Тема: Активний туризм як соціальне явище. Мета та основні завдання курсу «Спортивний туризм». Туризм: поняття та аспекти дослідження. Концепція збалансованого розвитку в туризмі. Сутність, функції та значення спортивного туризму. Активний туризм як соціальне явище. Роль спортивного туризму у формуванні духовності і фізичного розвитку особи, характеру, світогляду молоді. Історія розвитку спортивного туризму. Сучасний стан спортивного туризму. Організаційно-правові основи функціонування активного туризму в Україні

Мета курсу – формування у студентів-географів, що опановують професію географів, краєзнавців та туризмознавців, фахового світогляду й базових теоретичних знань та практичних навичок, необхідних для роботи в освітніх та виробничих закладах, а саме знань про стратегію, тактику і техніку проведення туристичної подорожі, особливості різноманітних видів спортивного туризму.

Завдання курсу – розглянути підходи та напрямки досліджень в спортивному туризмі, розкрити значення і класифікацію спортивного туризму; вивчити методи організації туристичних подорожей; розглянути основні питання проведення туристичної подорожі з учнівською молоддю, розкрити основні питання орієнтування на місцевості, надання першої медичної допомоги, організації здорового раціонального харчування тощо.

Туризм: поняття та аспекти дослідження.

Туризм − тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, тривалість виїзду не перевищує 1 рік.

Суб'єкт туризму − це турист, який задовольняє свої рекреаційні потреби та характеризується певними рисами, властивостями і станами (фізіологічними, психологічними, екологічними, економічними, соціальними тощо).

Концепція збалансованого розвитку в туризмі.

Концептуальні основи сталого розвитку започаткував наш співвітчизник В.І. Вернадський, який розглядав теорію сталого розвитку як учення про ноосферу − «стадію еволюції біосфери Землі, на якій в результаті перемоги колективного людського розуму почнеться гармонійний розвиток і людини як особистості, і об'єднаного суспільства, і відповідно зміненого людиною навколишнього середовища». Важливу роль у розробці та реалізації концепції сталого розвитку відіграли Конференція ООН у Ріо-де-Жанейро (1992), на якій прийняли «Порядок денний па XXI століття», та Йоганнссбурзький саміт, що відбувся 2002 р. у ПАР. Ратифіковані на міжнародному рівні документи визначили сталий розвиток як соціоеколого-економічний розвиток сучасного покоління, який не загрожує діяльності прийдешніх поколінь.

Поняття «сталий розвиток туризму» та його основні принципи визначила Світова туристична організація наприкінці 1980-х років.

У процесі розгляду холістичного підходу до розвитку туризму варто враховувати потреби інших галузей, забезпечуючи їх взаємозв'язок і взаємообумовленість. Незважаючи на досить тривалий час розвитку цієї концепції, дослідники не дійшли спільної думки щодо дефініції сталого туризму. На сьогодні найпоширенішими з них є такі:

1) сталий розвиток туризму − це всі форми розвитку й управління туризмом, які не суперечать природній, соціальній, економічній єдності й добробуту сформованих суспільств у безстроковому періоді (Світова федерація природних та національних парків, 1992);

2) сталий розвиток туризму забезпечується в межах екологічної стійкості, дає змогу ефективно відновлювати продуктивність природних ресурсів; враховує внесок місцевих громад у відпочинок туристів; передбачає рівність прав місцевого населення на економічні користі від туризму; ставить на перше місце побажання та потреби рецептивної сторони (Tourist Concern & Wild World Fund, 1992);

3) сталий розвиток туризму дає змогу сучасним мешканцям планети задовольнити власні потреби у відпочинку та рекреації без загрози втрати цієї можливості майбутніми поколіннями (UNDP, Production and consumption branch, 1998).

Згідно з «Порядком денним на XXI століття» принципи сталого розвитку туризму такі:

1) сприяння утвердженню повноцінного та здорового життя людини в гармонії з природою;

2) внесок у збереження, захист і відновлення екосистем Землі;

3) розроблення і застосування сталих моделей виробництва та споживання як основа для подорожей і туризму;

4) співпраця народів у сфері відкритої економічної системи;

5) скасування тенденцій протекціонізму у сфері надання послуг туристичного характеру;

6) обов'язковий захист довкілля як невід'ємна складова процесу розвитку туризму, повага відповідних законів;

7) участь громадян країни у розв'язанні проблем, пов'язаних із розвитком туризму, в тому числі тих, що стосуються їх безпосередньо;

8) забезпечення локального характеру прийняття рішень щодо планування туристичної діяльності;

9) обмін досвідом та впровадження найефективніших технологій туризму;

10) урахування інтересів місцевого населення.

На сучасному етапі сутність сталого розвитку туризму розглядається як найважливіший фактор сталого розвитку суспільства загалом. Це положення чітко зафіксовано в Глобальному етичному кодексі туризму, ухваленому СТО в 1999 р. У ньому проголошено зобов'язання всіх учасників туристичного процесу зберігати природне середовище з метою стійкого та збалансованого розвитку. Важливе місце належить ролі органів центральної, регіональної та місцевої влади, які мають підтримувати найбільш сприятливі для природного середовища форми туризму. З метою зміни негативного впливу великих туристичних потоків слід застосовувати заходи рівномірного розподілу туристів і відвідувачів, зменшуючи таким чином дію фактора сезонності. Планування нових об'єктів туристичної інфраструктури потрібно здійснювати з урахуванням особливостей місцевості, гарантувати збереження звичного способу життя населення. Сталий розвиток територій, залучених для туристичної діяльності, забезпечують шляхом створення об'єктів інфраструктури туризму, організації нових робочих місць, залучення до пової діяльності у сфері туристичного обслуговування місцевого населення. У результаті цього підвищується життєвий рівень мешканців периферійних регіонів, відбувається їх закріплення на історичній території проживання. Природоохоронний характер туризму натомість полягає в обов'язковості збереження біорізноманіття рекреаційних територій та центрів. Для цього використовують природоохоронні технології, практичні доробки, рекомендації фундаментальних і прикладних наук. Важливе значення в охороні та відновленні рекреаційних територій мають також схеми фінансування і кредитування природоохоронної діяльності в їх межах.

Отже, за сталого розвитку туризму всі рекреаційні ресурси використовують та спрямовують таким чином, щоб задовольняти економічні, соціальні й естетичні потреби під час одночасного збереження культурної ідентичності, екологічної рівноваги, біологічного різноманіття та систем життєзабезпечення регіону відпочинку.

Україна, хоча й ратифікувала міжнародні документи з питань екологічної безпеки, однак не має значних досягнень у галузі практичного застосування принципів сталого розвитку.

Сутність, функції та значення спортивного туризму.

Спортивний туризм – вид туризму, що передбачає маршрут з складними ділянками, які чергуються з простим маршрутом, тривалістю більше 24 годин.

Спортивний туризм – це вид туризму, що передбачає під час подорожі активне використання м'язів та подолання складних ділянок маршруту відповідно до визначення складності подорожі.

Спортивно-оздоровчий туризм – вид туризму, де передбачене активне використання м'язів і загальне загартування організму.

Спортивно-оздоровчий туризм передбачає подолання маршруту активним способом, тобто без використання ме­ханічних транспортних засобів, покладаючись лише на свої власні сили, реалізуючи вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на плотах і човнах, їзди на вело­сипеді.

Функції спортивно-оздоровчого туризму: спортивна, пізнавальна, рекреаційна, вітальну діяльність, розвиваюча, розважальна.

Метою спортивної діяльності є виконання нормативів спортивних розрядів, участь і перемога у спортивних змаганнях, досягнення високих спортивних результатів.

Метою пізнавальної діяльності є пізнання засобами спортивного і спортивно-оздоровчого туризму навколишнього світу, та самопізнання особистості.

Метою рекреаційної діяльності є підтримка організму людини у здоровому фізичному стані, відновлення фізичних і духовних сил людини засобами туризму.

Метою вітальної (життєвої) діяльності є забезпечення життєдіяльності та безпеки туристів, а також виживання туристів під час виникнення екстремальних ситуацій.

Особливістю реалізації рекреаційної функції є те, що з одного боку це компенсація до фізичного недовантаження та гіподинамії що виникає у процесі сидячої роботи – спортивна складова. З іншого боку рекреаційна функція реалізується шляхом відновлення фізичних і духовних сил людини у процесі туристської подорожі – оздоровчий аспект.

Розвиваюча функція спортивно-оздоровчого туризму виявляється на всіх етапах підготовки і здійснення туристичної подорожі.

Розважальна функція спортивно-оздоровчого туризму визначає те, що спортивно-оздоровчий туризм у всіх свої складових, і у спортивній, і в оздоровчій насамперед має приносити людині задоволення.

Особливістю реалізації базових функцій спортивно-оздоровчого туризму є те, що практично вони мають здійснюватися одночасно.

Спортивно-оздоровчий туризм відіграє важливе значення для зміцнення здоров'я, розвитоку фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини шляхом залучення її до участі у спортивних походах різної складності та змаганнях з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристських подорожах, мандрівних подорожах активного туризму. Разом з тим, спортивний туризм сприяє розвитку та поширенню активних форм відпочинку, а отже, має ще важливе рекреаційне, пізнавальне, виховне, економічне значення.

За видами пересування виділяються: автомототурізм; велосипедний туризм, водний туризм - сплав по річках в залежності від категорії річка може бути гірською; вітрильний туризм; кінний туризм; лижний туризм; мотоциклетний туризм; пішохідний туризм − пересування на маршруті проводиться в основному пішки; гірський туризм − піші походи в умовах високогір'я; спелеотуризм; комбінований туризм.

За віково-соціальною ознакою спортивний туризм поділяється на: дитячий туризм; юнацький туризм; дорослий туризм; сімейний туризм, туризм для людей з обмеженими можливостями.

В останні роки активний розвиток отримали наступні напрямки спортивного туризму: подорожі (у тому числі − одиночні подорожі); екстремальний туризм; туристське багатоборство; туристське багатоборство в закритих приміщеннях на штучному рельєфі; короткі маршрути в класі спортивних походів.