Тема 4. Страховий ринок
Зміст
4.1 Поняття та сутність страхового ринку.
4.2. Організаційна будова страхового ринку.
4.3. Страховий ринок України та тенденції його розвитку та тенденції його розвитку на найближчу перспективу
4.1 Поняття та сутність страхового ринку
Існує декілька науково-методичних підходів до визначення страхового ринку:
-по-перше, це сфера економічних відносин, де об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист;
- по-друге, це форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу по формуванню та використанню страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;
- по-третє, це сукупність страховиків, страхувальників, посередників, що приймають участь у реалізації відповідних послуг;
-по-четверте, це середовище, у якому функціонують страхові компанії;
-по-п’яте, це механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників та страховиків.
Страховий ринок – це складова ринку фінансових послуг, сфера діяльності учасників страхового ринку з метою надання та споживання страхових послуг.
Товаром на страховому ринку виступає страхова послуга – специфічний товар, що реалізується страховиком на договірній основі за авансовані кошти страхувальника з метою отримання прибутку та задоволення потреб страхувальника щодо захисту його економічних інтересів від наслідків раптових несприятливих подій (страхових випадків).
Основні фактори підвищення ефективності реалізації страхового продукту такі: якість страхового продукту, тариф, сервіс.
З урахуванням цього, під страховим ринком доцільно розглядати сукупність економічних відносин між його учасниками з приводу купівлі-продажу страхових послуг, у процесі котрих формуються попит, пропозиція й ціна на страхові послуги, укладаються договори страхування та виконуються зобов’язання згідно з ними.
При цьому необхідною умовою існування страхового ринку є наявність суспільної потреби в продавцях страхових послуг, які можуть ці потреби задовольнити.
Об’єктивною основою функціонування страхового ринку є виникнення в суспільстві необхідності відшкодування збитків потерпілим у випадку настання непередбачуваних подій.
Розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву й організаційну будову страхового ринку.
Інституціональна будова ґрунтується на розмежуванні форми власності, на якій створюється страховик. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями.
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки.
Місцевий (регіональний) задовольняє страхові інтереси регіону, національний — інтереси держави, світовий — функціонує в межах світового господарства.
За галузевою будовою розрізняють ринки особистого, майнового страхування та страхування відповідальності.
Страховий ринок має свою внутрішню структурну побудову та зовнішнє оточення.
Його внутрішня структура, з одного боку, представлена сукупністю суб’єктів страхового ринку, з іншого – об’єктами, тобто страховими продуктами, що реалізуються.
Внутрішня структурна побудова страхового ринку за суб’єктами страхових відносин представлена наступними учасниками:
- уповноважені органи державного регулювання страхового ринку;
- структурні елементи страхового ринку: страховики; страхувальники;
- інфраструктурні елементи страхового ринку: об’єднання страховиків; прямі страхові посередники; непрямі страхові посередники; нестрахові посередники.
Внутрішня структура страхового ринку включає наступні елементи: страхові продукти; систему організації продажу страхових продуктів та формування попиту на них; систему тарифів; власну інфраструктуру страховика (агентства, філії, представництва); матеріальні, фінансові та трудові ресурси страховиків.
Зовнішнє середовище страхового ринку - це система факторів, які взаємодіють, які оточують внутрішню систему ринку і впливають на неї.
До складових зовнішнього середовища страхового ринку, на які страховик може впливати, доцільно віднести: попит на страхові продукти; конкуренцію; інфраструктуру страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційну мережу, наукове обслуговування, систему організації професійної освіти, професійну етику й мову).
До складових зовнішнього середовища, на котрі страховик впливати не може, входять: чисельність населення, його вікова та статева структури; сезонні міграції населення; рівень платоспроможності страхувальників.
