Список рекомендованої літератури

1. Акопов А. И. Отечественные специальные журналы. 1765-1917. – Ростов-на-Дону, 1986.

2. Бережной А. Ф. История отечественной журналистики (конец ХІХ - начало XX вв.). Материалы и документы. – СПб, 1997.

3. Берков П. Н. История русской журналистики XVIII века. – М.Л, 1952.

4. Есин Б. И. Русская дореволюционная газета. – М., 1971.

5. ЗападовА. В. Русская журналистика XVIII века. – М., 1964.

6. История мировой журналистики. – М. - Ростов-на-Дону, 2003. – 432 с.

7. История русской журналистики 18-19 вв. // Под ред. Л. П. Гро­мовой. – СПб., 2003.

8. Станько А. И. Становление теоретических знаний о периоди­ческой печати в России (XVIII в. - 60-е годы XIX в.). – Ростов-на-Дону, 1986.

Питання для поточного самоконтролю та контролю знань

1. Становлення журналістики Росії у XVIII.

2. Російська академічна журналістика 1728-1759 рр.

3. Сатирична преса 1759-1774 рр.

4. Журналістика останньої чверті XVIII ст.

5. Преса першої половини ХІХ ст.

6. Тематика російських періодичних видань першої половини ХІХ ст.

7. Журналістика другої половини ХІХ ст.

8. Представники демократичної російської журналістики.

Лекція 5. Становлення журналістики в інших європейських країнах

Розвиток журналістики в інших європейських країнах проходив під впливом німецької, англійської та французької періодики. Незважаючи на те, що в таких країнах як Італія і Голландія перші спроби періодичного видання новин робилися раніше, ніж в Англії і Франції, регулярні друковані газети з'явилися тут пізніше і жур­налістика розвивалася повільніше. Це пов'язано з економічним роз­витком цих країн, а також з тривалою політичною залежністю від іноземних держав. Наприклад, Італія була слаборозвиненою роз­дробленою країною з високим рівнем неписьменності населення. Часи розквіту Венеції пройшли. Італійські королівства і князівства знаходилися під п'ятою могутньої Австрії, що пригнічувала не тільки економіку, але й культуру народів Італії. Проте деякі спроби видання газет у XVII-XVIII ст. тут робилися. Так, Ф. Фаторелло називає найстарішою італійською друкованою газетою видання, що виходило у Флоренції в 1636 р. Серед перших періодичних видань Італії Л. Саламон називає також тижневик «Greoas», що виходив у Римі в 1716 р., і генуезьку газету Ассаріно «Ti Sincero». Поява ж перших політичних газет в Італії припадає на кінець XVIII  початок ХІХ ст.

Розповсюдження революційних і визвольних ідей в 30-ті-40-ві рр. ХІХ ст. в Європі та розвиток журналістики в Італії тісно по­в'язані з діяльністю групи «Молода Італія». Це були газети, що видавалися за кордоном і розповсюджувалися нелегально: «Da giovana Italia» (Марсель), «Tribuno» (Лугано), «Italieno» (Париж), «Apostolato popofer» (Лондон). В Італії вони заборонялися і під­лягали знищенню. Справжнього активного розвитку журналістика набула тільки із завоюванням незалежності і створенням єдиної республіки зі столицею в Римі. До 1870 р. в цьому місті видавалася тільки одна газета, орган Ватикану «Osservatore Romano». Після 1871 р. кількість газет в Римі і по всій Італії різко зросла.

Становище журналістики в Угорщині, що була, як і Італія, частиною Австро-угорської імперії, було не ліпшим. Перші газети на цій території виходили латинською і німецькою мовами ще на початку XVIII ст. Це, зокрема, «Mercurius Hungarius». Перша газета угорською мовою з'явилася в 1780 р., вона називалася «Magiar Hir­mondo». У 1788 р. в Будапешті став виходити «Magiar Mercurius». Друк у цій країні розвивався дуже повільно і також відчув на собі вплив революційних ідей 30-40 рр. ХІХ ст. Засновником націо­нальної журналістики вважається відомий угорський поет і рево­люціонер Лайош Кошут, що почав займатися журналістикою з 1832 р.

Розвиток журналістики в країнах південно-східної Європи (Гре­ція, Югославія, Болгарія) стримувався турецьким пануванням. У самій Туреччині перша газета з'явилася в 30-ті рр. ХІХ ст. Це був усього лише реєстр декретів і розпоряджень султана, а також опис придворних свят. Справжні турецькі газети з'явилися в 60-ті рр. у Лондоні, їх видавали емігранти (наприклад, Алі Суаві, Кемалн). Во­ни мали успіх у Туреччині і вплинули позитивно на деякі зміни в країні, особливо у сфері обміну думками. З'являються сатиричні друковані листки «Переконання», «Час», «Правда»; літературні і дитячі журнали «Літературний архів», «Дитяче читання», «Школа». У 70-і рр. ХІХ ст., за даними Саламона, в Константинополі вихо­дила 81 газета, 16 з них – турецькою мовою, 1 – арабською, 1 – пер­ською, 1 – німецькою, 1 – англійською, 12 – грецькою, 13 – вірмен­ською, 4 – болгарською, 29 – французькою, 2 – єврейською та іспан­ською, 1 – італійською. Поразка в російсько-турецькій війні стала початком репресій преси як носія європейської культури. У Ту­реччині в цей період була запроваджена строга цензура.

На півночі Європи, в скандинавських країнах, журналістика отримала розвиток в основному в XVIII ст., хоча перша шведська газета «Ordinari Post-Zijdender» з'явилася ще в 1645 р. Згодом вона стала офіційним органом королівства. Назва її кілька разів мінялася. Її редакторами були відомі літератори, наприклад, А.Ю. Стріндберг. Дуже поширеною була дитяча періодика. Вже в 1770 р. король Крістіаном-VII проголосив свободу друку, межі якої були дещо звужені після Великої французької революції.

Перша газета в Данії почала виходити в Копенгагені в 1663 р. німецькою мовою. З 1666 р. стали друкуватися газети данською мовою. Це «Danske Mercurius» (1666 р.), «Extraordinair Relationes» (1672 р.) та деякі інші. Досить рано з’явилися в Данії і журнали. Перший їх них «Der Fremde» («Чужоземець») теж виходив ні­мецькою мовою. У 50-ті рр. XVIII ст. засновуються журнали націо­нальною мовою. Найпопулярнішим був журнал «Мінерва», що ви­ходив в 80-ті-90-ті рр.

Перша норвезька газета заснована в 1763 р., але надалі норвезька журналістика розвивалася вельми слабо. Тільки підйом визвольних ідей супроти культурного впливу Швеції стимулював в 20-ті-30-ті рр. ХІХ ст. її розвиток.