3.2 Класифікація задач прийняття рішень

Одна з найважливіших умов скорочення затрат часу і сил при пошуку рішення – це уміння вірно вибрати метод пошуку. За час існування теорії прийняття рішень для найбільш часто задач, що зустрічаються, були розроблені методи, які враховують їх характерні особливості.

Практично будь-яка ситуація, що віднесена до того чи іншого відомого класу, та досліджену залишається тільки „пізнати” її. Для цього необхідно хоча б знати про характерні ознаки кожного класу.

У теперішній час відсутня єдина універсальна класифікаційна схема задач прийняття рішень, однак практично у всіх виданнях, які присвячені цим питанням, фігурують такі класифікаційні ознаки (рис. 3.2):

- кількість осіб, які приймають рішення;

- вид показника ефективності;

- ступінь визначеності інформації про проблемну ситуацію;

- залежність характеристик проблемної ситуації від часу.

Рис. 3.2. Класифікація задач прийняття рішень

За признаком кількості ОПР розрізняють задачі індивідуального і групового прийняття рішень. При груповому виборі рішень відіграє проблема узгодження індивідуальних переваг членів групи.

За видом показника ефективності задачі прийняття рішення підрозділяються на задачі зі скалярним та векторним показниками.

При використанні скалярного ПЕ припускається, що ОПР інтересує одна із складових результату операції (тобто одна з характеристик стратегії), наприклад, її тривалість. Це найбільш простий випадок при виборі стратегії. Але це не означає, що визначити значення скалярного ПЕ просто. Практично усі методи математичного програмування призначенні для пошуку рішень саме за скалярним показником. Необхідно відмітити, що при використанні цих методів в ролі ПЕ виступає цільова функція.

При порівнянні стратегій за векторним ПЕ можуть бути використанні спеціальні методи, які дозволяють звести векторний показник до скалярного.

Взагалі ж вибір показника ефективності є одним з найбільш важливих етапів пошуку й вимагає від дослідника не тільки досвіду і знання предметної області, яка розглядається , але й елементів творчості.

За ступенем визначеності інформації про проблемні ситуації розрізняють задачі прийняття рішень в умовах визначеності та задачі прийняття рішень в умовах невизначеності.

Задачі прийняття рішень в умовах визначеності характеризуються наявністю повної достовірної інформації про проблемну ситуацію, цілях, обмеженнях і наслідках рішень, які приймаються. У таких задачах завчасно, до початку операції, відомо, до якого наслідку приведе кожна із стратегій. Це, зокрема, означає, що усі зовнішні фактори відомі, ураховані, й вони не можуть будь-яким непередбаченим чином впливати на наслідок операції.

Характерна особливість усіх задач прийняття рішень в умовах невизначеності полягає у тому, що наслідок операції залежить не тільки від стратегії ОПР і фіксованих факторів, але й від невизначених факторів, які не контролюються ОПР та не відомі йому на момент прийняття рішення (або не достовірно відомих). У результаті кожна стратегія виявляється пов’язаною з множиною можливих наслідків операції, що суттєво утруднює процес вироблення рішення.

Задачі прийняття рішень в умовах невизначеності підрозділяють, в свою чергу, на задачі стохастичної та не стохастичної невизначеності.

У випадку стохастичної невизначеності кожній стратегії відповідає деяка кінцева множина наслідків, причому досліднику відомі їх імовірносні характеристики. Але якщо він й буде орієнтуватися на найбільш імовірний наслідок, то це не означає, що операція буде розвиватися саме по даному сценарію. Тому задачі такого типу називають також прийняттям рішень в умовах ризику. Вони мають місце у тих випадках, коли на результат операції можуть впливати ті чи інші випадкові фактори. Наприклад, якщо зустрічаються дві приблизно рівні по силах футбольні команди, то можливі три різних результати гри (або перемагає перша команді, або друга, або зустріч закінчується в ніччю); імовірність кожного результату відома (дорівнює 1/3), по якій саме буде реалізован, невідомо до закінчення гри.

Задачі прийняття рішень в умовах не стохастичної невизначеності підрозділяються, у свою чергу, на задачі прийняття рішень в умовах природної та поведінкової невизначеності.

Такі задачі виникають у тих випадках, коли ОПР не знає імовірних характеристик можливих наслідків операції, або вони взагалі не є випадковими. У цьому випадку відомі лише діапазони їх значень.

Якщо обмеженість інформації обумовлена недостатнім станом обізнання про природу явищ, що розглядаються, то говорять про задачі з „природною” невизначеністю. Якщо обмеження інформації обумовлене впливом на хід операції інших суб’єктів крім ОПР, то має місце задача „поведінкової невизначеності. Для розв’язання задач з поведінковою невизначеністю використовують методи теорії ігор.

За характером залежності проблемної ситуації від часу розрізняють статистичні і динамічні задачі прийняття рішень. В динамічних задачах параметри (характеристики) проблемної ситуації змінюються у часі.

Класифікація задачі прийняття рішень за розглянутими ознаками призводить до різних комбінацій типів задач. Наприклад, вибір варіанту атаки льотчиком-винищувачем може бути класифікований як динамічна скалярна задача індивідуального прийняття рішення в умовах поведінкової невизначеності, бо у цьому випадку у якості ПЕ використовується імовірність знищення цілі та для будь-якої вибраної стратегії результати випадкові, що обумовлено наявністю фактора невизначеності – поведінкою противника.