3.2.6. Прогнозування епізоотичного процесу

Під епізоотичним прогнозом розуміють наукове передбачення можливих змін обстановки інфекційних захворювань на окресленій території, що базується на систематичному вивчені і аналізі динаміки різноманітних факторів, які чинять вплив на розвиток епізоотичного процесу.

Завданням епізоотичного прогнозу є встановлення термінів виникнення інфекційних захворювань, передбачення інтенсивності розвитку епізоотичного процесу та вірогідності поширення збудників хвороб із небезпечних районів та інших держав. Прогнозуванням епізоотичного процесу займається ветеринарна та фіто санітарна служба України та її територіальні підрозділи в регіонах (областях, містах і районах).

Епізоотичну обстановку в районі (області, місті) характеризує сукупність інфекційних хвороб, які зареєстровані на цих територіях за визначений період часу, їх частота, місця виникнення та питома вага кожної хвороби із загальної захворюваності тварин. При необхідності проводиться поглиблене вивчення епізоотичного стану території за окремими хворобами методом аналізу і систематизації наступних показників:

- меж розповсюдження хвороби шляхом обліку кількості пунктів ризику

виникнення і поширення визначеної хвороби та картографічного

аналізу їх територіального розташування;

- коефіцієнту осередку джерела інфекції;

- рівня ураження окремих видів тварин (структура захворюваності);

- індексу і картограми захворюваності;

- рівня смертності;

- показників сезонності захворюваності;

- аналізу впливу вакцинації на рівень захворюваності тварин;

- впливу природно-географічних, господарських і ветеринарно-

санітарних факторів на інтенсивність епізоотичного процесу і

територіальне розповсюдження хвороби;

- епізоотичного районування території.

3.2.7. Прогнозування епіфітичного процесу

Для найбільш грамотного планування боротьби з особливо небезпечними інфекційними хворобами рослин та організації профілактичної роботи проводяться фітопатологічні прогнози, які мають за мету передбачити можливі рівні розвитку хвороби до кінця вегетаційного періоду та передбачити можливі втрати врожаю. Прогнозуванням займається ветеринарна та фітосанітарна служба України та її територіальні підрозділи (станції захисту рослин).

Прогнозування епізоотичного процесу буває довгострокове (передбачення хвороб на декілька років наперед для здійснення перспективного планування заходів для захисту рослин) і сезонне (попереднє, довгострокове і короткострокове), яке дозволяє передбачити рівень розвитку хвороби на декілька місяців наперед.

Постановка прогнозу захворювання рослин, як правило, грунтується на знаннях особливостей розвитку збудника хвороби при різних агрокліматичних умовах. Точність прогнозу залежить від коректності методу і від достовірності вихідної інформації.

3.2.8. Прогнозування надзвичайних ситуацій екологічного характеру

Прогнозування надзвичайних ситуацій екологічного характеру має задачі:

 встановлення можливості виникнення і розвитку надзвичайних ситуацій; визначення параметрів і масштабів зон ураження;

 встановлення впливу наслідків надзвичайних ситуацій на населення та навколишнє природне середовище;

 визначення заходів попередження і запобігання (зменшення дії можливих наслідків) виникненню надзвичайних ситуацій та локалізації і ліквідації можливих наслідків.

Прогнозування надзвичайних ситуацій екологічного характеру здійснюється на основі методик, які розроблені Міністерством екології та природних ресурсів України, інших міністерств і відомств та світовим співтовариством. Прогнозування в залежності від виду надзвичайних ситуацій за часом поділяється на довгострокове (до десятків років), короткострокове (до одного року) і термінове (хвилина, година, доба, тиждень або місяць).

До прогнозування надзвичайних ситуацій екологічного характеру залучаються всі міністерства, відомства і територіальні органи державної влади, які мають відношення до моніторингу надзвичайних ситуацій, і, в першу чергу, служби Мінекології України та їх територіальні структури.

У якості критерію оцінки екологічної безпеки прийнято такий стан параметрів навколишнього середовища, за яких забезпечується гарантоване запобігання надзвичайної екологічної обстановки та виникнення небезпек природнього і техногенного походження. Головними з них є:

 критерії оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я

населення;

 критерії оцінки зміни навколишнього середовища.

Для кількісного визначення рівня і динаміки екологічної безпеки використовують інтегральні (узагальнені) показники і систему показників. Інтегральні показники кількісно виражають синтезований однозначний вимір явища, яке спостерігається і об’єктивно створює передумови для того, щоб кількісно виразити загальну тенденцію зміни явища за часом.

Система показників оцінки екологічної безпеки складається із груп (блоків) показників:

1. Показники оцінки зміни середовища проживання і стану здоров’я населення:

 показники розвитку техносфери і масштабів господарської діяльності, що здійснюють антропогенний вплив на середовище;

 стан здоров’я населення;

 рівень забруднення повітря населених територій;

 рівень забруднення питної води і вододжерел питного і рекреаційного

призначення;

 рівень забруднення ґрунтів населених територій;

 рівень ризику техногенної небезпеки від потенційно небезпечних

об’єктів;

 рівень радіаційного забруднення.

2. Показники оцінки зміни природного середовища:

 рівні забруднення повітряного середовища;

 рівні забруднення водних об’єктів, вичерпання ресурсів вод і

деградація водних екосистем;

 рівні забруднення і деградація грунтів;

 рівні ризиків розвитку природних небезпечних явищ і стихійних лих.

Головна перевага системи показників - це багатостороння кількісна оцінка явищ і процесів екологічної безпеки, яка визначається статистичними спостереженнями.