Лекція 2. Природа конфліктів
Поняття та структурні елементи конфлікту.
Класифікація та межі конфліктів.
Стадії конфлікту.
Причини виникнення конфліктів.
Функції конфліктів у суспільстві.
1. Поняття та структурні елементи конфлікту.
Конфлікт - це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації. Позитивна роль конфлікту полягає у його діагностуючій сутності — він допомагає виявити вузькі місця, проблемні зони, наболілі питання, оцінити процеси організації й ефективності праці тощо.
І якщо керівник не помічає конфліктів, у співробітників може знизитися інтерес до праці, що викличе плинність кадрів та інші негативні дії.
Ден Тьєсвольд зазначає, що конфлікт - це викривлення нормального виробничого процесу й існування колективу взагалі.
Отже, конфлікти - це динаміка, джерело змін у суспільних та особистісних відносинах. Тому найкраща стратегія управлінця в його практичній діяльності, в організації - бути «на ти» з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компетентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту.
Структурні елементи конфлікту
Із чого почати вивчення конфліктів? Найперше - з визначення причин конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замовчуються, тоді як конфлікти втягують у свою орбіту нових і нових учасників.
Розглянемо таку схему конфлікту.
Конфліктна ситуація + Інцидент = Конфлікт
Конфліктна ситуація - це нагромадження суперечностей, які містять суттєву причину конфлікту.
Інцидент - це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.
Конфлікт - це відкрите протистояння як наслідок взаємовиключних інтересів і позицій.
Існує думка, що вирішити конфлікт - означає:
• ліквідувати конфліктну ситуацію;
• вичерпати інцидент.
Однак життєвий досвід показує: якщо конфліктну ситуацію з об’єктивних причин подолати неможливо, то слід бути дуже обережним, аби не створити інциденту як попередника конфлікту.
Стрижневу роль у вирішенні конфлікту відіграє правильне формулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікований фахівець, добре обізнаний з причинами конфліктів.
В. А. Шейнов у праці «Конфлікти в нашому житті та їх вирішення» пропонує - Правила найбільш ефективного вивчення конфліктної ситуації. Він вирізняє шість таких правил.
Правило 1. Пам’ятайте, що конфліктна ситуація - це те, що необхідно долати.
Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за конфлікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.
Правило 3. Опис конфліктної ситуації повинен підказувати, що робити, як себе поводити в ній.
Правило 4. Ставте перед собою запитання чому? і думайте над ним доти, доки зрозумієте першопричину виникнення конфліктної ситуації.
Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми словами, не повторюючи слів з опису конфлікту.
Правило 6. У формулюванні конфліктної ситуації бажано обходитися мінімумом слів (стислість - сестра таланту).
Таким чином, конфліктна ситуація - це діагноз хвороби під назвою конфлікт. Тільки правильний діагноз допоможе вилікувати таку хворобу. Як бачимо, у цьому й полягає потреба вивчати проблеми і теорію конфліктів (у межах можливого).
Підґрунтям будь-якого конфлікту є проблемна ситуація, яка містить у собі або протилежні позиції (інтереси) сторін, або протилежну мету чи засоби їх досягнення. Тобто проблема є перешкодою при реалізації мети, що створює основу конфліктної проблеми. Деякі автори трактують дану ситуацію, як передконфліктну, тобто стан, в якому є передумови до виникнення конфлікту, який є своєрідним сигналом конфлікту, якого ще можна уникнути, розв’язавши проблемну ситуацію.
Для того, щоби конфлікт відбувся і почав розвиватися, необхідний інцидент, тобто ситуація, коли одна із сторін починає діяти на шкоду інтересам іншої.
Ф. Бородкін, Н. Коряк стверджують, що інцидент може виникнути і з ініціативи сторін, що вступають у суперечку, і незалежно від їх волі та бажання, внаслідок будь-яких об’єктивних обставин або випадковості.
Конфліктна ситуація - це основа, база конфлікту, що передує йому і складається з об’єкту конфлікту та різноспрямованих учасників ситуації. Вона може існувати задовго до того, як відбувається зіткнення, може передаватися у спадок, переходити до нових учасників.
Конфліктна ситуація - це певна складна структура образів, що активізується інтересами, яка певним чином створюється в учасників спілкування. Під час конфліктної ситуації змінюється система відносин і цінностей, учасники взаємодії по-іншому починають сприймати реальність, здійснюючи дії, які для них зовсім не характерні.
Таким чином, інцидент і конфліктна ситуація можуть існувати незалежно один від одного: конфліктна ситуація може визначатись об’єктивними обставинами, а інцидент - виникати випадково. Інколи конфліктна ситуація створюється учасниками з метою досягнення певної мети або оволодіння об’єктом, а інцидент може виникнути і без спеціально запланованих дій, у силу психологічної несумісності.
У зв’язку з цим Ф. Бородкін та Н. Коряк визначають чотири типи конфліктних ситуацій і відповідно чотири типи інцидентів за характером їх виникнення:
об’єктивні цілеспрямовані;
об’єктивні нецілеспрямовані;
суб’єктивні цілеспрямовані;
суб’єктивні нецілеспрямовані.
При цьому конфліктні ситуації будь-якого типу можуть поєднуватись з будь-яким типом виникнення інциденту.
Аби проаналізувати структуру конфлікту, слід виокремити основні його складові.
I. Конфліктуючі сторони - окремі особистості або групи можуть бути замішані у конфлікті, а інші учасники конфлікту - співчуваючі (з одного або з другого боку), провокатори (підбурювачі), примирювачі, консультанти, невинні.
Складовою частиною конфліктної ситуації є учасники конфлікту - опоненти (від лат. заперечуючий). Іноді їх називають суперниками, противниками, протидіючими сторонами.
С. Рашидов визначає опонентів конфлікту як суб’єктів конфлікту - різноспрямовані соціальні сили, що намагаються реалізувати свої інтереси в умовах суперечності.
Опонентами у конфліктній ситуації виступають будь-які складні утворення, які складаються з окремих людей, груп, підрозділів. їх може бути більше, ніж два.
Учасникам конфліктної взаємодії притаманні свої мотиви, цілі, цінності, установками та ін. Саме вони, а також і особливості умов його перебігу визначають поведінку сторін у конфлікті.
На думку Л. Петровської, значний вплив на конфліктну поведінку мають образи конфліктних ситуацій, які є в опонентів. Ці образи включають у себе:
1) уявлення учасників про самих себе (власні мотиви, цілі, цінності, можливості та ін.),
2) уявлення про опонента (його мотиви, цілі, цінності, можливості та ін.);
3) уявлення про середовище та умови, в яких відбувається даний конфлікт.
А. Ішмуратов називає конфлікт хворобою спілкування, а учасники конфлікту в його баченні, - це люди, які не задоволені спілкуванням у зв’язку з його порушенням. Він поділяє учасників на актуальних і потенційних.
Актуальний учасник - той, хто чинить вплив на позицію, хто прагне змінити конфліктну ситуацію і прикладає для цього всі зусилля.
Потенційний учасник оцінює ситуацію як таку, але не прагне впливати на неї.
У конфлікт зазвичай вступають окремі індивіди, але досить часто вони представляють не свої особисті інтереси, а інтереси групи, колективу. У відповідності до цього опоненти, що вступають у конфлікт, мають різну «силу», яка визначає можливість перемоги у конфлікті. Цю характеристику сили називають рангом опонента.
Ранги опонентів можна визначити через порівняльну складність їх структур. Так, наприклад, опонентом І рангу називають людину, яка виступає від власного імені і переслідує у конфлікті особисту мету. Опонентом II рангу називають особистість, яка переслідує групову ціль. Опонент III рангу представляє ціль та ідеї об’єднаних груп, що мають єдину мету. Далі ранг опонентів визначається по індукції. Нульовий ранг матиме опонент, який у суперечці із самим собою тільки виробляє своє рішення, свою позицію.
Виявлення рангу і відносної сили опонентів вимагає спеціального аналізу. Не завжди вдається виявити абсолютну силу кожного із учасників, але відносну силу (хто з них сильніший) можливо виявити завжди. У ході конфлікту сила і ранг опонентів можуть змінюватись.
Конфліктна діяльність опонентів завжди цілеспрямована, адже характер дій, їх послідовність, самі дії диктуються тими цілями, які ставлять перед собою опоненти.
А. Ішмуратов діяльність та співучасть учасників конфлікту розмежовує, визначаючи такі ролі:
Опонент - учасник конфлікту, який вважає свої інтереси несумісними з інтересами іншої сторони.
Противник - опонент, який прагне реалізувати свої інтереси за рахунок нейтралізації інтересів іншого (агресивний стосовно інтересів опонента).
Агресор - противник, який виявляє агресивність.
Ворог - противник, мета якого - знищити противника (не обов’язково фізично).
Прихильники - учасники, що співробітничають.
Співчуваючий - той, хто бачить конфлікт з точки зору «Я».
Засуджуючий - той, хто бачить конфлікт з точки зору «Ти».
Посередник - учасник, мета якого - ліквідувати конфлікт.
Арбітр - учасник, мета якого проаналізувати конфлікт і дати рекомендації щодо його ліквідації.
II. Зона розбіжностей - предмет, факт, проблема. Її не завжди легко виявити. Нерідко самі учасники конфлікту її чітко не уявляють. Однак коли вони почнуть конфліктувати, зона розбіжностей розбухає, у ній з’являються нові й нові зони. Коли конфліктологи досягають згоди в якомусь пункті, то зона розбіжностей звужується. У разі ліквідації всіх розходжень вона зникає, що означає завершення конфлікту.
III. Уявлення про ситуацію. Кожен з учасників має своє уявлення про конфліктну ситуацію. Конфліктанти бачать справу по-різному - це, власне, і створює ґрунт для їхнього зіткнення. Щодо конфлікту це означає: якщо людина вважає конфліктну ситуацію реальною, то це викликає реальні конфліктні наслідки.
IV. Мотиви. Чому двоє людей уявляють одне й те саме по-різному? Тут існує багато причин. Вільям Шекспір писав, що кожна людина - цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати й зрозуміти повністю. У кожної людини складається свій комплекс установок, потреб, інтересів, думок, ідей. Мотиви можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Конфліктолог далеко не завжди може легко зрозуміти мотиви, якими керуються конфліктанти. Люди нерідко приховують справжні мотиви своєї поведінки, бо самі їх як слід не розуміють, навіть інколи щиро помиляються. Для конфліктолога важливо розібратися в мотивах, прагненнях конфліктантів, бо інакше складно зрозуміти їхню поведінку, щоб спрямувати хід конфлікту на конструктивне вирішення.
V. Дії. Коли в конфліктуючих людей є зона розбіжностей, різні уявлення про ситуацію, яка виникає у зв’язку з існуванням цієї зони, то, природно, ці люди починають поводитися так, що їхні дії заходять у суперечність. Дії однієї сторони заважають іншій досягти своєї мети - тому оцінюються обома як негативні, некоректні. У зіткненні спрямованих один проти одного дій та протидій конфліктолог повинен бачити за видимими проявами конфлікту його невидимі сторони. У цьому полягає його місія.
У конфліктних відносинах доцільно виокремити об’єктивні й суб’єктивні фактори, які штовхають людей на конфлікт.
Об’єктивні фактори - це реально існуючі обставини, суб’єктивні фактори - це чинники, що є стимулами до конфліктних дій, зумовлені ілюзорними обставинами.
Будь-які опоненти конфлікту вступають у суперечність через реально існуючу об’єктивну причину, тобто, об’єкт конфлікту. Об’єкт конфлікту може бути матеріальним або ідеальним. Його наявність свідчить про можливість виникнення конфлікту. Характерною ознакою будь-якого об’єкта конфлікту є його неподільність. Він може існувати задовго до самого конфлікту, до того, як певні люди стають опонентами і вступають у суперечність. Для того, щоб конфлікт відбувся, потрібні активні дії хоча б одного із опонентів (ініціатора конфлікту), спрямовані на оволодіння об’єктом конфлікту.
Об’єкт конфлікту має не абияке значення у розв’язанні конфлікту. Вирішення конфлікту може бути остаточним тільки у тому випадку, якщо зникла конфліктна ситуація навколо об’єкту конфлікту.
У кожного опонента, який вступає у конфлікт, крім об’єктивних обставин, існують і свої суб’єктивні причини, які підштовхують його до конфронтаційних дій. Вона називаються предметом конфлікту. Саме внутрішньою причиною предмет конфлікту відрізняється від об’єкту конфлікту, бо об’єкт по відношенню до опонентів виступає як зовнішня сутність їх суперечки. Наприклад, особиста неприязнь може виступати предметом при існуючих об’єктивних причинах конфлікту. Якщо б її не було, можливо, не було б і конфлікту. У цьому випадку конфлікт між одними і тими ж опонентами може триматись тільки на самому предметі і бути нейтральним до об'єкту (об’єктивну причину у даному випадку завжди можна знайти або, принаймні, зімітувати її наявність).
Конфлікт – складний соціальний феномен, який постійно супроводжує життєдіяльність суспільства. Він буде існувати доти, доки існує взаємодія людей між собою. За висловом соціолога Б. Гурнея: «У світі є лише одне місце, де немає конфліктів, – це цвинтар». А учені Д. Льюс і Г. Райффа розпочинають монографію «Ігри та рішення» (1961) словами: «У всій світовій літературі зіткнення інтересів було однією з головних тем; можливо, за увагою, яка їй приділялася, з нею порівняні лише теми Бога, любові та внутрішньої боротьби». Отже, проблема конфлікту завжди була тією чи іншою мірою актуальною для будь-якого суспільства. Якщо ж взяти до уваги наше суспільство, то можна зауважити, що війни, революції, боротьба за владу, боротьба за власність, міжособистісні та міжгрупові конфлікти, убивства, побутові та сімейні конфлікти, самогубства як способи залагодження внутрішньоособистісних конфліктів були основними причинами загибелі людей у ньому.
Водночас люди завжди мріяли про безконфліктне суспільство, створювали його різноманітні теоретичні моделі, прагнули втілити їх у життя. Це пов’язане з тим, що конфлікти завдають суттєвих збитків економічній діяльності, призводять до значних втрат. І лише в середини ХХ ст. у Статуті ООН з’явилася стаття 33 «Мирне розв’язання суперечок», якою передбачено, що «сторони, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої може загрожувати підтриманню міжнародному миру і безпеці, повинні перш за все намагатися розв’язати її шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, судового розгляду, звернення до регіональних округів або угод чи іншими мирними засобами за власним вибором». Але, незважаючи на усвідомлення небезпечності конфліктів, на засоби щодо їх попередження, уникнути їх, на жаль, не вдається.
Отже можна зробити висновок, що сутність будь-якого конфлікту може бути представлена у вигляді схеми:
Отже, можна зробити висновок, що:
- конфлікт може бути активним чи пасивним, ми або самі його створюємо, або переживаємо його, коли він вже кимось створений;
він може бути прямим, коли спрямовується на нас, або непрямим, якщо не спрямовується на нас, але зачіпає наші інтереси;
він може бути зовнішнім - виражатись у нашій реакції на зовнішні обставини, або внутрішнім - реакція на нелегкий вибір, який необхідно зробити;
він може бути позитивним чи негативним;
може проявлятись у формі гніву, стресу, сумніву, навіть хвороби.