Функції

Щодо основних функцій мерчандайзингу, то в структурі просування до них можна віднести:

• створення конкурентної переваги магазину і окремих марок;

• ефективне представлення товару на ринку;

• забезпечення покупців необхідною інформацією;

• формування прихильності до магазину і окремих торгових марок, збільшення числа лояльних покупців і завоювання нових;

• привернення уваги покупця до товарів, звертання уваги на нові продукти і спеціальні пропозиції;

• закріплення у свідомості покупців відмінних рис марок;

• вплив на поведінку споживачів, дотримуючись при цьому соціальної законності й етичних норм;

• підвищення рівня прийняття рішень покупцем безпосередньо в точці продажу, збільшення часу перебування покупця в магазині і число його покупок.

27.09.2016.

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, використовує централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел в порядку визначеному його статутом. Консорціум припиняє свою діяльність у разі досягнення поставленої мети. Консорціум діє на основі статуту, в якому відображаються всі особливості правового статусу консорціуму. Статут має бути підписаний уповноваженими представниками всіх підприємств, що входять до складу об’єднання. Консорціум є тимчасовим об’єднанням.

Концерн – це форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності і контролю. Об’єднання відбувається, найчастіше, за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа).

Після створення концерну господарюючі суб’єкти втрачають свою самостійність та підпорядковуються, за звичай, фінансовим структурам. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну. Концерн діє на основі статуту об’єднання, де відображаються всі особливості його правового статусу. Як правило, до складу концерну входять виробничі підприємства, наукові, проектно-конструкторські та інші організації, які об’єднують свою діяльність на основі фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання.

Холдинг – це специфічна організаційна форма об’єднання капіталів. Це державницьке інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками добровільного об’єднання. Завдяки цьому воно здійснює контроль за діяльністю таких підприємств.

Об’єднані в холдинг суб’єкти мають юридичну і господарську самостійність, проте вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій фірмі.

Для створення холдингу необхідні наступні документи: обґрунтування доцільності створення холдингової компанії, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію та її дочірні (корпоративні) підприємства, проект статуту холдингової компанії.

Синдикат – це об’єднання підприємств однієї галузі з метою збуту продукції та усуненню зайвої конкуренції між підприємствами однієї галузі (синдикат цукрозаводчиків).

Трест – форма об’єднання підприємств однієї або декількох галузей, при якій підприємства, які входять до складу об’єднання, втрачають господарську і виробничу самостійність, а управління ними здійснюється централізовано.

Ці організаційно-господарські структури (концерн, холдинг, синдикат, трест) завдяки масштабам концентрації капіталу та виробничих потужностей, широким можливостям диверсифікації виробництва володіють певною стійкістю до коливань ринкової кон’юнктури, здатні вигідно перерозподіляти інвестиційні ресурси та концентрувати їх на найбільш рентабельних напрямах.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб’єктів господарювання – юридичних осіб, пов’язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) в управлінні.

Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою або вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним підприємствам, які повинні прийматися відповідно до закону та (або) установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та (або) загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватись за умови отримання згоди відповідних органів антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності асоційованих підприємств має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опублікована в органах преси відповідно.

Промислово-фінансова група – це об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку, пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

До складу ПВГ можуть входити промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи, інші організації усіх форм власності. У складі ПФГ визначається головне підприємство. Таке об’єднання не є юридичною особою, не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Тема: Організаця виробничої інфраструктури підприємства

1. Поняття інфраструктури, її склад та суть.

2. Ремонтна служба підприємства, її призначення та задачі.

3. Енергетична та інструментальна служби підприємства, їх призначення та основні задачі.

4. Транспортна забезпечуюча, складська (постачання) служби підприємства, їх призначення та задачі.

Інфраструктура виробництва – це комплекс взаємопов’язаних обслуговуючих виробництв, які забезпечують основне і допоміжне виробництво сировиною, матеріалами, паливом, інструментами, оснащенням, а також забезпечують підтримку технологічного і енергетичного обладнання в працездатному стані.

Весь комплекс підрозділів інфраструктури називається системою технічного обслуговування виробництва.

Фактори, що впливають на структуру та склад інфраструктурних підрозділів:

1) масштаби виробництва;

2) тип та розміри виробництва;

3) особливості взаємовідносин виробництва із зовнішнім середовищем;

4) особливості взаємовідносин всередині інфраструктури.

Складові інфраструктури виробництва.

1. Транспортна служба.

2. Енергетична служба.

3. Служба постачання.

4. Складське господарство.

5. Інструментальна служба.

6. Ремонтна служба.

В залежності від вищенаведених факторів складові інфраструктури можуть бути об’єднані, згруповані або відсутні.

Ремонтна служба повинна забезпечувати постійну експлуатаційну готовність технологічного обладнання шляхом профілактичного обслуговування, ремонту (малий, середній, капітальний) та модернізацію технологічного обладнання.

Завдання ремонтної служби:

1) своєчасне, якісне виконання робіт з обслуговування та ремонту обладнання у встановлені норми та строки;

2) мінімізація затрат трудових та матеріальних ресурсів при проведенні ремонтних робіт.

Енергетична служба повинна забезпечувати підприємство усіма видами енергії.

Основні завдання:

1) безперебійне забезпечення підприємства різними видами енергії та раціональне їх використання;

2) підтримка енергообладнання та енергоустановок в постійній експлуатаційній готовності шляхом обслуговування, ремонту та модернізації;

3) здійснення контролю за виконанням правил експлуатації енергоустановок і енергообладнання в основному і допоміжному виробництві;

4) забезпечення стабільного телефонного, стільникового, інтернет, та радіо зв’язку, телекомунікаційного зв’язку на виробництві.

Інструментальна служба повинна забезпечувати основне і допоміжне виробництво необхідним робочим і вимірювальним інструментом, технологічним оснащенням, при мінімальних витратах на їх виготовлення та експлуатацію.

Основні завдання:

1) безперебійне забезпечення інструментом цехів та робочих місць;

2) контроль за правильною експлуатацією інструментів;

3) мінімізація витрат на виробництво та відновлення інструментів;

4) підтримка необхідного мінімального запасу інструментів на необхідних складах підприємства.

Транспортне господарство повинно забезпечувати обслуговування основного і допоміжного виробництва транспортними послугами.

Основні завдання:

1) безперебійне здійснення переміщення людей, сировини, заготівок, готової продукції та відходів виробництва;

2) організація вантажно-розвантажувальних робіт при мінімізації витрат на них;

3) забезпечення цілісності переміщуваного вантажу;

4) раціональне використання транспортних засобів та під’ємно-транспортного обладнання.

Служба постачання (забезпечуюча) повинна забезпечувати своєчасну і відповідну до номенклатури організацію постачання на підприємство необхідних видів матеріальних ресурсів, сировини, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, інструменту, експлуатаційних та ремонтних матеріалів для технологічного, енергетичного та під’ємно-транспортного обладнання.

Основні завдання:

1) визначення потреб у ресурсах;

2) вибір раціонального способу постачання та диверсифікація постачальників;

3) вибір раціональної форми організації поставок;

4) мінімізація витрат на систему МТЗ.

Складське господарство повинно забезпечувати прийом, складування, зберігання, облік та видачу матеріальних ресурсів у виробництво.

Основні завдання:

1) забезпечення збереження матеріальних ресурсів відповідно особливостей зберігання різного виду ресурсів;

2) забезпечення ефективного складування ресурсів;

3) організація ефективного обліку за переміщенням матеріальних ресурсів;

4) забезпечення безперебійної видачі ресурсів зі складів підприємства включаючи нічну зміну.

04.10.2016.

Тема: Форми та методи організації виробництва

1. Поняття форм організації виробництва. Предметна, технологічна, по-детальна та функціональна форми організації виробництва.

2. Типові схеми організації виробництва.

3. Методи організації виробництва. Непотокові та потокові методи організації виробничих процесів.

4. Потокове виробництво, потокові лінії, їх види та класифікація.

5. Організація автоматичного та гнучкого автоматизованого виробництва.

Під формою організації виробництва розуміють ступінь його спеціалізації, при якому продукція, її частини або окремі операції чи деталі виготовляються на відокремлених підприємствах, цехах, дільницях.

Форми організації виробництва:

1) предметна;

2) технологічна;

3) по-детальна;

4) функціональна.

Предметна форма характеризується випуском закінченої продукції (чи виробів), що складаються із ряду збірних одиниць та машино-комплектів (автомобіль, двигун, верстати і т.ін.). Ця форма передбачає утворення на підприємстві предметно-групових, по-детально-групових дільниць на базі групових технологічних процесів обробки деталей. Як правило, ці підприємства обслуговують окремі галузі.

Технологічна форма передбачає виділення в самостійні виробництва окремих стадій технологічного процесу (ливарні, штампувальні, термічні, складальні). Ця форма сприяє використанню найбільш ефективних ресурсо-зберігаючих та безвідходних технологій.

По-детальна форма передбачає створення цехів та дільниць, які спеціалізуються на виготовлення окремих деталей (вали, шестерні, підшипники). Ця форма розглядається як поєднання предметної та технологічної форми і застосовується при великих обсягах випуску продукції.

Функціональна форма передбачає створення підприємств, цехів та дільниць, що спеціалізуються на обслуговуванні виробництва (ремонтні, інструментальні і т.ін.).

При предметній формі дільниці виконують різнорідні технологічні операції над однорідними деталями. При технологічній формі кожна дільниця виконує однорідні технологічні операції над різнорідними деталями (токарна, фрезерувальна, ливарна, штампувальна) дільниць.

Форми організації виробництва поширюються на окремі робочі цехи, дільниці та робочі місця.

Типові схеми організації виробництва.

В залежності від спеціалізації розрізняють наступні типові схеми організації виробництва:

1) з повним технологічним циклом: це об’єднання у підприємстві заготівельних, обробляючих, складальних цехів з комплексом допоміжних обслуговуючих підрозділів (великі автозаводи)

2) з неповним технологічним циклом: включення до свого складу цехів механічної, термічної та інших видів обробки, цехів складання, допоміжних і обслуговуючих підрозділів, в цьому випадку заготовки та інші комплектуючі вироби одержуються через кооперацію;

3) складальні підприємства: передбачають випуск закінченої продукції з деталей та вузлів, виготовлених на інших підприємствах (ЗАЗ, Daewoo);

4) підприємства, спеціалізовані на виготовленні заготовок;

5) по-детальна спеціалізація на виготовленні окремих деталей.

Методи організації виробництва, непотоковий та потоковий методи організації виробничих процесів.

Під методом організації виробництва розуміють способи сполучення виробничих процесів у просторі і часі.

На різнопланових виробництвах використовують наступні процеси: дискретні (автоскладальне виробництво), перервні, напів-перервні та безперервні процеси.

У перервних виробничих процесах як робочі місця, так і устаткування розташовуються по однорідних технологічних групах або з урахуванням обробки однорідних деталей, такі методи виробництва є непотоковими.

Для безперервних виробничих процесів як устаткування, так і робочі місця розміщуються послідовно згідно ходу технологічного процесу обробки деталей або складання продукції, такі методи організації є потоковими.

Вибір методів організації виробництва визначається такими чинниками:

1) кількість виробів, що планується випустити за певний період;

2) розмір і вага виробів;

3) періодичність випуску виробів;

4) точність виробів та вимоги до них.

06.10.2016.

Потокове виробництво – це прогресивний метод організації виробництва, котрий базується на ритмічному повторенні погоджених у часі основних і допоміжних операцій, які виконуються на спеціалізованих робочих місцях, розташованих послідовно відповідно ходу технологічного процесу.

Потокові методи забезпечують:

1) прямоточність;

2) безперервність і стійкий ритм роботи всієї виробничої лінії;

3) скорочення шляхів руху деталей у виробництві;

4) зниження розміру незакінченого виробництва;

5) інтенсифікація технологічних процесів.

Переваги потокового методу організації виробництва:

1) значне зниження часу виготовлення виробів за рахунок використання принципів прямоточності, безперервності, ритмічності, пропорційності та паралельності;

2) скорочення рівня необхідних професійних знань та навичок робітників при роботі на потоковій лінії;

3) можливості впровадження на окремих чи комплексних операціях засобів механізації, автоматизації та роботизації;

4) забезпечення значно більшого рівня продуктивності праці порівняно з непотоковою формою;

5) можливість випуску продукції зі значно меншими цінами внаслідок більш низької собівартості (конкурентоспроможність);

6) зниження непродуктивних витрат часу, пов’язаних з пересуванням виробів від початку запуску їх у виробництво до моменту отримання готової продукції.

Спільні ознаки потокового виробництва:

1) процес виробництва поділяється на рівні або кратні за трудомісткістю операції і встановлюється раціональна їх послідовність;

2) операції закріплюються за певними робочими місцями, розміщеними послідовно відповідно ходу технологічного процесу, при цьому забезпечується найбільш короткий шлях проходження деталей, виробів та уможливлюється використання міжопераційного транспорту постійного напрямку;

3) на кожному робочому місці виконується одна або декілька операцій за допомогою високопродуктивного устаткування;

4) досягається високий ступінь паралельності і безперервності виробничого процесу, а звідси мінімальна тривалість робочого циклу;

5) використовуються прогресивні технологічні процеси;

6) забезпечується високий рівень механізації та автоматизації;

7) комплексно розміщується устаткування;

8) взаємопогоджується робота на всіх робочих місцях потокової лінії;

9) характерна висока ритмічність виконання окремих операцій і всього процесу в цілому, тобто певний ритм запуску деталей в обробку і випуску з неї.

Потокова лінія – це сукупність робочих місць, розміщених послідовно за ходом технологічного процесу і призначених для одночасного виконання закріплених за ними операцій.

Класифікація потокових ліній:

1) залежно від номенклатури оброблюваних виробів: однопредметні, багатопредметні;

2) за безперервністю: безперервні потокові лінії (розлив в пляшках), періодичної дії (лінія ТО-1);

3) за ритмом роботи безперервних потокових ліній: з примусовим чи регламентованим ритмом, з вільним або нерегламентованим ритмом;

4) за способами пересування предметів праці: конвеєри (з безперервним, пульсуючим рухом), за допомогою інших транспортних засобів;

5) згідно способів виконання операцій над предметами праці: безпосередньо на конвеєрі без зняття предметів (автозавод), зі зняттям предметів праці для технологічних операцій (годинник);

6) за масштабами виробництва: дільничні (окремі деталі), цехові (задній міст автомобіля), наскрізні (повний цикл обробки виробів).

7) транспортні засоби, які переміщують деталі між робочими місцями: механічні саморушну транспортні засоби (рельсові, ленточний транспортер, підвісні та інші транспортери), гравітаційний транспорт (рольганги, спуски, скати, жолоби, ковзани).

Важливим показником роботи потокової лінії є її такт, який показує час виконання технологічних операцій на посту потокової лінії, включаючи час пересування.

,

де – такт і-го поста потокової лінії;

– скорегована трудомісткість робіт на і-му посту лінії;

– кількість робітників працюючих на лінії;

– час пересування виробу з одного поста на наступний;

– кількість постів на лінії;

– кількість робітників на посту.

Такт лінії повинен дорівнювати такту постів.

11.10.2016.

Організація автоматичного та гнучкого автоматизованого виробництва.

Найвищою формою розвитку потокового виробництва є автоматичне виробництво, яке дозволяє поєднувати безперервність виробничих процесів з автоматичним їх виконанням.

Рівень автоматизації виробничих процесів може бути таким:

1) автоматизуються окремі елементи операцій в усіх типах виробництва (штампувальний верстат);

2) автоматизується ряд операцій з обробки типових масових деталей в усіх типах виробництва (верстати з ЧПУ та автоматичні оброблюючі центри);

3) створюються автоматичні і роторні автоматичні лінії із ряду взаємопов’язаних верстатів або агрегатів;

4) впроваджуються гнучкі автоматизовані виробництва та системи, що керуються комп’ютерними центрами;

5) поєднується ряд автоматичних ліній і виробництв в автоматичні комплексні цехи і заводи.