27. Кого вважають харизматичним лідером

Концепція харизматичного лідерства передбачає наявність у лідера харизми. Харизма є формою впливу на інших шляхом особистісної привабливості, що викликає підтримку та визнання лідерства. Отже, харизматичним вважається той лідер, який завдяки своїм особистісним якостям спроможний глибоко впливати на послідовників. Лідери цього типу відчувають сильну потребу у владі та переконані в моральній правоті того, в що вони вірять. Дослідники засвідчують, що в харизми є й негативна сторона, що пов'язана з узурпацією власної влади та повним фокусом лідера на самого себе, а позитивна - пов'язана з опором на владу, що розділяється, та тенденцією до делегування частини її послідовникам.

28.Чому суспільство висуває зі своєї середи лідерів?

Проблема лідерства для сучасного суспільства на нашій країні, зміцнювального демократичні цінності, представляє особливий інтерес.

У сучасному процесі посилюється роль політичним лідерам. У цьому важливого значення набуває дослідження діяльнісною природи політичного лідерства, що з механізмами реалізації конкретними владними суб'єктами найважливіших управлінських функцій. Від ефективності управлінських дій політичним лідерам залежить функціонування різних соціальних структур, суспільства взагалі.

29. Політична участь — це форма активної поведінки громадян у сфері політики, дії пересічних громадян, які намагаються впливати на прийняття владою політичних рішень або на вибір політичних лідерів. Мотивами є: усвідомлення своїх інтересів; твереза й адекватна оцінка інформації; свідомий вибір кращого (на думку конкретного виборця) представника до органів влади. Складним соціально-психологічним феноменом є закрита політична поведінка, що виявляється у формі політичної неучасті (бездіяльності). Мотиви відмови громадянина від політичної участі можуть бути спричинені різними чинниками, структурними компонентами яких є:

1) вилучення з політичних відносин, спричинене низьким рівнем розвитку цієї особи; 2) неучасть у політиці як результат заорганізованості політичної системи, низької ефективності механізмів зворотнього зв'язку між системою і громадянським суспільством, розчарування у діяльності політичних інститутів, байдужості до їх функціонування; 3) політична апатія як форма несприйняття політичної системи, яка виникає внаслідок чужоземного завоювання (окупації), перемоги контрреволюції, кривавого придушення масових соціальних і політичних рухів; 4) політичний бойкот як вираження активного несприйняття конкретної політичної системи та її інститутів; 5) політичний нейтралітет як вираження вдоволення справами в умовах стабільного розвитку системи. Отже, політична участь і політична неучасть — це дві різні форми політичної поведінки індивіда (відповідно відкрита і закрита), два способи практичної взаємодії соціального суб'єкта з політичним середовищем, через які особа висловлює своє ставлення до політичної й суспільної системи та інших соціальних суб'єктів.