7 Запитання

Австрійський державознавець, соціолог Людвіг Гумплович (1838-1909) свої політико-правові теорії виклав у таких роботах: "Раса і держава. Дослідження про закон формування держави", "Загальне державне право". Це основні його праці з питань держави і права. У них він розглядає проблеми, пов'язані з походженням, сутністю, роллю держави.

Боротьба за існування - головний фактор соціального життя. Держава цілком перебуває у сфері дії даного фактора. Ця боротьба - вічний супутник людства і головний стимулятор суспільного розвитку. Вона виливається в боротьбу між різними людськими групами. Сильніші перемагають, установлюють контроль і панування. Гумплович робить висновок, що цей процес - вищий закон історії. Якщо люди зрозуміють цей простий закон, то розгадають невирішувану загадку політики й історії.

Нещадна боротьба людських груп між собою, за Гумпловичем, пояснюється таким чином і досить неоднозначно: 1. Причини расові. 2. Прагнення людей до задоволення своїх матеріальних потреб. Економічні мотиви є причиною будь-якого соціального руху. Вони обумовлюють увесь державний і соціальний розвиток.

На початковому етапі розвитку людства конфлікти, війни між окремими родами за оволодіння тим чи іншим майном завершувалися знищенням переможеної групи. Пізніше людей із таких груп стали залишати в живих і перетворювати на рабів, експлуатувати. Переможці (ними виявлялися раси з більш високими інтелектуальними здібностями і кращою військовою дисципліною), щоб усталити своє панівне положення і тримати в покорі скорених, повинні були проводити низку організаційних та інших заходів. Результат таких дій - виникнення держави.

Далі до воєн між расами і державами додалися конфлікти усередині самої держави. Боротьба рас на стадії цивілізації трансформується в боротьбу соціальних груп, класів, станів, політичних партій. Враховуючи, що держава формується в результаті підпорядкування однієї людської групи слабких, переможених іншій групі найсильніших, переможців, засобом підтримання порядку є "панування - покора". Гумплович виступає категорично проти того, щоб характеризувати державу як орган умиротворення, примирення суперечливих інтересів. Державі призначено бути органом примусу і насильства. Гумплович робить висновок, що існування суспільства без державного примусу неможливе.

У своїх політико-правових вченнях Гумплович дає визначення держави. Держава - організація панування, що природно виросла, покликана підтримувати визначений правовий порядок. Активність держави не обмежується одним лише гарантуванням визначеного правопорядку. За Гумпловичем, крім даного людині природою життя, всім іншим -свободою, власністю, родиною, особистими правами - особистість зобов'язана державі. А все суспільство, що веде людське існування, теж зобов'язане державі. Отже, Гумплович звеличує роль держави і створює культ державності.

Дух звеличування і культу "державництва" відбився і на загальних питаннях права. Гумплович стверджував, що право виступає лише втіленням розпоряджень державної влади. Зсередини ж право наповнене моральністю, що служить йому невичерпним джерелом.

У народженні права вирішальне слово належить державі. У додержавному стані не було ніякого права. Тільки будучи кристалізованою в державних законах, моральність стає правом. Право цілком зобов'язане державі як своїм народженням, так і подальшим існуванням.

Для держави - право і правопорядок, з історичної точки зору, суть лише засоби, писав Гумплович. Він заперечує наявність "невідчужуваних прав людини". З його погляду, вони - ілюзія, плід самообожнювання індивіда, звеличення цінності життя людини. Буття держави абсолютне несумісне з "невідчужуваними правами людини".

Люди повинні вибирати: чи державу з характерною для неї власністю, чи анархію, ставив питання у своїх політико-правових вченнях австрійський державознавець XIX - початку XX ст. Людвіг Гумплович.

8 апитання

Сформувалася вона наприкінці XIX ст. як система поглядів, яка пов'язує процес виникнення держави і права з розвитком людської психіки. Передумовою її виникнення було становлення психології як самостійної галузі знань, у межах якої набули поширення експериментальні методи дослідження і сформувалися різні школи, що по-різному трактували психічні процеси. Запозичені соціологами та юристами ідеї цих шкіл поклали початок становленню нових напрямів у юридичній науці, серед яких чільне місце посіла психологічна теорія походження держави.

Прихильники психологічної теорії - Л. Петражицький, Ф. Кокошкін і М. Коркунов (Росія), Г. Тард і Е. Дюркгейм (Франція,) З. Фрейд (Австрія), О. Гірке, Г. Зіммель, В. Вундт (Німеччина) та інші - намагалися знайти універсальну причину виникнення держави і права. Вони обґрунтовували психологічну потребу людини жити в організованій спільноті. Суспільство і державу при цьому розглядали як результат дії психологічних закономірностей розвитку людини. За Г. Тардом, наприклад, суспільство - це групи осіб, що імітують одна одну, а первинна умова суспільного розвитку групи - це винаходи, тобто акти творчості. Вони створюють мову, господарство, релігію, суспільні установи, владу. Носіями влади стає певна категорія людей - племінні вожді, жерці, шамани, чаклуни, магічна сила та психічна енергія яких (вони сприяли вдалому полюванню, боролися з хворобами, передбачали події тощо) створювали умови для їх піднесення над іншими членами роду. Саме з набуттям ними цієї влади виникає державна влада. Але поряд із цією категорією людей завжди існують особи, не згодні з ними, які виявляють агресивні прагнення, інстинкти. Серед найсильніших прагнень людини - прагнення до творення і до руйнації. Природно, що ці два прагнення часто вступають у конфлікт, штовхаючи людину до протилежних вчинків щодо людей і навколишнього середовища. Щоб зберегти власне життя, рід, суспільство загалом, люди змушені застосовувати деструктивну енергію, необхідну для досягнення певних цілей, наприклад для викорінення жорстокості, вбивств і хвороб; конструктивна енергія має за мету духовний та матеріальний прогрес. Одне й інше реалізуються в державі краще, ніж у будь-якій іншій спільноті.

Отже, держава потрібна як для задоволення потреб частини суспільства в підпорядкуванні, слухняності, покорі визначеним особам у суспільстві, так і для придушення агресивних потягів окремих індивідів та груп. Звідси - природа держави психологічна і корениться в закономірностях людської свідомості. Держава, на думку представників психологічної теорії, є наслідком психологічних протиріч між ініціативними (активними) особистостями, здатними до прийняття відповідальних рішень, і пасивною масою, що виконує ці рішення.