Температурне відчуття.

Розрізняють два види температурного відчуття: дина­мічне (зміна температури) і статичне (сталий рівень температури).

Коли люди­на потрапляє у середовище з температу­рою 22 — 24 °С, то відчуття тепла з'являєть­ся тільки тимчасово, а потім ні саме тепло, ні помірні зміни температури вона не відчуває. Цю температурну зону назива­ють зоною температурного комфорту. Для оголеної людини зона комфорту є до­сить вузькою — 33 — 35 °С.

Адаптація до температур поза зоною комфорту відбувається повільно (десятки хвилин) і ніколи не буває повною. Саме завдяки такій неповній адаптації обстежу­вані особи здатні досить точно оцінювати довколишню температуру.

Температурні відчуття пов'язані зі склад­ними процесами у ЦНС, насамперед з яви­щами сумації збудження. При цьому врахо­вується активність як холодових, так і теп­лових рецепторів. На користь твердження, що відчуття тепла чи холоду "обчислюєть­ся" в центрі терморегуляції, свідчить те, що адаптація до нової температури на рівні суб'єктивних відчуттів займає десятки хви­лин, а на рівні терморецепторів — кілька секунд.

У людини існує особлива температурна чутливість у вигляді слідового відчуття. Так, якщо притиснути на 20 — ЗО с до лоба металеву лінійку, а потім забрати її, то суб'єктивне відчуття холоду зберігається протягом десятків секунд, хоча об'єктивні вимірювання свідчать про те, що шкіра вже давно нагрілася. Слідове відчуття холоду пов'язане з тривалою активністю холодо­вих рецепторів.

Надмірні теплові стимули можуть викли­кати парадоксальне відчуття холоду. Це також пояснюється особливостями холо­дових рецепторів, які в нормі припиняють функціонувати при 40 °С, але під час нагрі­вання до 43 °С і вище короткочасно збіль­шують частоту розрядів ПД. Цим пояс­нюється виникнення відчуття холоду в разі швидкого занурення у гарячу воду.

Хоча адекватним подразником для тер­морецепторів є абсолютне значення темпе­ратури, проте відчуття зміни температури залежить від початкової температури шкіри, швидкості й напрямку зміни температури середовища і площі шкіри, на яку діє тем­пература. Залежно від умов стимуляції та сама температура може суб'єктивно відчу­ватися як тепло або холод. Так, якщо по­чаткова температура становить 32 °С, то нагрівання на 0,5 °С викликає відчуття тепла, а якщо 33 °С, то охолодження на 0,5 °С зумовить чітке відчуття холоду, хоча кінцева температура в обох випадках є од­наковою — 32,5 °С.

2. Фізіологічні основи болю. Структурно-функціональна організація ноцицептивної (больової) та антиноцицептивної (протибольової) систем, рівні оброблення інформації та фізіологічна роль. Фізіологічні основи знеболювання.

   Біологічне значення болю

Особливе значення серед інших видів чутливості має больова рецепція.

Біль мало інформує про зовнішній світ, але попереджає про небезпеку, яка нам загрожує, сприяючи збереженню цілісності організму, а часом і життя. "Біль - сторожовий пес здоров'я" - говорили древні греки. Повноцінне ви­никнення відчуття болю можливе лише за умови збереженої свідомості, з утратою якої зникає багато реакцій, властивих для болю.

Біль вик­ликають ноцицептивні (nосеs - шкідливий) подразники (тобто ті, що уш­коджують цілісність тканин). Наприклад, отрута тільки тоді спричинює біль, коли руйнує або умертвляє тканину.

Відчуття болю зумовлює поведінкову реакцію організму, яка спрямова­на на усунення небезпеки. У зв'язку з надзвичайною важливістю цього рефлекторні реакції, викликані таким подразником, пригнічують більшість інших рефлексів, які можуть виникати одночасно з ними.

Поки біль попереджає організм про небезпеку, яка йому загрожує, про порушення його цілісності, він потрібен. Але, з іншого боку, біль може пе­ретворюватися у страждання, і тоді його бажано усунути.

Біль не завжди припиняється після того, як його захисна функція виконана. Звичайно лю­дина не може за власним бажанням припинити біль, коли він стає зайвим. І тоді біль за принципом домінанти може цілком підкорити її свідомість, направляти думки, розлагоджувати сон, дезорганізувати функції усього ор­ганізму. З фізіологічного він перетворюється у патологічний.

Пато­логічний біль зумовлює розвиток структурно-функціональних змін та уш­коджень серцево-судинної системи, внутрішніх органів, дистрофію тканин, збудження реакцій автономної нервової системи, зміну діяльності нерво­вої, ендокринної й імунної систем.