Терморецепція (температурна чутливість)

Температурні рецептори шкіри відігра­ють важливу роль у процесах пристосу­вання організму до перепадів температури зовнішнього середовища. Вони викликають переважно виникнення місцевих суди­норухових реакцій у шкірі, зумовлюють сприймання температури середовища і створення температурного відчуття. Участь у регуляції температури тіла беруть лише холодові рецептори, які в разі тривалого і значного охолодження шкіри можуть через терморегуляторний центр посилю­вати процеси теплотворення в організмі

Терморецептори розташовані у шкірі, а також у деяких внутрішніх ор­ганах та різних відділах ЦНС і забезпечують виникнення відчуття тепла чи холоду, беруть участь у регулюванні теплообміну.

Розрізняють два типи терморецепторів:

• холодові (Колби Краузе),

• теп­лові (тільця Руффіні).

Сюди ж, хоча і з деяким застережен­ням, можна віднести й ті типи терморецепторів, що дають відчуття болю у разі дії дуже низької або надто високої температури.

Крім шкіри терморецептори розміщені також у внут­рішніх органах; вони сприймають темпе­ратуру "ядра" тіла.

Холодових рецепторів більше, ніж теплових, до того ж розташовані вони в епідермісі і відразу під ним, а теплові - у верхніх і середніх шарах власне шкіри.

Щільність їх ло­калізації на різних ділянках шкіри неоднакова: максимальною є щільність обох типів рецепторів на шкірі обличчя. Холодових рецепторів тут 16-19 на 1 см², а, наприклад, на стегні відстань між ними - по кілька сантиметрів.

Терморецепцію здійснюють вільні нервові закінчення, тобто це первин-ночутливі рецептори. Механізм стимулювання терморецепторів пов'яза­ний зі зміною їхнього метаболізму в залежності від дії відповідної темпе­ратури (зміна температури на 10 °С у 2 рази змінює швидкість перебігу ензиматичних реакцій).

За тривалої дії температурного подразника терморецептори здатні адаптуватися, тобто їх чутливість поступово знижується. До того ж для появи відповідного температурного відчуття необхідною умовою є певна швидкість зміни температурного впливу, температурний градієнт. Тому, наприклад, якщо охолодження відбувається повільно, не більше ніж на 0,1 °С/с, то можна і не помітити обмороження.

Розрізняльний поріг терморецепторів становить 0,2 °С, тобто терморецептор реагує зміною електричної активності вна­слідок зміни температури на 0,2 °С. Поріг відчуття зміни температури залежить та­кож від швидкості її зміни. Коли швид­кість зміни температури перевищує 0,1 °С за 1 с, це реєструється рецепторами. Проте при зменшенні цієї швидкості відбуваєть­ся досить різке збільшення порога відчут­тя як тепла, так і холоду. Так, при охоло­дженні шкіри зі швидкістю 0,007 °С за 1 с від початкової точки 33,5 °С відчуття хо­лоду виникає, коли температура ділянки шкіри знижується на 4,4 °С.

Центр терморегуляції.

Інформація від терморецепторів шкіри і внутрішніх орга­нів про температуру поверхні тіла чи його ядра через бічні спинномозково-таламічні провідні шляхи надходить до гіпоталамуса, де розміщений центр терморегуляції, і до соматосенсорної зони кори великого моз­ку, де формуються температурні відчуття.

В гіпоталамусі йде обробка цієї інформації, проте головну роль у формуванні команд на запуск реакцій теплотворення чи тепло­віддачі відіграють центральні терморецеи­тори — нейрони присереднього передзорового ядра гіпоталамуса, безпосередньо сприймаючи температуру ліквору, що їх омиває. Їх роль у підтри­манні сталої температури тіла у 8 —10 разів більша, ніж периферичних терморецепторів. Центральні терморецептори так само, як і периферичні, поділяються на теплові й хо­лодові.