16

Лекція № 7

Тема: Молодіжне безробіття і соціальні механізми його попередження

План

1. Праця – як сфера життєдіяльності людини. Трудові ресурси.

2. Профорієнтаційна робота з молоддю: минуле і сучасне.

3. Становище молоді на ринку праці. Пріоритети молодої людини у виборі професії

4. Поняття "першого робочого місця молоді".

5. Кодекс законів "Про працю в Україні" (гл. XII). (самост.)

6. Моделі, форми та види зайнятості громадян.

7. Безробіття як психологічний стрес. Його динаміка.

8. Система соціально-психологічної допомоги молоді, що втратила роботу або займається її пошуками.

9. Система соціального захисту економічно активного населення.

Література:

1. Головатий М.Ф. Соціологія молоді: Курс лекцій. – К: МАУП, 2006. – 2-ге вид.переробл. і допов. – 304с.

2. Духовність і моральні цінності сучасної української молоді: Анатіл. Доп. // Поточ.арх. Укр. Ін.-ту соц..досліджень. – К.. 1999.

3. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб. – К., 1997.

4. Соціальна робота з молоддю України: Зб. Стат. – К., 1997.

5. Драган О.І., Цимбалюк Л.Г. Соціальна політика: Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.03050501, 8.03050501 «Управління персоналом та економіка праці» галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» денної форми навчання. – К.:НУХТ, 2012. – 116 с.

1. Праця – як сфера життєдіяльності людини. Трудові ресурси.

Праця (фізична, розумова або в поєднанні обох видів) — ос­новний засіб задоволення потреб людини, забезпечення її жит­тєдіяльності. Ще Адам Сміт зауважував, що головним, першо­черговим джерелом багатства будь-якої країни, держави є праця, а вже потім природні ресурси.

Найбільш широке і точне таке наукове визначення праці: "Це фундаментальна форма діяльності людини, завдяки якій створюється уся сукупність предметів, необхідних для задово­лення її потреб. Праця є вирішальною силою формування са­мої людини, виникнення у неї таких якостей, як свідомість, мова, і таких, що роблять її здібною до спілкування" [].

У наведеному визначенні ключовими є слова, що становлять поняття "праця" і ще глибше розкривають його соціальну сут­ність: "діяльність", "людина", "спілкування".

У процесі праці люди створюють матеріальні й духовні цін­ності для задоволення як власних, так і колективних потреб. Тому вживаються також поняття "спільна" або "колективна" праця.

Будь-яке суспільне виробництво неможливе без засобів і пред­метів праці, робочої сили, яка ними рухає і предметів споживан­ня, без яких не може обійтися носій робочої сили — людина.

Ще донедавна дослідники в СРСР стверджували, що в пост- капіталістичних умовах ринок праці взагалі відсутній; понад усе, зникає товарність робочої сили і вона сама. Найчастіше користувалися поняттями "робоча сила" і "трудові ресурси".

Зокрема, під «робочою силою» розуміли певну сукупність фізичних і духовних можливостей окремо взятої людини, які вона використовує в процесі створення будь-яких споживаць­ких вартостей.

У 60-80-х роках XX ст. під "трудовими ресурсами" розумі­ли фізично розвинену частину населення конкретної країни, що має певні розумові здібності і знання, потрібні для роботи в народному господарстві. Слід зауважити, що народне госпо­дарство головним чином і розвивалося за рахунок постійного приросту трудових ресурсів, тобто інтенсивного включення в нього усе нових і нових загонів працівників. Основним джерелом їхньої підготовки була широко розгорнута мережа про­фесійно-технічних училищ, технікумів, заводів-вузів (вищих технічних навчальних закладів). Флагманами в цьому були професійно-технічні училища, які створювалися й функціону­вали на основі великих промислових підприємств, — так зва­ні базові ПТУ.

Сучасна ситуація на ринку праці в пострадянських країнах має принципово відмінний характер порівняно з тією ситуа­цією, що була за "комуністичної" доби. Інтенсивне технічне переозброєння виробництва, комп'ютеризація, впровадження новітніх технологій, інформаційних систем, електронні та біо­логічні революції принципово змінили статус і роль людини в процесі створення матеріальних і духовних засад існування суспільства. Водночас що інтенсивніше, технічно озброєне ви­робництво, то більше людина має вчитися, підвищувати свою кваліфікацію і навіть переучуватися, міняючи характер діяль­ності. За даними соціологічних обстежень доведено, що впро­довж трудового життя людина має 5-6, а то й більше разів міняти професію, спеціальність. Крім того, у світі щорічно з'являються тисячі нових професій і спеціальностей, змінюєть­ся їх рейтинг, престиж, потреба в багатьох із них відпадає.

Від складності праці залежить термін та особливості освіт­ньої і професійної підготовки працівника.

Підготовка до праці передбачає навчання, оволодіння про­фесією і відповідними трудовими навичками, виховання пот­рібних якостей. Такі якості останнім часом набули істотних змін. Розглянемо таку якість, як працелюбність. Багато вче­них і практиків пояснюють її як своєрідне позитивне ставлен­ня до праці, яке виявляється в активності, ініціативності, захопленості і задоволеності самим процесом праці. Крім того, в психологічному плані працелюбність передбачає ставлення до праці як до важливішого, а то й основного сенсу життя. У 60-80-х роках з працелюбністю пов'язували і продуктив­ність праці, стверджуючи, що вона з року в рік зростає.

У 60-80-х роках трактування поняття "працелюбність", і особливо "праці" як основного сенсу життя, насамперед слугу­вало ідеалам так званого соціалістичного суспільства. В умовах ринкової економіки термін "працелюбність" практично не ви­користовується, оскільки об'єктивно для його поліпшення ви­користовуються інші стимули — менш декларативні, удавані, але такі, що реально поціновують людську працю. Частіше вживаються такі поняття, як "рівень економічної освіти", "економічна грамотність", "економічна свідомість", а економіч­ною діяльністю на користь суспільства є створення тим, хто працює, особистої приватної власності в усіх сферах виробниц­тва.

Варто зазначити, що найбільш привабливими для молоді нині є сфера послуг, страховий і туристичний бізнес, банківська справа.