Розділ 2. Особливості використання народних іграшок для національного виховання дітей старшого дошкільного віку

2.1. Мета, методи спостереження, бесіда

Аналіз педагогічних досліджень свідчить, що українській народній іграш­ці відведено важливе місце у виховному процесі сучасних дитячих дошкільних закладів. Однак поза спеціальною увагою залишилися теоретичні і методичні аспекти використання української народної іграшки у педагогіці дошкільного виховання, хоча сучасній науці відомо, що твори народного мистецтва впливають на розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяють активізації творчо-продуктивної діяльності.

Одна з найважливіших педагогічних закономірностей полягає в тому, що, в процесі формування особистості, а отже і підростаючих поколінь, най­ефективніші шляхи пізнання – від рідного до чужого, від близького до дале­кого, від націо­нального до планетарного, світового. Національна система виховання, яка ґрун­тується на міцних підвалинах культури рідного народу минулих епох і сучаснос­ті, найбільшою мірою сприяє соціальному престижу інтелектуальнос­ті, освіченості та інтелігентності як складників духовності людини.

Метою експериментального дослідження значення та ролі народної іграшки у формуванні особистості старшого дошкільника є виявлення степені обізнаності дітей в правилах та способах користування такими іграшками.

Найбільш доцільними методами при цьому слід вважати спостереження й бесіду. Шляхом спостереження виявляється практична здібність дитини користуватися такими іграшками, степінь їх задоволеності або інтересу до неї. За допомогою бесіди можна визначити знання дитини щодо теоретичних аспектів використання, а саме: чи знають діти, які бувають іграшки (їх типи), історію виникнення, правила гри з нею. В поєднанні цих двох методів можна отримати доволі достовірну інформацію про те, яке місце займає та чи інша іграшка в ігровій діяльності дошкільника, а значить і в системі засобів навчально-виховного впливу на нього.

Спостереження – "цілеспрямоване сприйняття явищ об’єктивної дійсності, у процесі якого одержуються знання щодо зовнішніх сторін, властивостей та відносин об’єктів, що вивчаються" [8; с. 286]. Іншими словами, спостереження – це пряма реєстрація подій, що відбуваються з боку очевидця, тобто того, хто спостерігає.

Спостереження буває структуроване і неструктуроване; включене і невключене.

Включене спостереження – спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес. Ступінь його включеності у досліджувану ситуацію може коливатися у досить широкому діапазоні: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного (подібно до спостереження нібито «через скло»), до активного спостереження, коли педагог повністю зливається з групою дослідження. Для наших умов, включене спостереження – це коли з дитиною здійснюється сумісна ігрова діяльність і одночасно у свідомості фіксуються моменти, що відносяться до степені вміння використовувати ту чи іншу іграшку. При цьому необхідно якомога більше надавати ініціативи і самостійності для дитини.

Невключене спостереження – це погляд зі сторони, тобто невтручання в дії обстежуваних, пасивне спостерігання за їх грою.

Неструктуроване спостереження ґрунтується на тому, що дослідник не визначає заздалегідь, які елементи вивчаємого явища (процесу) він буде спостерігати.

Структуроване спостереження, на відміну від неструктурованого, передбачає чітке попереднє визначення того, що і як слід спостерігати. Для цього використовуються формалізовані документи – Картка спостереження.

Практично завжди педагог виступає спостерігачем тих явищ, що відбуваються у колективі дитячої групи, однак просте (або звичайне) спостереження від спостереження як методу дослідження відрізняється рядом ознак:

1) Результати спостережень, що проводяться з дослідницькою метою, як правило, фіксуються в спеціальних протоколах. В цьому полягає головна відмінність спостереження як наукового методу від спостереження в повсякденному житті;

2) Наукове спостереження базується на певному плані, програмі, фіксації фактів та особливостей ситуації, на аналізі та інтерпретації;

3) Для наукового спостереження характерні перехід від опису фактів до пояснення їхньої суті, формування психологічної характеристики особистості.

При використовуванні методу спостереження необхідно можливо повніше дотримуватися наступних вимог:

• Заздалегідь намічати програму спостереження з виділенням найважливіших об'єктів і етапів спостереження.

• Забезпечувати, щоб спостереження, що проводиться, не впливало на природний хід явища, що вивчається.

• Проводити спостереження одного і того ж явища на різних особах. Навіть якщо об'єктом вивчення є конкретна людина, її краще і глибше можна пізнати, порівнюючи з іншими.

• Спостереження повинне бути повторним, а при вивченні особистості – систематичним.

Бесіда – широко розповсюджений у педагогічній психології емпіричний метод одержання зведень (інформації) про учня в спілкуванні з ним, у результаті його відповідей на цілеспрямовані питання. Це специфічний для педагогіки метод дослідження поводження вихованця.

У бесідах, діалогах, дискусіях виявляються відносини людей, їхні почуття, наміри, оцінки і позиції. Дослідники всіх часів у бесідах одержували таку інформацію, яку ніякими іншими способами одержати неможливо.

Психолого-педагогічна бесіда як метод дослідження відрізняється цілеспрямованими спробами дослідника проникнути у внутрішній світ суб'єктів навчального процесу, виявити причини тих або інших учинків. Інформацію про моральні, світоглядні й інші погляди обстежуваних, їхньому відношенні до цікавлячого дослідника проблемам також одержують за допомогою бесід. Але бесіди – дуже складний і не завжди надійний метод. Тому він застосовується найчастіше як додатковий – для одержання необхідних роз'яснень і уточнень із приводу того, що не було досить ясним при спостереженні або використанні інших методів.

Для підвищення надійності результатів бесіди і зняття неминучого відтінку суб'єктивізму повинні використовуватися спеціальні міри. До них відносяться:

• наявність чіткого, продуманого з урахуванням особливостей особистості що учиться і неухильно проведеного в життя плану бесіди;

• обговорення питань у різних ракурсах і зв'язках;

• варіювання питань, постановка їх у зручній для співрозмовника формі;

• уміння використовувати ситуацію, спритність у питаннях і відповідях.

Різновид бесіди – інтерв'ю. На відміну від бесіди, яку проводять у природ­ній, невимушеній обстановці, під час інтерв'ю дослідник ставить напе­ред визначені запитання у певній послідовності й записує відповіді співбесід­ника. Цей метод найдоцільніший, якщо дослідник упевнений в об'єктивності відповідей опитуваних, адже інтерв'ю не передбачає уточнювальних запитань. Результати інтерв'ю залежать від продуманості запитань. Інтерв'ю називають цілеспрямованим опитуванням. Інтерв'ю визначається як "псевдобеседа": інтер­в'юер увесь час повинний пам'ятати, що він – дослідник, не упускати з уваги план і вести розмову в потрібному йому руслі.

Дослідження за допомогою цих методів проводилося на групі старших дошкільників дитячого садочку № 211 м. Києва. Конкретному обстеженню підлягали діти у віці 5-6 років в кількості 10 чоловік.

Для виявлення знань та вмінь обстежуваних користуватися народними іграшками були підготовлені екземпляри, деякі з яких були виготовлені само­стійно за технологією народних майстрів або придбані у роздрібній торгівлі: опішнянська глиняна іграшка (фігурки тварин, птахів, свистілки), яворівські дерев'яні вироби (возик, коник), український вінок та ін.