2.2. Садибне будівництво

Будинок Щербиніних в Бабаях – пам’ятка історії та культури Слобожанщини. Садибі більше двухста років. Маєток, де залишилися деревяні господарські споруди в досить задовільному стані, залишився лише один. Цікаве його минуле, а чи буде майбутнє? Допоки він являє собою ряд компактно розміщених споруд – будинок, комори, стайні. У сусідньому селищі Покотилівка (у Карачівці) також знаходяться господарські споруди, тільки вже іншого Щербиніна, князя Михайла. Вони розміщені досить далеко одна від одної, тому про господарське призначення можна лише висловити припущення.

Як відомо, у другій половині XVIII ст. на території Європейської частини Росії і, відповідно, в Україні розгорнулось масове будівництво міських і, особливо заміських, дворянських садиб. Стимулом цього явища став указ Петра ІІІ 1762 року «О вольности дворянства», згідно з яким дворяни були звільнені від обов’язкової військової та державної служби і одержали в своє повне розпорядження маєтки з приписаними до них кріпосними людьми. Катерина ІІ у 1785 році підтвердила цей наказ і надала дворянам ряд нових пільг. У результаті багато дворян покинули державну службу і роз’їхалось по своїх маєтках, де почали будувати та упорядковувати садиби, які перетворились в основні місця мешкання дворян-поміщиків та їх родин, «Дворянські гнізда» за виразом Тургенева.

Будівництво та упорядження садиб стало справою престижу потомствених дворян. На цю справу витрачались значні кошти. Заможні дворяни запрошували для проектування і будівництва садиб відомих архітекторів, скульпторів та майстрів садово-паркового мистецтва. Зразками для будівництва були палаци і парки царських резиденцій, а також палаци і парки петербурзької та московської аристократії.

На жаль, на Україні і особливо на Слобожанщині, значна частина садибно-паркових комплексів, які являли собою цінні пам’ятки архітектури та садово-паркового мистецтва під час революцій, війн та інших соціально-політичних катаклізмів, загинула. Те, що збереглося, потребує охорони та реставрації.

Проте не всі садиби та парки, які в тому чи іншому стані збереглися, досить вивчені. До мало вивчених садиб належить і колишня садиба П.Ф. Сабурова в Харкові, яка пізніше одержала назву «Сабурова дача», збудована в кінці XVIII ст. за проектом губернського архітектора П.Я.Ярославського, вона відповідала всім характерним ознакам заміських дворянських садиб того часу, переліченим вище. Проте від воріт до головного будинку замість однієї йшли дві закруглені алеї, які зливались перед будинком докупи і утворювали велику петлю. Парадний двір утворювався самим головним будинком-палацом із закругленими переходами, які з’єднували палац з невеличкими двоповерховими флігелями і утворювали єдину композиційну структуру напівовальної форми. По боках центральної будівлі були розміщені два півтораповерхові флігелі.

Безпосередньо за головним будинком був розташований невеликий сад з регулярним плануванням. Далі за садом, аж до самої річки Немишля, розташувався пейзажний парк. В путівнику І. Устинова (Харків, 1881 р.) про цей парк вказано: «При больнице (Сабурова Дача) имеется сад, занимающий площадь около 10 десятин. Флора его состоит из дикорастущих растений, кустарников и старых деревьев. Летом в саду разводятся цветы, за которыми ухаживают по преимуществу больные психиатрики… Здесь же имеется и купание в реке Немышле, протекающей по окраине сада».