Текст лекцій з дисципліни «електронне урядування»

ЗМІСТ

Стор.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ЕЛЕКТРОННЕ УРЯДУВАННЯ» 1

ЗМІСТ 1

Тема 11. Інформаційна інфраструктура електронного урядування 87

ВСТУП

Наше сьогодення характеризується інтенсивним розвитком інформаційних технологій, які сприяють трансформації громадянського суспільства в інформаційне. Саме тому електронне урядування, стає сучасною глобальною тенденцією, що веде до істотних змін у суспільних відносинах та в економіці. Впровадження електронного врядування вимагає низки соціально-політичних рішень, що відповідають трансформаціям в усіх сферах життєдіяльності, зокрема, в процесах підготовки та прийняття рішень, в змісті та формах державного управління, в уявленнях про права людини, національну та особисту безпеку, в оцінюванні стратегічних ресурсів. При цьому нового змісту набувають і критерії розвиненості та конкурентоспроможності країн, що відображують нові форми взаємодії суспільства і влади на усіх рівнях.

Переваги електронного урядування доведені прогресивною світовою спільнотою. Це, перш за все, значне скорочення часу на процедури спілкування і прийняття управлінських рішень, відкритість державних послуг громадянам, інтерактивний режим спілкування.

В Україні електронне урядування знаходиться ще на стадії становлення, що робить актуальним вивчення методів та форм державного управління й державної політики в умовах інформаційного суспільства.

Мета дисципліни «Електронне урядування» - формування комплексу професійної компетентності, щодо системи електронного урядування з використанням новітніх інформаційних і комунікаційних технологій, за для покращення рівня і якості державних послуг громадянам і подальшого інноваційного розвитку публічної служби.

До того ж, впровадження електронного урядування у нашій державі сприятиме її євроінтеграційному курсу.

МОДУЛЬ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА

ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ

Змістовий модуль 1. Теоретичні аспекти електронного урядування

Тема 1. Вступ до курсу. Концептуальні засади електронного

урядування

Актуальність дисципліни «Електронне урядування» обумовлена низкою таких факторів як: зміни ролі, місця, функцій та завдань органів влади в умовах глобалізації та розбудови інформаційного суспільства та суспільства знань; недоліками традиційного державного управління; широким впровадженням елементів електронного урядування згідно з «Концепцією розвитку електронного урядування в Україні», «Стратегією державної кадрової політики на 2012-2020 роки», міжнародної ініціативи «Партнерство «Відкритий уряд» та іншими нормативно-правовими документами; проведенням адміністративної реформи в Україні, складовою якої є електронне урядування; прагненням України стати асоційованим членом ЄС, що передбачає виконання відповідних вимог, у тому числі, щодо процесів розвитку в Україні інформаційного суспільства та електронного урядування; зростанням рівня загроз в інформаційній сфері, обумовлених широким впровадженням ІТ в усі сфери життєдіяльності особи, суспільства та держави; недостатньою обізнаністю та готовністю вищих керівних кадрів до впровадження електронного урядування.

Дисципліна «Електронне урядування» має міждисциплінарний характер. Вона інтегрує знання з широкого кола освітніх і наукових галузей, а саме: державні управління та місцеве самоврядування, юридичні, економічні, науково-технічні, філософські, політологічні, соціологічні, психологічні, етичні та комунікативні проблеми та завдання управління та його ефективності.

Мета курсу - формування комплексу професійної компетентності, щодо системи електронного урядування з використанням новітніх інформаційних і комунікаційних технологій, за для покращення рівня і якості державних послуг громадянам і подальшого інноваційного розвитку публічної служби. Ознайомлення студентів з основами сучасної теорії та технології державного управління - електронним урядуванням його понятійним апаратом та місцем електронного урядування в системі державного управління, його сутністю, принципами, основними завданнями, функціями та пріоритетними напрямами розвитку, у тому числі, інформаційно-аналітичної системи «Електронний уряд», етапами, моделями та процедурами становлення і розвитку, технічними складовими інформаційної інфраструктури та їх призначенням, організацією робіт та заходів з впровадження та розвитку електронного урядування загальносвітовими тенденціями, зарубіжним і національним досвідом в цій сфері, використанням технологій електронного урядування в повсякденній діяльності органу влади, органу місцевого самоврядування, станом електронного урядування в Україні та основними проблемами з його впровадження і шляхами їх розв'язання, нормативно-правовою базою та системами управління в цій сфері.

Об'єктом вивчення є комунікативні процеси в суспільстві та державі на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій,

інформатизація, розбудова інформаційного суспільства та суспільства знань, відкрите урядування.

Предметом вивчення є державне управління впровадженням електронного урядування.

Завдання курсу: формування сучасних теоретичних та практичних знань, умінь та навичок з електронного урядування, налагодження ефективних комунікацій з метою кращої підготовки до співробітництва та взаємодії в інформаційному суспільстві та суспільстві знань; формування навичок самостійної роботи з традиційною літературою та джерелами в Інтернеті; розвиток логічного та аналітичного мислення; вироблення вміння застосовувати у професійній діяльності основні методи і принципи електронного урядування; придбання практичних навичок з надання адміністративних послуг в системі електронного урядування.

У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен

знати: категорійно-понятійний апарат проблематики інформаційного суспільства та електронного урядування; загальні принципи, методи та моделі електронного урядування; класифікацію, ієрархію та систему адміністративних послуг; нормативно-правові засади забезпечення розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування; сутність, значення та основні етапи формування електронного уряду в Україні; основні принципи, напрями і механізми трансформації системи публічного управління в Україні у відповідності з вимогами інформаційного суспільства; організаційну систему управління впровадженням електронного урядування в Україні.

вміти: оцінювати та аналізувати стан електронного урядування; застосовувати набуті навички в практичній діяльності щодо інформаційної політики; оцінювати стан ведення органами державної влади та місцевого самоврядування своїх електронних інформаційних ресурсів; використовувати найкращий зарубіжний та вітчизняний досвід у цій сфері; здійснювати комплексний аналіз рівня готовності органів державної влади та місцевого самоврядування до впровадження сучасних інформаційно-комунікаційних технологій; організовувати обробку документації з метою здійснення інформаційного забезпечення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, установи або організації засобами сучасних інформаційно- комунікаційних технологій; застосовувати комунікаційні та інформаційні технології в процесі підготовки, прийняття та впровадження управлінських рішень.

Категорійно-понятійний апарат

Електронний уряд:

• єдина інфраструктура міжвідомчої автоматизованої інформаційної взаємодії органів державної влади й органів місцевого самоврядування між собою, із громадянами та суб'єктами господарювання;

• система контрольованого на відстані надання державних інформаційних послуг;

• система, яка забезпечує інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій.

Вперше термін «електронний уряд» (е-government) було застосовано у 1997 році за ініціативою Національного наукового фонду США для визначення процесу адміністративної реформи на основі ідеології нового державного менеджменту та широкого впровадження ІКТ в державне управління, насамперед, в органах виконавчої влади. В подальшому для визначення реформ в публічному адмініструванні, які охоплювали всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування, цей термін було модернізовано в «електронну державу».

Електронне урядування:

• форма організації державного управління, яка сприяє підвищенню ефективності, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з використанням інформаційно- телекомунікаційних технологій для формування нового типу держави, орієнтованої на задоволення потреб громадян;

• оптимізація процесу надання адміністративно-соціальних послуг, політичної участі громадян у державній розбудові шляхом зміни внутрішніх і зовнішніх відносин за допомогою технічних засобів, Інтернету та сучасних засобів масової інформації;

• система взаємодії органів державної влади з населенням, що будується на широкому застосуванні інформаційних технологій з метою підвищення доступності та якості державних послуг, зменшення строків їх надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян та організації щодо їх отримання;

• електронне урядування є не лише модернізацією всієї системи державного управління, але й налагодженням активної взаємодії органів державної влади з громадянами за допомогою сучасних інформаційно- комунікаційних технології;

• використання інформаційних і комунікаційних технологій для підвищення ефективності, економічності та прозорості уряду та можливості громадського контролю над ним.

Електронна демократія:

• стан розвитку суспільних відносин (форма організації суспільства), де громадяни та бізнес залучаються до процесу державного управлінні та державотворення, а також до місцевого самоврядування за допомогою» інформаційних і комунікаційних технологій;

• форма організації суспільно-політичної діяльності громадян, яка забезпечує за рахунок широкого застосування інформаційно-комунікаційних технологій якісно новий рівень взаємодії громадян між собою, з органами державної влади, органам місцевого самоврядування, громадськими організаціями та комерційними структурами;

• використання інформаційних і комунікаційних технологій і стратегій демократичними урядами, посадовцями, медіа, політичними організаціями, громадянами/виборцями у здійсненні політичних і управлінських процесів місцевих спільнот, націй та на міжнародному рівні.

Інформаційне суспільство:

• суспільство, орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, у якому кожен міг би створювати й накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися та обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному й особистому розвиткові та підвищуючи якість життя;

• концепція постіндустріального суспільства; нова історична фаза розвитку цивілізації, у якій головними продуктами виробництва є інформація та знання, відмінними ознаками інформаційного суспільства є: збільшення ролі інформації та знань у житті суспільства; зростання частки інформаційних комунікацій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті; створення глобального інформаційного простору, який забезпечує, по-перше, ефективну інформаційну взаємодію людей; по-друге, їх доступ до світових інформаційних ресурсів; по - третє, забезпечення їх потреб в інформаційних продуктах і послугах;

• теоретична концепція розвитку постіндустріальної економіки на основі інформаційно-насичених послуг і широкого використання інформаційних технологій.

Суспільство знань - суспільство сталого та динамічного розвитку, в якому знання є визначальним фактором успіху в будь-якій сфері, існує постійний попит в нових знаннях, необхідних для створення конкурентоспроможних видів продукції та послуг, ефективно функціонують системи виробництва та передачі знань і забезпечується їх взаємодія з системами виробництва матеріальних продуктів.

Доступ до інформації та знань - загальна доступність необхідних методів, засобів та навичок для ефективного використання знань, тобто доступність мереж, інфраструктури та послуг, а також інформаційних ресурсів, необхідних для повноцінної реалізації політичних та соціокультурних прав особистості в суспільстві; засіб, що дозволяє громадянам контактувати з релевантним зовнішнім середовищем.

Інформаційне середовище електронного урядування - сукупність інформаційних ресурсів та технічних і програмних засобів зберігання, обробки і передачі інформації.

Реєстр адміністративних послуг - єдина комп'ютерна база даних про адміністративні послуги, що надаються відповідно до законодавства центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, а також органами місцевого самоврядування.

Електронні адміністративні послуги - державні послуги, які надаються в електронному вигляді органами державної влади та органами місцевого самоврядування людині та громадянину, фізичним та юридичним особам. Перелік послуг, які надаються за допомогою системи "Електронний Уряд" наступним чотирьом групам користувачів:

а) фізичним особам за 20 групами послуг: соціальний захист, правова допомога громадянам, громадянство України, свобода пересування та вільний вибір місця проживання, правовий статус іноземців, осіб без громадянства, робота, сім'я, дім, житло, здоров'я, освіта, молодь, культура та духовність, екологія, виїзд за кордон, наука і технології, права людини, розвиток соціальної сфери села, проблеми окремої соціальної групи, доходи, спорт і туризм, зв'язок, телекомунікації та інформатика;

б) юридичним особам за 8 групами: утворення підприємств, сертифікація і ліцензування, макроекономіка, зовнішньоекономічна діяльність, інвестиційна діяльність, захист інтересів підприємств, регуляторна політика, фінансовий ринок, політичні партії, адвокатські об'єднання, об'єднання громадян;

в) державним службовцям за 4 групами: правові засади, кадрові питання, діловодство, інформатизація органів державної влади;

г) представникам міжнародної спільноти за 3 групами: в'їзд до України, бізнес в Україні, Україна на світовій арені.

Основними видами адміністративних послуг, які можуть надаватися через систему електронного уряду є:

• інформування (надання безпосередньо інформації про державні

(адміністративні) послуги);

• одностороння взаємодія (забезпечення можливості користувачам

отримати електронну форму документа);

• двостороння взаємодія (забезпечення можливості оброблення

електронного документа, включаючи ідентифікацію);

• проведення трансакцій (електронна реалізація можливостей

прийняття рішень).

Індекс готовності електронного уряду - сукупність показників (індикаторів), що характеризують стан інформаційного середовища електронного уряду та рівня забезпечення доступу до електронного урядування, головним чином технологічна інфраструктура й комп’ютерна компетентність, з метою визначення того, як країна використовує можливості ІКТ для розвитку людини та громадянина, суспільства, держави та бізнесу.

г г

Інформаційно-комунікаційні технології - часто використовується як синонім до інформаційних технологій (ІТ), хоча ІКТ це загальніший термін, який підкреслює роль уніфікованих технологій та інтеграцію телекомунікацій (телефонних ліній та бездротових з'єднань), комп'ютерів, під програмного забезпечення, програмного забезпечення, накопичувальних та аудіовізуальних систем, які дозволяють користувачам створювати, одержувати доступ, зберігати, передавати та змінювати інформацію. Іншими словами, ІКТ складається з ІТ, а також телекомунікацій, медіа-трансляцій, усіх видів аудіо і відеообробки, передачі, мережевих функцій управління та моніторингу.

Історія виникнення е-урядування

Поява е-урядування пов’язується з впровадженням наприкінці ХХ століття в багатьох розвинутих країнах змін у моделях державного управління, наблизивши їх адекватність до інформаційних, екологічних, економічних та соціальних наднаціональних викликів часу. Основними критеріями цих моделей були вимоги оптимального співвідношення професійних і технологічних основ в адміністрації.

Прийнято розглядати наступні етапи створення е - урядування в більшості країн:

1. електронне управління (е - управління) / е - Governance, „он-лайновий уряд“ („Government-on-line“ (GOL)).

Сутність: управління, що здійснюється на основі використання інформаційно-комунікаційних технологій. Зміст заходів: впровадження

засобів обчислювальної техніки на робочі місця державних і муніципальних службовців; розвиток електронної інфраструктури державного і муніципального управління. Результати: автоматизовано частину

адміністративно-управлінської діяльності.

2. електронний уряд «Electronic Government» або «e-Government».

Сутність: інформаційна взаємодія органів публічної влади і суспільства

з використанням ІКТ, «мережевий» етап трансформації інформаційного суспільства. Зміст заходів: реформування органів та систем державного управління з метою підвищення їх ефективності та відповідальності, введення децентралізації та елементів ринкових відношень, покращення управління ресурсами. Результати: адміністративні (скорочення чисельності держапарату та внутрішніх нормативних документів; впровадження адміністративних регламентів та стандартів якості); технологічні (застосування інформаційних технологій в забезпеченні державного управління).

3. електронне урядування „e-governing“. Сутність: взаємодії різних суб’єктів, таких як громадян, бізнес структур і урядових установ на місцевому, регіональному і глобальному рівнях. Зміст заходів: об’єднання двох компонентів „електронний уряд“ та «електронна демократія». Результати: вдосконалення взаємодії всього суспільства в процесах

ухвалення державних рішень, державного регулювання і надання загальнозначущих урядових послуг.

Визначено п’ ять етапів розвитку електронного уряду:

1етап.

Особливості: виникаюча Web-присутність (emerging webpresence) - зв’язаний з початком виходу урядових агентств в електронні мережні структури, в країні один або декілька офіційних урядових сайтів, що пропонують користувачам статичну інформацію і слугують інструментом для зв’язку уряду з громадськістю.

2етап.

Особливості: посилена Web-присутність (enhanced web

presence) - кількість урядових сайтів збільшується, в той час як інформація, що надається, стає динамічнішою, при цьому користувачі одержують спеціалізовану і постійно обновлювану інформацію через безліч урядових сайтів.

1. етап. Особливості: інтерактивна Web-присутність (interactive web

presence) характеризується інтенсифікацією можливості взаємодії між

громадянами й урядовими структурами. Національний урядовий Web-сайт часто діє як портал, що прямо зв’язує користувача з міністерствами, департаментами й агентствами.

2. етап. Особливості: транзакційна Web-присутність (transactional web presence) - користувачі мають легкий доступ до даних, пріоритетність яких визначається на основі їхніх потреб; існують трансакції, здійснювані он-лайн (сплата податків, сплата реєстраційних зборів і мит тощо).

3. етап. Особливості: повністю інтегрована Web-присутність (fully integrated web presence) - виділяється тим, що дозволяє урядові здійснювати всі послуги і зв’язки через урядовий портал, а користувачеві мережі дозволяє негайно одержувати будь-яку послугу.

Теоретичні засади електронного урядування

Теорія нового державного менеджменту (new public management), головна ідеологами якої були М. Тетчер та Р. Рейган, знайшла найбільше практичне відображення в адміністративних реформах 80 - 90-х років у США, Великій Британії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії (англосаксонська модель). Її головною спрямованістю є підвищення ефективності (економічної, соціальні, організаційної) та результативності держаного управління, а також надання якісних своєчасних послуг населенню й бізнесу.

Основною причиною модернізації державного апарату були бюджетний дефіцит та зростання тиску на державні витрати комбінації факторів соціального порядку, обумовленої зростанням кількості пенсіонерів при катастрофічному зниженні економічно активного населення, зростанням безробіття та постійним збільшенням очікувань населення не тільки щодо загальних стандартів життя, але й відносно стандартів суспільних послуг, що надаються державою.

Теоретиками нового державного менеджменту Д. Осборном та Т. Геблером було сформульовано базові принципи концепції «мененджеризму»: розвивати конкуренцію між органами влади щодо надання публічних послуг та можливості вибору для користувачів; розширювати права громадян щодо контролю за владаю та їх безпосередньої участі в державному управлінні; оцінювати роботу влади не за витратами, а за кінцевими результатам; керуватись цілями (місією), а не законами та правилами; перетворювати клієнтів у вільних користувачів індивідуалізованих послуг; випереджати виникнення проблем; заробляти більше, ніж витрачати; застосування інформаційно-комунікаційних технологій; децентралізувати та підвищити гнучкість управління; надавати переваги ринковим механізмам, аніж бюрократичним; концентруватись не стільки на наданні послуг, скільки на стимулюванні інтеграції зусиль та дій усіх суб'єктів електронного урядування.

При цьому домінуючою тенденцією в рамках нового державного менеджменту є економічна - маркетизація, та організаційна - дебюрократизація. Маркетизація означає: впровадження в широкому сенсі ринкових методів та принципів в державне управління, спрямованих, насамперед на скорочення складу та обсягу державних функцій та передачі частки з них недержавному сектору, у тому числі, оперативних, зменшення навантаження на державні бюджети усіх рівнів в умовах нестачі державних ресурсів. Ті ж важливі для суспільства та держави функції, що передаються державою в приватний сектор економіки, держава залишає контролювати шляхом укладання відповідних контрактів з бізнесом (процес контрактизації). Крім того, в рамках цього напряму передбачається здійснення чіткого розмежування в структурі державного управління між визначенням політики та регулюванням, надзором та виробництвом послуг.

Основний акцент при реформуванні адміністративного державного управління на шляху до впровадження менеджеральних методів та структур робиться на децентралізації (делегування повноважень та відповідальності нижчим рівням управління) та деконцентрації (створення множини незалежних агентств та послаблення ієрархічних зв'язків).

Але цій концепції теж притаманна сукупність проблем, яка обумовила необхідність пошуку нових підходів до державного управління та удосконалення цієї моделі.

Одним з напрямів удосконалення цієї теорії є, так звана, концепція «Governance» або «Good governance», яка є складовою загальної концепції політичних мереж об'єднує як ринкові, так і демократичні механізми.

Теорія політичних мереж була обумовлена: виникненням в

суспільстві організованих спільнот (структуризація суспільства); зростанням кількості учасників політичного процесу і посилення тиску на органи влади з боку значної кількості політичних акторів; розмиванням межі між публічним та приватним - органи влади все більше входять у зв'язки з громадянським суспільством для налагодження неформальних контактів; зміною ролі держави в умовах глобалізації; зростанням важливості інформації, експертних оцінок; секторалізацією політики, яка проявляється в тому, що політика, програми інститути диференціюються за сферами.

До основних характеристик політичної мережі відносяться: множинність та різнотипність елементів мережі; відсутність ієрархічного контролю, рівність усіх учасників мережі (при можливості наявності «координуючих» центрів); свобода входу до складу мережі та виходу з неї для всіх учасників; наявність у кожного з елементів мережі особистих інтересів та ресурсів; формування та реалізація загального інтересу всіх учасників мережі за рахунок акумулювання та обміну ресурсів в її межах (взаємна зацікавленість учасників мережі один в одному); використання системи узгоджень та контрактів, формальних та неформальних правил комунікації; перманентна інтенсивність участі суб'єктів у функціонуванні мережі; місцезнаходження мережі на межі держави та суспільства.

Міжнародні та національні документи щодо ролі та місця держави у розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування

Необхідність здійснення державного впливу та формування з цією метою окремої державної політики в сфері інформаційного суспільства визначена, насамперед в документах Туніського (2005 р.) та Женевського (2003 р.) всесвітніх самітів з питань розвитку інформаційного суспільства, в Окінавській хартії з розвитку глобального інформаційного суспільства, в Стратегії та Програмі ЄС з розвитку інформаційного суспільства, а також в законах України «Про Національну програму інформатизації» та «Про основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007­2015 роки». Згідно з цими та іншими документами саме на державу покладається головна організуюча, координуюча та контролююча роль у відношеннях, що виникають в процесі розбудови інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування між основними її суб'єктами: державою, бізнесом, міжнародними та громадськими організаціями.

Концепцією розвитку електронного урядування в Україні, з урахуванням міжнародного досвіду, визначено сукупність базових принципів, які регламентують взаємовідносини між різними акторами інформаційного суспільства та електронного урядування і є основою відповідної державної політики та державного управління.

Основні принципи та мета електронного урядування Державна політика розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування повинна базуватись, насамперед, на принципах

співробітництва партнерства, що передбачає контроль дій держави з боку суспільства та бізнесу, виключає застосування командно-адміністративних моделей та директивних механізмів державного управління, нерівноправних взаємовідносин держави з іншими суб'єктами процесу та між собою. Так, міжнародна ініціатива «Партнерство «Відкритий Уряд», до якої у 2011 р. приєдналась Україна, передбачає формування нового типу організації державного сектора - «Відкритий уряд», якій відчиняє двері світові, запрошує усіх, а особливо громадян до участі в інноваційних процесах, ділиться ресурсами, що раніше пильно охоронялись від «чужих», користується перевагами масової колективної роботи, працює на засадах прозорості та діє не як ізольована установа чи юрисдикція, а по-новому - як по-справжньому інтегрована мережна організація... Уряд стає платформою для створення суспільної вартості і соціальних інновацій. Він забезпечує ресурси, встановлює правила, виступає модератором у дискусіях, але дає змогу громадянам, недержавним організаціям і приватному сектору виконувати значну частину роботи».

Крім вищевказаних принципів співробітництва та партнерства державна політика впровадження електронного врядування повинна обов'язково будуватись на системі таких принципів як: прозорість і відкритість влади; конфіденційність та інформаційна безпека; єдині технічні стандарти і взаємна сумісність; орієнтованість на інтереси і потреби споживачів послуг; підконтрольність та підзвітність органів влади громадянам та суспільству.

Основні цілі електронного урядування:

• підвищення якості та доступності державних послуг для громадян та бізнесу, спрощення процедур і скорочення адміністративних витрат;

• підвищення якості управлінських процесів, контроль за результативністю та ефективністю діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

• забезпечення відкритості інформації про діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування, розширення доступу до неї та надання можливості безпосередньої участі людини та інститутів громадянського суспільства в процесах підготовки й експертизи проектів політико-адміністративних рішень. Згідно з теорією та практикою стратегічного планування та управління вказані цілі конкретизуються та деталізуються в системі стратегічних завдань.

Стратегічні завдання е-урядування:

• забезпечення захисту прав громадян з доступу до публічної інформації;

• залучення громадян до участі в управлінні державними справами; удосконалення технології державного управління;

• підвищення якості управлінських рішень;

• подолання «інформаційної нерівності», зокрема, шляхом створення центрів (пункт надання інформаційних послуг, центрів обслуговування населення (кол-центрів), веб- порталів надання адміністративних послуг та обслуговування звернень громадян;

• організація надання послуг громадянам і суб'єктам господарювання в електронному вигляді з використанням Інтернету та інших засобів, насамперед за принципом «єдиного вікна»;

• надання громадянам можливості навчатися протягом усього життя;

• деперсоніфікація надання адміністративних послуг з метою зниження рівня корупції в державних органах;

• організація інформаційної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування на базі електронного документообігу з використанням електронного цифрового підпису;

• забезпечення функціональної інтеграції інформаційних ресурсів державних органів;

• забезпечення передачі та довгострокового зберігання електронних документів у державних архівах, музеях, бібліотеках, підтримки їх в актуалізованому стані та надання доступу до них.

Кожне з цих стратегічних завдань потребує відповідного ресурсного, нормативно-правового, організаційно-технічного, інформаційно-

аналітичного, науково-методичного та іншого забезпечення, а також їх взаємозв'язку за часом та виконавцями.

Існують три основні типи стратегій держави щодо процесів розбудови інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування:невтручання держави, основними рушійними силами є ринкові процеси саморозвитку та самоорганізації; централізованого управління та регулювання державою; раціонального поєднання процесів державного управління (регулювання) саморозвитку та самоорганізації.

В більшості провідних країн світу застосовується третій підхід, який дозволяє найкращим чином використовувати ресурси державного та недержавного секторів економіки, сильні сторони кожного з суб'єктів розбудови інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування. При цьому складний перманентний процес розробки та впровадження електронного урядування, як правило, розбивається на послідовність окремих етапів. На сьогодні відсутні уніфіковані підходи щодо здійснення цієї процедури. Кожна країна, виходячи з своїх національних інтересів, можливостей, особливостей розвитку визначає кількість етапів, їх зміст, часові рамки та основі підходи до здійснення такої декомпозиції.