Лекція №6
Тема:Фізіологія центральних і периферичних ендокринних органів
дисципліни Фізіологія
Спеціальність 5.12010102 Сестринська справа
План
Залози внутрішньої секреції – не мають вивідних протоків і виділяють секрет безпосередньо у кров - гіпофіз, епіфіз, щитоподібна, прищитоподібні, загрудинна, надниркові залози.
Змішані – підшлункова, статеві.
Паракринні залози і клітини, які розміщені в органах (шлунок, нирки, сечівник) серед інших тканин і секретують тканинні гормони(APUD – система).
Наука, що вивчає розвиток, будову і функцію залоз, що виробляють гормони, а також механізм їхнього синтезу, вплив на організм, називається ендокринологією (від грец.endon — усередині, krino— відокремлювати).
Біологічно активні сполуки, що виділяються клітинами, діють на:
а)віддалено розташовані клітини-мішені, потрапляючи туди рідкими середовищами (телекринний ефект);
б)прилеглі клітини (паракринно) місцево;
в)саму клітину (автокринно).
Цей механізм регуляції багатьох органів і процесів, хоча й діє повільніше, але виявляється ефективнішим, ніж нейрогенна регуляція. Зумовлено це тим, що:
а)біологічно активна сполука може надходити до кожної клітини;
б)спектр зазначених регуляторів ширший, ніж медіаторів нервів;
в)вони діють на клітини триваліший час.
Гормони — це хімічні посередники, що їх клітини секретують і виділяють у відповідь на різні сигнали систем регуляції.
Властивості гормонів:
Дистантний характер дії.
Строга специфічність дії.
Висока біологічна активність (за відносно невисокого вмісту ці речовини дають виражений ефект).
Механізм дії гормонів
Будь-який гормон, циркулюючи в крові, має змогу впливати на всі органи й тканини. Однак існують такі органи й тканини, для яких гормон має найбільшу специфіку. їх називають органами- і тканинами-мішенями. Вплив гормонів на клітини зумовлений тим, що на мембрані останніх розміщені рецептори до конкретного гормону, які характеризуються високим ступенем афінності (спорідненості) до нього
Вплив гормону на клітини здійснюється через взаємодію з рецептором-білком, частина молекули якого ізоморфна для певного фрагменту молекули гормону.
Розрізняють два види гормональної рецепції: внутрішньоклітинний і поверхневий мембранний.
Можна виділити чотири основних механізми спрямованості впливу гормону:
метаболічний (дія на обмін речовин);
морфогенетичний (стимулюється формоутворення, диференціювання, ріст);
кінетичний (включення певної діяльності);
коректирувальний (змінює інтенсивність функцій органів і тканин).
Фізіологічна роль гормонів.
Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, статевий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, АТ), забезпечують адаптацію активності фізіологічних систем, впливають на поведінку і психіку людини.
За. хімічним походженням
пептиди (білки), похідні амінокислот (більшість гормонів – інсулін, глюкагон)
стероїди
похідні тирозину (тироксин, норадреналін)
похідні жирних кислот (простагландини).
Функціональна активність залози може бути підвищена (гіперфункція) або, навпаки, знижена (гіпофункція)
Методи дослідження
Експериментальні методи полягають у проведенні різних дослідів на тваринах.
Метод екстирпації (видалення) ендокринної залози (або її частини) і спостерігання за зміною функцій організму — симптом недостатності.
Потім досліджують ефективність замісної терапії через введення гормону.
Передозування — введення гормону на тлі наявної в організмі залози з нормальним функціонуванням.
Трансплантації ендокринних залоз.
Дослідження порівняльного вмісту гормону в припливній і відпливній крові (на рівні як залози, так і будь-якого органа, де гормон використовується).
Метод радіоактивної мітки (при дослідженні функції щитоподібної залози).
У людини функцію залози досліджують за визначенням концентрації гормону в крові й швидкістю його виведення.
Велике значення мають і спостерігання хворих з гіпо- або гіперфункцією.
Інші біологічно активні речовини
Крім гормонів є чимало інших хімічних сполук, які разом з гормонами, нервовою системою або самостійно дають регулювальний або модулювальний ефект на функцію органів і систем організму. Серед них можна виділити нейромедіатори (НА, АХ, ГАМК, серотонін, гістамін), які, вивільняючись у нервових закінченнях, можуть давати й паракринний ефект.
Речовини наступної великої групи належать до автокринів — речовин, що утворюються при запальних реакціях. Серед них найважливіші — гістамін і брадикінін.
Речовини третьої групи належать до продуктів метаболізму арахідонової кислоти (входить до складу ліпідів клітинних мембран), що утворюються у відповідь на гормональні й іншого роду стимули. Ці сполуки отримали назву простагландини (від англ. prostate gland — передміхурова залоза), оскільки вперше їх було виділено з передміхурової залози.
Трапляється ще один тип таких речовин — цитокіни (фактори росту). Приклад таких сполук — фактори росту нервів.
Суттєву роль у регуляції багатьох функцій організму відіграють неорганічні іони (кальцій, натрій, калій та ін.), що циркулюють у крові, а також водень, вуглекислий газ і низка інших метаболітів клітин.
Крім прямого регулювального впливу усі ці сполуки, тісно взаємодіючи між собою, часом справляють модулювальний вплив, посилюючи або ослаблюючи прояв впливу основних регуляторів, гормонів.
Регуляція утворення гормонів.
Нервова (ВНС, гіпоталамус, кора головного мозку).
Саморегулювання (по принципу зворотнього зв’язку).
Регуляція гормональної активності
Функції синтезу і секреції гормонів ендокринними залозами регулюють декількома методами.
1. Нейрогенну регуляцію здійснюють у трьох напрямах:
а) регуляція гормоном крові секреторної активності залози, в якій він утворюється, через зворотний зв'язок (цю регуляцію секреції гормону під впливом самого гормону опосередковують нейрогормональні механізми гіпоталамо-гіпофізарної системи);
б) прямий вплив нервів на синтез і секрецію гормону (нейрогіпофіз, мозковий шар надниркових залоз);
в) непряма регуляція гормональної активності нервовою системою через зміну інтенсивності кровопостачання залози.
2. Безпосередній вплив на клітини залози концентрації субстрату, рівень якого регулює гормон (зворотний зв'язок). Так, кальцій крові впливає на секреторну активність прищитоподібної і щитоподібної залоз, де утворюються паратгормон (ПГ) і кальцитонін, а концентрація глюкози крові визначає активність виходу інсуліну з підшлункової залози.