15. Принцип повноти

Під повнотою кваліфікації слід розуміти її закінченість та вичерпність. Слід зазначити, що повнота кваліфікації має поєднуватися з іншими принципами кримінально-правової кваліфікації. Зокрема, прагнення повноти кваліфікації не повинно вести до того, що одні й ті ж діяння враховуються при кваліфікації неодноразово.

Кваліфікація насамперед буде повною, якщо кримінально-правову оцінку отримали всі діяння, вчинені особою. Необхідність проводити кримінально-правову оцінку всіх значущих з точки зору кримінального закону діянь випливає з кримінально-правового принципу невідворотності відповідальності, принципу офіційності кваліфікації, процесуального принципу забезпечення всебічності, повноти і об’єктивності дослідження обставин справи. Якщо певні обставини вже виявлені, встановлені, то в ході попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи вони не повинні бути залишені без уваги. Кожна із них має дістати кримінально-правову оцінку - або визнана такою, що не має кримінально-правового значення, або ж віднесена до тих, що є підставою для визнання діяння злочином чи навпаки, правомірним вчинком. Повнота кваліфікації усіх діянь базується як на обов’язку особи понести відповідальність за все вчинене, чи навпаки, на праві не перетерпівати жодних негативних наслідків у випадку вчинення дій, позитивних в точки зору кримінального закону, так і на повноваженнях та обов’язках правоохоронних органів і судів.

Тому недопустимо зосереджувати увагу лише на частині скоєного й давати оцінку лише найбільш небезпечним чи яскраво вираженим діянням. Залишаючи без уваги інші діяння часто неможливо дати належну оцінку і тому «основному».

На забезпечення повноти кваліфікації - необхідность оцінки всіх діянь, вчинених особою, особливо слід звертати увагу при кваліфікації співучасті у злочині, множинності злочинів, а також злочинів, вчинених при наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак.

Стосовно співучасті вказана проблема виникає при виконанні однією особою одночасно кількох функцій. Маються на увазі ті нерідкі в практиці випадки, коли окремі співучасники - підмовник, організатор, пособник - крім своєї ролі виступають ще й у якості виконавця чи співвиконавця злочину чи має місце інше поєднання в одній особі кількох видів співучасників. Видається за доцільне підтримати висловлену в літературі думку щодо кваліфікації дій співучасника, який поєднує кілька функцій, згідно з якою потрібно не акцентувати увагу на якійсь одній з них, а посилатися на кожну з частин ст.27 КК, що передбачає діяльність певних видів співучасників та відповідну норму Особливої частини. Така кваліфікація покаже дійсну роль кожної особи у вчиненні злочину, сприятиме призначенню покарання з врахуванням характеру та ступеня участі у спільному вчиненні злочину.

Стосовно множинності злочинів проблема забезпечення повноти кваліфікації виникає в зв’язку із вирішенням питання про необхідність кримінально-правової оцінки окремих злочинів, які утворюють таку множинність. Слід зауважити, що вказана проблема стосовно окремих видів множинності ставиться в різній площині. Для кваліфікації рецидиву злочинів воно не становить гостроти. Адже злочин, за який особа була засуджена, вже отримав кримінально-правову оцінку, новий же злочин кваліфікується окремо. Таким чином, кваліфікація рецидиву відображає факт вчинення кількох діянь. При сукупності злочинів скоєне завжди кваліфікується за всіма статтями Особливої частини, які передбачають окремі злочини, що утворюють сукупність.

Відносно ж повторності злочинів суть проблеми забезпечення повноти кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні того, чи потрібно окремо кваліфікувати (точніше - відображати у формулі кваліфікації, у формулюванні звинувачення) ті злочини, з яких складається повторність.

Таким чином, при кваліфікації повторності злочинів потрібно визначити, чи підлягає окремій кримінально-правовій кваліфікації перший епізод, який є складовою повторності, а також, чи слід окремо кваліфікувати ті посягання, які вчинені вже після наявності повторності злочинів - третій і наступні при повторенні злочинів та неодноразовості, четвертий і наступні - при систематичності.

Видається, що необхідність забезпечити повноту кваліфікації (а тим самим і її законність, точність, невідворотність відповідальності за кожний злочин) веде до визнання правильною таку кримінально-правову оцінку повторності злочинів, коли кожне посягання, яке утворює повторність, отримує окрему кваліфікацію.

Нарешті, забезпечення повноти кваліфікації кожного діяння стосується оцінки злочинів, вчинених при наявності одночасно кількох кваліфікуючих ознак. Такі ознаки можуть бути передбачені як однією і тією ж частиною статті, так і різними її частинами, або ж окремими пунктами статті. За практикою яка склалася, і відповідно до роз’яснень, що викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України, скоєне кваліфікується:

- при наявності кваліфікуючих ознак, передбачених різними пунктами статті Особливої частини - за всіма пунктами цієї статті

- при наявності кваліфікуючих, особливо кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами тієї чи іншої статті - за частиною статті, яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого, обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку

Повнота кваліфікації передбачає, що при її здійсненні кваліфікації використані всі чинні правові норми. Кваліфікація з врахуванням усіх кримінально-правових норм означає, що вибір тих, які мають бути застосовані в даному випадку, проводиться з врахуваням правил про конкуренцію норм, колізію між ними, дію кримінального закону в часі.

Повнота врахування норм означає також, що належить керуватися усіма структурними елементами кожної норми - її гіпотезою, диспозицією та санкцією. Всі вони становлять нерозривне ціле, складають єдину норму.

Нарешті, повнота кваліфікації передбачає, що вона досягла того ступеня досконалості, коли вже не може бути доповнена, уточнена, змінена. Це досягатється при її проведенні з використанням всіх існуючих і таких, що відносяться до даного випадку правил кримінально-правової оцінки діяння, як писаних, так і неписаних, як загальних, так і тих, що стосуються окремих видів злочинної діяльності чи окремих злочинів. При цьому нерідко виникає проблема конкуренції між такими правилами та колізії між ними.