§ 3. Співвідношення понять «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку»

Н еобхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комерційна таємниця банку». Науковці визначають комерційну та­ємницю банку як відомості про діяльність кредитної організації, конкретний перелік яких встановлено керівником банку з метою за­хисту прав та інтересів кредитної організації та доведено до посадо­вих осіб банку з врахуванням правил про відомості, які не можуть бути віднесені до кола об'єктів комерційної таємниці".

На думку А, Ю. Вікуліна, між поняттями «банківська таємни­ця» та «комерційна таємниця» існує ряд принципових відміннос­тей, які полягають:

1)у суб'єктному складі осіб, які встановлюють зміст та обсяг відповідної таємниці (банківська таємниця встановлена законо-

149

Т осунян Г. А., Вику лин А. Ю., Зкмалян А. М. Банковское право Российской Феде-рации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. — М: Юристь, 1999. — С. 248.

Б анківське право

давцем на рівні федерального закону, комерційну таємницю встановлює керівник комерційної організації на свій розсуд, він має право взагалі не встановлювати у підпорядкованій йому ор­ганізації режим комерційної таємниці);

2. у суб'єктному складі осіб, які є власниками відомостей, які складають відповідну таємницю (власником банківської таємниці по відношенню до відомостей про самого себе є клієнт; власником комерційної таємниці є засновники комерційної організації, тобто, особи, які здійснюють право власності по відношенню до її майна);

3. у тому, що встановлення та дотримання режиму банківської таємниці, а отже, і її захист, є обов'язком всіх службовців креди­ тної організації та за невиконання її вони несуть дисциплінарну, матеріальну і кримінальну відповідальність; встановлення ж та дотримання режиму комерційної таємниці є не обов'язком, а правом керівника організації, яким він може і не скористатися .

РЕЗЮМЕ

Список рекомендованої літератури

Гетманцев Д. О. Банківська таємниця: особливості її нормативно-правового регулювання в Україні та в законодавстві зарубіжних країн // Автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. — К., 2003. — 19 с.

Гетманцев Д. О. Проблеми визначення поняття банківської таємниці в законодавстві України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2001. — № 44. — С. 25—28.

Гетманцев Д. О. Проблеми обмеження правового захисту банківсь­кої таємниці з метою попередження легалізації майна, набутого злочин­ним шляхом // Вісник Київського національного університету імені Тара­са Шевченка. Юридичні науки. — 2002. — №47. — С.233-236.

Карманов Є. Банківська таємниця як об'єкт цивільно-правового регу­лювання // Право України. — 2001. — № 12. — С. 113.

Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер,

2004. — 376 с.

Тосунян Г. А., Викулин А. /О., Зкмалян А. М. Банковское право Рос-сийской Федерации. Общая часть: Учебник / Под общ. ред. акад. Б. Н. Топорнина. — М.: Юрисгь, 1999. — 448 с.

1. Банківська таємниця — інформація щодо діяльності та фінансо­ вого стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту.

2. Банківська таємниця є різновидом службової таємниці.

3. Законом визначено перелік інформації, яка становить банківську таємницю.

4. Законом закріплено порядок розкриття інформації.

5. Необхідно розрізняти поняття «банківська таємниця» та «комер­ ційна таємниця банку».

Контрольні запитання

1. Щ о таке банківська таємниця?

2. Якими нормативно-правовими актами регулю­ ється інститут режим у банківської таємниці?

3. Чи є банківська таємниця різновидом комер­ ційної інформації?

4. Який порядок розголошення банківської таємниці?

' Там само. — С. 249—250.

150

ю. в. ващенко

Банківське право

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ

§ 1. Поняття та система фінансового моніторингу.

§ 2. Фінансові операції, які підлягають обов'язковому

фінансовому моніторингу.

§ 3. Права та обов'язки банків як суб'єктів первинного моніторингу.

§ 4. Відповідальність за порушення вимог Закону Украї­ни «Про запобігання та протидію легалізації (відмиван­ню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

§ 1. Поняття та система фінансового моніторингу

О собливості правового статусу банків та небанківсь-ких фінансових установ як фінансових посередників обумовлю­ють виконання банками певних обов'язків як агентів держави при здійсненні контролю за дотриманням клієнтами законодавст­ва. Зокрема, банки та небанківські фінансові установи допомага­ють уповноваженим державним органам при здійсненні контро­лю за дотриманням податкового законодавства, валютного законодавства. Одним із таких напрямків є запобігання відми­ванню так званих «брудних» грошей, тобто, грошей, здобутих злочинним шляхом. Для цього у всьому світі створено систему фінансового моніторингу, який полягає у здійсненні контролю за операціями, що здійснюються фізичними та юридичними особа­ми через фінансових посередників — банки та небанківські фі­нансові установи.

Серед міжнародних документів, які передбачають запрова­дження системи фінансового моніторингу, необхідно виділити Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боро­тьби з відмиванням грошей (РАТР). Зазначеним документом пе­редбачено заходи, яких повинні вжити держави для недопущення

І52"

Ю. В. ВАЩЕНКО

та протидії відмиванню грошей, одержаних злочинним шляхом. Особливо підкреслюється роль фінансових установ у цьому про­цесі. При цьому обов'язок вживати відповідних заходів поклада­ється не тільки на банки, а й на небанківські фінансові установи.

У законодавстві Європейського Союзу також містяться доку­менти, присвячені регламентації відносин у сфері запобігання та протидії відмиванню грошей. В першу чергу, це Директива Ради від 19 червня 1991 р. № 91/308/ЄС про запобігання використанню фінансової системи з метою відмивання грошей¹⁰¹ з наступними змінами та доповненнями. До кола суб'єктів, на яких покладають­ся обов'язки з фінансового моніторингу згідно з цією Директивою, відносяться, зокрема, кредитні та фінансові установи. У Директиві визначено, що держави-члени забезпечують, що установи та осо­би, на яких поширюється дія цієї Директиви, повинні здійснювати ідентифікацію своїх клієнтів із метою додаткових доказів при вступі в ділові стосунки, особливо при відкритті рахунків чи вкла­дних рахунків, чи при пропозиції послуг зберігання заощаджень.

Правові засади фінансового моніторингу визначені у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) до­ходів, одержаних злочинним шляхом» № 249-ГУ від 28.11.2002 р.

Законом передбачено проведення обов'язкового та внутріш­нього фінансового моніторингу.

Обов'язковий фінансовий моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фінансового мо­ніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповід­но до законодавства України.

Внутрішній фінансовий моніторинг — діяльність суб'єктів первинного фінансового моніторингу по виявленню, відповідно до Закону, фінансових операцій, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів.

Відповідно система фінансового моніторингу складається з двох рівнів — первинного та державного.

Банки та інші фінансові установи є суб'єктами первинного фі­нансового моніторингу.

Суб'єктами державного фінансового моніторингу є:

• центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулюван-

'153

¹ ОІЬІбб, 28.6.1991,р. 77.

Б анківське право

ня та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій;

• спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом (далі — Уповноважений орган).

Правовий статус Державного комітету з фінансового моніторингу

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з пи­тань фінансового моніторингу є Державний комітет з фінансо­вого моніторингу, який діє на підставі Положення, затверджено­го Указом Президента України від 24 грудня 2004 р. 1527/2004. Держфінмоніторинг України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завдан­нями Держфінмоніторингу України, зокрема, є:

• участь у реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочин­ ним шляхом, і фінансуванню тероризму;

• збирання, оброблення та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу;

• створення та забезпечення функціонування єдиної держав­ ної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалі­ зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фі­ нансуванню тероризму;

• налагодження співробітництва, взаємодії та інформаційного обміну з органами державної влади, компетентними органами іноземних держав та міжнародними організаціями в зазначеній сфері; забезпечення в установленому порядку представництва України в міжнародних організаціях з питань запобігання та про­ тидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму.

Держфінмоніторинг України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму методичне забезпечення суб'єктів пе­рвинного фінансового моніторингу, а також центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, які відповідно до законодавства виконують функції регулювання та нагляду за та­кими суб'єктами, та координує заходи, що проводяться в цій

154'

Ю. В. ВАЩЕНКО

сфері, встановлює кваліфікаційні вимоги до осіб, які признача­ються відповідальними за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, проводить аналіз ефективності заходів, що вжива­ються суб'єктами первинного фінансового моніторингу для запо­бігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, сприяє виявлен­ню в фінансових операціях ознак використання доходів, одержа­них злочинним шляхом, забезпечує ведення в установленому за­конодавством порядку обліку фінансових операцій, які мають ознаки таких, що підлягають фінансовому моніторингу.