24. Типи політичних партій

Представництво у парламенті (парламенсько-електоратні та непарламенські) Ставлення до влади ( урядові, опозиційні, позасистемні) За базовою ідеологією ( консервативні, ліберальні, радикальні, комуністичні, фашистські, конфесійні, нетрадиційні) За розподілом місць ( мажоритарні, домінуючі, міноритарні)

25. Особливість процесу формування багатопартійності в Україні полягає в тому, що її вихід на державний рівень передує її становленню, тобто повноцінній розбудові вертикальних і горизонтальних партійних структур, формуванню власної соціальної бази тощо. Розвиток подій наприкінці 80-х — початку 90-х років привів до того, що у ще не створеної нової партії могла з'явитися фракція у Верховній Раді.

26. Ознаки політичних партій: - боротьба за владу; - ПП є організацією; - має програму, статут, ідеологію; - має підтримку електорату.

27. Ознаки політичної влади:

- Домінування владної волі, - наявність спеціального апарату управління, - монополія на регламентацію життя суспільства, - право на примус стосовно особистості та суспільства, - суверенітет органів влади у відносинах з іншими державами, - легітимність

28. За формою безпосереднім народовладдям визначаються вибори, референдуми та інші форми волевиявлення народу і народні обговорення, виявлення громадської думки тощо, які характеризуються голосуванням, обговоренням, зборами (зібраннями) тощо.

29. Основні форми політичної поведінки Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні: - реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами; - політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо); - партиципаторна діяльність у роботі політичних організацій і партій та рухів: - політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики; - пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори; - абсентеїзм – політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті; - політичне функціонування - засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури); отже – це апаратна робота фахівців, що вважають політику за професію.

30. Політична культура – сукупність цінностей, знань, ставлень, орієнтації того чи іншого соціального суб’єкту, що фіксує рівень розвитку їх політичної свідомості, політичної діяльності і поведінки.

31. Тео́рія елі́т — світоглядна й філософська концепція про роль і значення окремої групи людей, невеликої тісно згуртованої частини суспільства (еліти), її вплив на різні сфери економіки чи політики. Ця система характеризує еволюцію наукових і соціальних досягнень (перетворень) як результат об'єднаних зусиль невеликого колективу учасників, пов'язаних між собою спільними цілями та ознаками.

Існує декілька інтерпретацій поняття «еліта», особливо тих характерних рис, які за визначенням повинні об'єднувати людей в ім'я спільної мети: деякі вважають, що елітою можуть вважатися тільки найбільш обдаровані люди, інші — знатні походженням, треті — фінансово забезпечені і багаті. Треба зазначити, що ці ознаки можуть кардинально відрізнятися один від одного. У фінансової еліти головною ознакою елітарності зазвичай вважаються гроші, у політичних груп — активність членів партій, бажання діяти, у вчених клубів — рівень інтелекту. Втім, може бути присутнім і змішаний фактор, наприклад, інтелект і фінанси.

Засновниками теорії еліт були італійці — соціолог Вільфредо Парето та юрист і соціолог Гаетано Моска.

Вільфредо Парето висунув концепцію «зміни еліт», згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. За цією теорією політика поділяється на дві сфери. В одній з них головне місце посідає еліта, правляча меншість, в іншій — підкорена більшість. Демократія, за вченнями цих мислителів, не має права на існування, оскільки приводить до диктатури. Послідовники цієї теорії вважало, що правління народу, народний суверенітет ніколи не можуть бути втіленими в життя, оскільки «людина натовпу» розмірковує ірраціонально і, не маючи необхідних знань, не може брати участі в управлінні державними справами. Тільки еліта здатна на політичну діяльність, тільки вона може забезпечити справжню свободу, прогрес і стабільність. Доступ до еліти залишається вільним, до неї можуть увійти прості люди, досягнувши відповідного рівня.

У суспільстві може існувати декілька еліт, що створить конкуренцію на засадах політичного й партійного плюралізму і допоможе привести до влади найбільш компетентну еліту, здатну виконати своє призначення.