Обстеження дітей на рівень знань народної іграшки

Список дітей	Вік	Знання видів іграшок	Уміння користуватися	Історія виникнення	Уміння застосовувати знання про особливості іграшки
1. Єк Аня	5 років	*	+	–	–
2. Українець Андрій	5 років	*	+	–	–
3. Ліпенко Аня	5 років	–	+	–	*
4. Воровський Дмитро	6 років	–	+	–	–
5. Матюк Вадим	6 років	–	+	*	*
6. Мертвинська Тетяна	5 років	*	+	–	–
7. Огородник Дмитро	5 років	–	+	–	–
8. Чиж Настя	5 років	–	+	*
9. Гладченко Сергій	6 років	–	+	–	*
10. Агапітова Христина	5 років	–	+	–	–
Умовні позначки: „+” – вміє, знає; „–” – не знає, не вміє; „*” – мало сформовані знання.

Аналіз отриманих результатів свідчить про те, що дошкільники старшого віку в теоретичному плані, в цілому, обізнані дуже слабо. Вони в основній своїй масі не знають історію української народної іграшки (80%), її різновиди (70%), не вміють застосовувати знання особливостей (70%). При цьому жоден вихованець не зміг дати повної та змістовної відповіді на всі питання бесіди.

Шестирічні діти не показали більш кращих результатів в опитуванні, ніж п’ятирічні. Тільки 67% відсотків з них знають ті чи інші теоретичні питання, пов’язані з народними іграшками. Серед п’ятирічних дітей цей показник дорівнює 71%.

Разом з тим слід відмітити, що практичні аспекти користування іграшками діти знають набагато краще, ніж теоретичні. 100% вихованців користуються іграшкою, грають нею, можуть пояснити логіку її застосування в ігровій діяльності.

При співставленні результатів 1-го і 2-го етапів виявлена залежність між степеню практичного використання народної іграшки та рівнем теоретичної обізнаності дошкільника. Так, діти, котрі мають більше знань про історію, типи та правила використання іграшки, з більшим задоволенням граються ними, частіше використовують їх у своїй ігровій діяльності.

Виходячи з результатів емпіричного дослідження можливо запропонувати наступні рекомендації для виховання дітей засобами народної іграшки:

1. Застосування народної іграшки у ігровій діяльності старших дошкільників повинно стати одним з головних напрямів їх виховання. При цьому особливу роль слід віднести педагогу як ініціатору та організатору цього процесу.

2. Залучення дітей до ігри народними іграшками ні у якому разі не повинно бути примусовим, заорганізованим. Завдання вихователя – зацікавити дитину, надати для неї можливості творчо опанувати іграшкою, спробувати залучити до ігри своїх однолітків.

3. Особливу увагу при організації ігрової діяльності слід звертати на особу вихователя, його вміння майстерно, цікаво розповідати про народну іграшку, її властивості та правила користування. Значне місце у цієї роботі необхідно відвести діяльності методистів, які повинні розробляти більш цікаві та змістовні розробки занять та ігор з використанням народної іграшки.

4. На перших етапах заохочення дітей до користування народними іграшками слід виважено підходити до визначення часу для демонстрації ігри з ними. Не можна допускати те, щоб діти втомлювалися або нудьгували під час проведення заняття. Це викликано тим, що діти дуже чутливо реагують на будь-які спроби примусового нав’язування стереотипів ігри та поведінки.

5. Проведення будь-яких занять з народними іграшками повинно відповідати критеріям змістовності, образності, емоційності. Невелике за часом, але яскраве, емоційне наповнене заняття-гра, принесе більше користі, ніж тривалий, заорганізований захід.

6. Одним із шляхів розповсюдження популярності народних іграшок у дитячому середовищі може стати певне зібрання-колекція найбільш красивих, дотепних зразків, що виконані сучасними майстрами. Також немаловажне значення при цьому будуть грати заняття з самостійного вироблення до­шкільни­ками деяких видів іграшок під керівництвом вихователя.