Лікування

1-й етап — стаціонар

1. Госпіталізація, суворий ліжковий режим упродовж 3—4 тиж.

2. Призначають раціональний харчовий режим: дієта № 10 — збалансованість, кількість білка не менше ніж 1 г/кг, обмеження солі (у разі серцевої недостатності).

3. Із медикаментозної терапії призначають антибіотики для ерадикації збудника, глюкокортикостероїди (преднізолон, метипред) при кардиті, серозитах, нестероїдні протизапальні препарати

4. Призначають симптоматичну терапію, проводять санацію хронічних вогнищ інфекції (карієс зубів, гайморит, тонзиліт тощо).

5. Хорея - броміди, віт В, седативні.

2-й етап — місцевий санаторій

3-й етап — диспансерне спостерігання

Профілактика

Первинна

•загартовування;

•раціональне харчування;

•спостерігання стоматолога, ЛОР-спеціаліста.

Вторинна — протирецидивне лікування усіх, хто переніс ГРГ.

1. Безперервна біцилінопрофілактика протягом 5 років (якщо не сформувалася вада серця) або пожиттєво (за наявності вади серця). Біцилін №5 1 раз в місяць.

2. Якщо на тлі профілактики ГРГ розвивається ангіна, фарингіт, ГРІ, призначають пеніциліни або еритроміцин на 10 днів (у вікових дозах).

Вегетативні дисфункції — це патологічний стан, який розвивається внаслідок порушення вегетативної регуляції внутрішніх органів та систем, пов’язаний із відхиленням у надсегментарних і сегментарних структурах центральної та вегетативної нервових систем. Захворювання об’єднує три основні синдроми: психовегетативний, вегетосудинно-трофічний та синдром прогресивної вегетативної недостатності.

Етіологія.

Спадково-конституційна схильність, несприятливий перебіг вагітності, пологів — найважливіші чинники розвитку вегетативної дисфункції у дитини в її розвитку надалі.

Ендокринні дисфункції в період пубертату також часто супроводжуються порушенням вегетативної регуляції.

Провокаційними екзогенними чинниками стають персистивні вірусні інфекції, стреси, травми, алергія, ендокринні хвороби, надмірні фізичні навантаження, гіподинамія, особливо, якщо вони діють під впливом несприятливих чинників навколишнього середовища, соціально-побутових умов.

Класифікація

Залежно від основного симптомокомплексу розрізняють дизрегуляцію за васкулярним типом (з артеріальною гіпертензією чи гіпотензією) і за кардіоритмічним типом (дизрегуляторна кардіопатія).

Клінічна картина.

Для правильної діагностики артеріальної дисфункції необхідно визначити показники артеріального тиску (правильне вимірювання, порівняння із перцентильними таблицями за віком та статтю).

Для дітей із підвищеним АТ характерні скарги на біль голови, кардіалгії, втомлюваність, роздратованість, зміни настрою. Підвищення АТ у них лабільне, без ураження інших органів.

Артеріальна гіпотензія характеризується різноманіттям скарг. Біль голови різної інтенсивності залежить від емоційного стану дитини, часу доби. У третини дітей є скарги гастроентерологічного характеру: погіршення апетиту, диспептичні розлади, абдомінальний синдром. Зміна положення тіла спричинює запаморочення, іноді — непритомність.

Кардіоритмічний тип вегетативної дисфункції зумовлений порушеннями нейрогуморальної регуляції, чітко реєструється різними змінами на ЕКГ. Парасимпатична активація вегетативної нервової системи характеризується кардіалгіями, атріовентрикулярною блокадою І—II ступеня.

Симпатикотонія супроводжується порушеннями процесів реполяризації на ЕКГ. Можливі німі варіанти пролапсу мітрального клапана.

Лікування проводить педіатр разом із кардіологом, невропатологом, психологом.

Перевагу віддають не медикаментозним методам у поєднанні із психотерапевтичними. Консультація психотерапевта потрібна і батькам. Немедикаментозна корекція. Організація правильного режиму навчання, відпочинку, сну. Усунення стресових ситуацій, нервово-емоційні перевантаження. Рекомендують активний руховий режим, ранкову гімнастику, контрастний душ.

Дієта. Харчування має бути збалансованим, збагаченим вітамінами, мікроелементами. Обмежують уживання кухонної солі, тваринних жирів, солодощів. Компенсації жирних кислот досягають включенням у раціон різних видів олії.

Лікувальний масаж. Призначають усі види масажу (загальний, точковий), можлива рефлексотерапія.

Дітям із симпатикотонією призначають процедури седативної, спазмолітичної дії: гальванізація, діатермія синокаротидної зони, електрофорез на комірцеву зону розчину натрію броміду, магнію сульфату, еуфіліну чи папаверину.

При ваготонії призначають процедури тонізувального характеру: електрофорез на комірцеву зону розчину кофеїну, кальцію хлориду, за Щербаком.

Показані водні процедури: плавання, циркулярний душ, лікувальні ванни (хвойні, радонові — при ваготонії, сульфідні — при симпатикотонії).. Тривалість курсу — 3—12 міс. (чергуючи препарати кожні 2—4 тиж., перерви між курсами — 2 тиж.).

Профілактика: антенатальна та постнатальна.

Нормальний перебіг вагітності, пологів — запорука здоров’я дитини у всі подальші періоди життя.

Визначення спадково зумовленого типу вегетативної реакції дитини відкриває можливості давати відповідні рекомендації батькам, щоб запобігти негативним впливам, які могли б поглибити вегетативні розлади у дитини. Усім дітям проводять планове вимірювання АТ, що дає змогу вчасно виявити відхилення від вікової норми.

Диспансерне спостерігання. Дітей із виявленими відхиленнями в показниках АТ (гіпертензією чи гіпотензією), змінами на ЕКГ ставлять на облік у педіатра чи кардіолога. Визначають вегетативний тонус (за Вейном). Призначають відповідний комплекс немедикаментозної корекції вегетативного тонусу. Проводять санацію хронічних вогнищ інфекції.