як продукт, який ЗМІ пропонує аудиторії і який виступає основним інструментом залучення аудиторії [4, с. 8].

О. О. Савельєва визначає функції контенту: інформувати, розважати, формувати сенси, цінності, передавати норми, встановлювати соціальні стандарти [5].

За визначенням Є. С. Бойцова, медіа-контент – це інформаційно значуще наповнення ЗМІ мовлення, що має визначений формат [6]. Формат мовлення визначає вибір відповідного контенту: розважального, пізнавального, інформаційного, аналітичного або змішаного.

Технології інтернету розвиваються стрімко. Цим пояснюється те, що змінюються і способи подачі мережевої інформації. У колишні часи інформація була присутня лише у вигляді тексту. Сьогодні ж більш актуальний спосіб подачі інформації це медіа-технології, тобто звукові та аудіо-файли.

Зараз медіа-контентом прийнято вважати різні види зображень, аудіо-файлів, відероліков та ігор. Відомо, що медіаконтент це те, що цікаво для найбільшої кількості аудиторії в інтернеті. Це пояснення того, що актуальним є застосування такого контенту для залучення нових користувачів.

Слід також зазначити, що інтерес користувачів до медіаконтенту зростає і з тієї причини, що значно збільшується швидкість інтернет-з'єднання, це дає можливість для безперешкодного скачування файлів за лічені миті. Відзначимо, що компанії, що надають необхідну інформацію клієнтам, прийнято називати контент-провайдерами. У разі стільникового зв'язку це фірми, які продають той чи інший мобільний контент.

Розділ 2 особливості меморіальної тематики

1. Український інформаційний простір

Хоча дефініцій поняття «інформаційний простір» є чимало, найоптимальнішим нам видається наступне — «це сукупність суб’єктів інформаційної взаємодії чи впливу; власне інформації, призначеної для використання суб’єктамиінформаційної сфери; інформаційної інфраструктури, що забезпечує можливість обміну між суб’єктами; суспільних відносин, котрі формуються як наслідок утворення, передачі, розповсюдження і зберігання інформації, обмінуінформацією всередині суспільства» [6, с. 73].

Інформаційний простір загалом передбачає існування будь-якого типу інформації, що є однією з відмінностей його від фізичного простору. У центрі інформаційного простору стоїть суб’єкт, який у процесі своєї діяльності створює, накопичує, передає, зберігає інформацію. Таким суб’єктом можебути як людина чи соціальна група, так і компанія чи навіть державний орган тобто всі, хто використовують можливості сучасних інформаційних технологій.

Однак у будь-якому випадку інформаційний простір існувати без людини неможе. Ця теза підтверджується такою якістю інформаційного простору як безмежність, що стала можлива завдяки розвитку технічних каналів комунікації.

Сьогодні, в інформаційному аспекті, інформаційний простір позбувся усіх обмежень, що властиві простору фізичному, державні кордони, океани, великавіддаль. Проте він має й певні обмеження, пов’язані з державною чи військовоютаємницею, правом на недоторканність приватного життя, так звані конвенціональні межі.

Однією із важливих властивостей інформаційного простору є те, що він володіє національно-специфічними способами побудови, обробки та поширенняінформації. Також варто сказати, що специфіка протікання інформаційних процесів у суспільстві опосередковано свідчить про рівень його демократичності.

Отож, коли говорити про інформаційний простір України, то його межі маютьзбігатися з її кордонами. Саме у цьому ареалі діють усі складові вітчизняногоінформаційного простору: радіо, преса, телебачення. Ці засоби масової інформації, а також всесвітня мережа, повідомляють та складають відповідне уявлення як на внутрішньому інформаційному просторі, так і на світовому.

Остання теза є своєрідним підтвердженням думок фахівців, котрі вважають,що складові інформаційного простору не просто відбивають навколишню реальність, а великою мірою самі творять її, формують те, що потім сприймаютьчисленні реципієнти. Інформаційний дискурс володіє надзвичайними можливостями впливати на владні структури, світосприймання, навіть ідентичностічи змінювати їх через можливості творити уявлення про місця, суспільства,часи, представляти різноманітні дії та погляди окремих людей чи формацій. І цими можливостями обов’язково потрібно скористатися для формування власного національного інформаційного простору, а через нього забезпечити інформаційну незалежність та безпеку держави. Адже у час розвинених засобівмасової комунікації кожний громадянин держави має справу з гіперреальністю,з якої він виносить свій досвід. Однак останній є не прямим, а опосередкованим, оскільки сьогодні уявлення про соціальний простір повністю залежить відпростору інформаційного.

Мають рацію ті, хто стверджує, що інформаційний простір держави — надзвичайно важлива річ, яка займає друге місце у пріоритеті державної політикипісля державної незалежності. Україна має забезпечити формування та використання свого інформаційного простору в інтересах держави і своїх громадян [13].

Якщо цього не зробити, то всі потужності вітчизняного інформаційного простору використає хтось інший, і хто гарантує, що у наших інтересах? Тимбільше, що сумний досвід нашої держави може навести чимало прикладів напідтвердження цієї думки (існування колись єдиного комуністично-радянського інформаційного простору, абсолютно закритого і регламентованого, сучасна експансія московської преси та книжкової продукції, телевізійногопродукту). Тому не варто робити ті ж помилки ще раз, а відповідно сформуватиосновні положення української інформаційної політики та насправді (не декларативно) сприяти реалізації цієї програми для того, щоб захистити інформаційний простір нашої держави, щоб він слугував інтересам передусімукраїнської громади.

Звичайно, позбутися проблем за короткий час неможливо, але у випадку постійного нехтування питанням щодо формування власного незалежного і захищеного українського інформаційного простору ми ризикуємо потрапити уситуацію, коли про його наявність чи доцільність говорити буде нікому: постійне втручання сусідніх держав, залежність від них знівелюють саму ідею такого існування, усе українське потрапить у негативне інформаційне поле, а цевже може призвести до виникнення інформаційних загроз у національній безпеці держави. Тому держава має вирішити ряд важливих питань, що відображають стратегію України щодо власного інформаційного простору тавраховують національні інтереси. Фахівці накопичили чимало цікавих напрацювань у цьому напрямі. Спробуємо їх узагальнити [3,c .50].

Передусім, питаннями державного інформаційного простору має займатисяєдиний орган, який водночас вважається координуючим. Тільки він, обов’язково унезалежнений від різновекторних політичних впливів, зможе координувати формування державної інформаційної політики, давати рекомендаціїрізним гілкам влади, відповідати за дослідження у цій сфері, сприяти розвиткунаціональної духовності. Наявність такого органу тягне за собою ще одну проблему аж ніяк не духовного плану — фінансову. Відповідне матеріальне та технічне забезпечення сприятиме адекватній роботі такої установи,стимулюватиме сучасну підготовку молодих фахівців у сфері інформації, щодасть можливість українській інформаційній продукції стати конкурентоспроможною, забезпечуватиме збереження традиції і послідовність стратегії у реалізації програм щодо вітчизняного медійного простору.

Ще одним важливим аспектом є відкритість, незаангажованість (особливополітична) вітчизняного інформаційного простору (як будь-якої соціальноїсистеми), на чому наголошує В. Ільганаєва [5]. Ми не повинні забувати, що існуємо у світі, для якого властиві процеси глобалізації, стирання фізичних кордонів між державами. Існування державного інформаційного простору часто єєдиною (але безпомилковою) ознакою національної ідентифікації. Тим неменше, за всієї національної специфіки, кожний інформаційний простір є частиною світового інформаційного поля, адже відкритість сьогодні означає, передусім, обмін інформацією.

Крім того Україні варто проводити більш активну (іноді жорстку, агресивну)політику щодо домінування у власному інформаційному просторі, оскільки, яквже було згадано вище, це прямо пов’язано із гарантією національної безпеки.

У наш час простежується цікава тенденція: людина все менше читає аналітичні матеріали в пресі, надаючи перевагу легким інформаційним повідомленням телебачення та Інтернету. Телеефір нашпигований численною кількістю не дуже професійно зроблених програм. Проте людині легше сприймати інформацію, не напружуючи свій мозок й очі.

Сьогодні гостро постало ще й таке питання: чи припустимо брати інформацію з Інтернету й друкувати її у газетах?

Про якість деяких сайтів й говорити не треба. Але, з іншого боку, якщо журналіст перевірить інформацію, яка розміщена в Інтернеті, це теж не буде вважатися його власним матеріалом, під яким не забракне духу підписатися своїм ім'ям.

Інтернет у наш час відіграє дуже важливу роль у формуванні українського інформаційного простору. Конкретна людина як окремий елемент суспільства може почерпнути будь-яку інформацію з якісно зроблених сайтів. Але це вже є інша проблема — таких українських сайтів не надто багато. Тому пересічному громадянинові України необхідно володіти іноземною мовою (англійською), щоб бути в курсі новин та подій з всесвітньої мережі Інтернет [12, c.34].

Безперечно, проблеми інформаційного простору надзвичайно важливі, як деяким здається, навіть нездоланні. Але ми повинні вірити і робити все можливе, щоб хоча б трохи наблизитися до якісної журналістики:

— швидкого та ясного подання фактів;

— беззаперечного висвітлення всіх новин;

— серйозної аналітики;

— цікавого та безпечного журналістського розслідування і т. д.

Національна інформаційна структура українських ЗМІ ще досить нетривка, що легко піддається впливу як проросійської, так і прозахідної журналістики. Але у законодавстві чітко формулюється така думка:

"Держава виступає гарантом суверенітету і цілісного функціонування, розвитку й захисту національного інформаційного простору відповідно до завдань і під державним управлінням та контролем основних суб'єктів, належної бази і державних економічних важелів для здійснення регулятивного впливу на відносини в інформаційній сфері суспільства."