3. Методи формування свідомості особистості (розповідь, дискусія, приклад, екскурсія, читання науково-методичної, художньої літератури).

Методи формування свідомості. Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.

Диспут(дискусія). Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення різноманітних питань. Під час диспуту його учасники відстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мови, розвивається логічне мислення. Тематику диспутів слід добирати так, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями: про мету життя, щастя, обов'язок людини перед суспільством та ін. На диспуті можна обговорювати й факти з життя групи, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, якусь актуальну проблему.

Питання диспуту повинні викликати інтерес, змушувати замислюватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. Важливо у процесі диспуту створити атмосферу невимушеності: всі повинні почуватися рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими. Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а надання можливостей для самостійного аналізу проблеми його учасниками, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших.

Метод прикладу. Його використовують для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Чим він ближчий і зрозуміліший, тим потужніша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей молодих людей. Вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до нього, однак через брак життєвого досвіду іноді прикладом вважають не те, що гідне наслідування.

Виховання на позитивному прикладі не можна зводити до переліку позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих студентів тощо. Необхідний емоційний, детальний, образний аналіз, щоб викликати захоплення ними, прагнення їх наслідувати.

Негативні приклади використовують, зокрема, у правовому, антинаркогенному вихованні, намагаючись продемонструвати шкідливість наслідування певних явищ. Прийомами використання негативних прикладів є громадський осуд негативних явищ; пояснення суті негативного, протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки, показ на

конкретних прикладах наслідків аморальної поведінки, залучення студентів до боротьби з проявами зла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Важливим чинником у цьому є переконаність, тактовність, майстерність педагога. Методи формування суспільної поведінки. Ці методи передбачають організацію діяльності студентів та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення.

295

Педагогічна вимога. Це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій чи вчинків. Вимога впливає на свідомість студента, активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки. Вона повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюють її сутність, переконують у її необхідності, користі. Водночас слід домогтися позитивної реакції на неї, щоб бути впевненим, що колектив підтримає педагога, позитивно вплине на студента, якщо той з якоїсь причини не захоче виконувати його вимоги.

У процесі виховання рівень вихованості студентів змінюється. Відповідно повинні зростати вимоги. Якщо до студента не підвищувати вимог, то він може зупинитися на досягнутому. Педагогічна вимога має випереджати розвиток особистості.

Ефективність вимоги значною мірою залежить від її чіткості, лаконічності, щоб було зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме слід її виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимога сформульована розпливчасто, непереконливо, неконкретно, то й виконання її буде безвідповідальним.

Вимоги можуть стосуватися всіх сфер життя і діяльності особистості і мають бути єдині, що сприятиме формуванню певних навичок і звичок. Не можна, наприклад, вимагати чистоти і порядку тільки в навчальній аудиторії, а на гуртожиток не зважати. Щоденне дотримання таких вимог всіма членами колективу створює умови для ефективності виховного процесу.

Громадська думка. Як метод виховання вона є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної людини, колектив прагне, щоб вона усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати слід не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства і самого порушника. Розмова має бути вибудуваною так, щоб молода людина сама назвала причину свого вчинку. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків.

За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді.

296

Вона бачить, як реагують товариші на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що її поглядів ніхто не підтримує, і починає прислухатися до

порад. Тому, організовуючи обговорення поведінки, педагогу слід уникати надмірного втручання в розмову. Якщо колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, молода людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував одногрупників проти неї, вони мають власну думку.

Педагог повинен формувати громадську думку заздалегідь, а не тоді, коли необхідно обговорити певний вчинок. Успішності цього процесу сприяють єдність педагогічних вимог, чітка система самоврядування, систематична робота зі студентським активом. Важливу роль відіграють і стимулювання студентів до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.