Література

1. Васянович Г. П. Педагогічна етика: Навчально-методичний посібник. – Львів: “Норма”, 2005. – 344 с.

2. Виштак О. В. Использование технологии дистанционного обучения в вузе // Педагогика. – 2005. – № 1. – С. 51–56.

3. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За ред. В. Г. Кременя. Авт. кол.: М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, В. В. Гру­бінко, І. І. Бабин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. – 384 с.

4. Закон України “Про освіту” // Законодавство України про освіту: Збірник законів. – К.: Парламентське видавництво, 2002. – С. 3–27.

5. Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. – К.: Вища школа, 1997. – 349 с.

6. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій: Навчальний посібник / За ред. І. А. Зязюна, О. М. Пєхоти. – К.: Вид-во А.С.К., 2003. – 240 с.

Концептуальні засади морально-духовної та естетико-психологічної підготовки фахівців у системі професійно-технічної освіти

Одним із пріоритетних напрямів досліджень у системі професійно-технічної освіти є “психолого-педагогічне обґрунтування технології особистісно орієнтованого навчального процесу в закладах профтех­освіти” [11, с. 34]. Морально-духовна й естетико-психологічна підготовка фахівців у системі профтехосвіти є невід’ємною складовою особистісно орієнтованого навчального процесу. Однак, як зазначає І. Зязюн, “система освіти, моральна функція якої на сучасному етапі полягає в тому, щоб збагатити її гуманістичною культурою, явно не встигає за технічним процесом, відстає (що в принципі доказово) у своєму розвиткові” [4, с. 43]. Морально-духовні й естетико-психоло­гіч­ні чинники і цінності є осереддям гуманістичної культури як суспільства в цілому, так і окремої особистості. У свою чергу, гуманістична культура немислима без такої атрибутивної якості, як духовність. А тому поряд із категорією “гуманістична культура” у філософсько-педагогічному дискурсі широко вживається також категорія “духовна культура”. І цілком зрозуміло, що духовну культуру можна розглядати як інтегровану якість особистості, котра відображає наявність розвитку в неї множинних культур (інтелектуальної, моральної, художньої, естетичної, культури почуттів, культури праці), високий рівень рефлексивної свідомості, гуманістичний світогляд, перетворюючу активність і соціокультурну поведінку [16, с. 117].

Філософська і філософська-педагогічна проблематика духовності й духовного пізнання досліджується одним із авторів на засадах християнського віровчення [8; 9]. На принципово теїстичних засадах з’я­со­вуються філософсько-педагогічна проблематика духовності багать­ма сучасними дослідниками (як педагогами, так і психологами) [14; 15]. Ми погоджуємося з висновком, що “уявлення про духовність значно розширилися завдяки сумісному спілкуванню вчених і священнослужителя, який акцентував увагу на глибокій моральності і красі Біблії, тих положень, які всебічно дозволяють зрозуміти місію Христа на землі, його прагнення зробити людей досконалими, богоподібними” [16, с. 122-123]. Отже, духовний розвиток особистості є пріоритетним напрямом діяльності сучасної школи. “Призначення ос­ві­ти ХХІ століття – відродження людського в людині, вивершення її індивідуальності, розвиток свідомого і творчого ставлення до життя, духовне вдосконалення” [6, с. 20].

Морально-духовний розвиток учнівської молоді органічно пов’язаний із художньо-естетичною й естетико-психологічною освітою. Ці питання з’ясовуються у науково-педагогічній літературі, зокрема у дослідженнях В. Бутенка, Г. Васяновича, О. Киричука, Л. Руденко та ін.

Належне аналітико-синтетичне з’ясування згаданих вище питань можна здійснити в контексті таких фундаментальних педагогічних теорій, як педагогічна психологія, педагогічна етика та педагогічна естетика, категоріально-структурний синтез яких пропонується [10]. Ці теорії констатують і тематизують на науково-педагогічному рівні проблематику формування тілесно-душевного і душевно-духовного світу особистості в навчально-виховному процесі. Індивідуальне духовно-розумне, морально-духовне та духовно-естетичне буття особистості формується в цілісній тріадній активності її уяви–інтуїції–розуму, віри–совісті–волі, любові–радості–надії як триєдиної істоти духа–душі–тіла. Однак кон­кретно-наукове педагогічне з’ясування цієї цілісності уможливлюється через її окремі аспекти, одним із яких є, наприклад, проблематика естетико-психологічної підготовки майбутніх фахівців у системі профтех­освіти [12; 13]. Зупинимося на цих питаннях дещо детальніше.

Виокремлення естетико-психологічного компоненту саме в межах культурологічної підготовки майбутніх фахівців не є випадковим. Поєднання естетичного й психологічного з метою виховання професійної культури майбутнього фахівця зумовлене як ноологічними, так й історичними чинниками. І не випадково тісний взаємозв’язок естетики і психології простежується у багатовіковому розвитку людства. З іншого боку, предметом вивчення як педагогічної психології, так і педагогічної естетики є формування душевно-духовного світу людини з її численними враженнями, емоціями, переживаннями, прагненнями тощо. Загальновідомим фактом є психологічний підхід у мистецтвознавстві та використання музичних творів, живопису, літератури й інших видів мистецтва у практичній, медичній і педагогічній психології. Тісний ноосферний зв’язок тілесно-душевної активності людини з її естетичними якостями обґрунтував Л. Виготський, який вважав естетику дисципліною прикладної психології. Справді, усі механізми душевно-духовної сфери людини задіяні у формуванні естетичної свідомості та естетичних почуттів. Відчуття, пам’ять, свідомість, уява, любов, радість, надія є естетично валентними, оскільки сприяють збагаченню емоційної палітри, виробленню ціннісних орієн­тацій, естетичних уподобань і глибоких духовних переконань особистості. Естетично зумовленими є різноманітні компоненти творчо-вольової та смислотворчої діяльності людини. Емоційно-ціннісне поєднується з естетичним ставленням до світу в органічній зумовленості моральних, естетичних, емоційних стимулів та ідеалів особистості. Як вчить ноологія, не позбавлене емоційного елементу й інтуїтивне мислення, що являє собою поєднання образного та раціонально осяж­ного. Образ – це продукт тілесно-душевного почуттєвого враження, яке ґрунтується на естетичній основі. І саме в цілісній ноосфері людини здійснюється взаємодія її підсвідомості, свідомості та надсвідомості. Тут реалізується естетико-психологічний акт виникнення нового у процесі формування душевно-духовного світу особистості.

Особливістю естетико-психологічної підготовки є те, що вона орієнтована на формування емоційно-образного світосприйняття і світорозуміння. Її провідною метою є творчий розвиток особистості, спрямований на створення прекрасного у повсякденному житті та професійній діяльності зокрема. У контексті гуманітарної підготовки фахівців у системі профтехосвіти естетико-психологічна підготовка стає необхідною умовою їх професіоналізації. Це стосується насамперед сфери обслуговування. Справді, професійна культура працівника сфери обслуговування передбачає наявність у нього здатності до моральної та естетичної творчості, володіння професійними знаннями, вміннями і навичками. При цьому значне місце займають навички культурного спілкування, естетизація процесу надання послуг тощо. Отже, формування професійної куль­тури за допомогою естетико-психологічної підготовки повинне посідати одне з чільних місць у процесі фахового становлення майбутніх працівників сфери обслуговування. Це формування неможливе без здійснення певної психологічної підготовки учнів та їх естетичного розвитку, оскільки сама професія вимагає від фахівця не лише високої кваліфікації, але й уміння володіти собою, контролювати свої емоції й почуття, мати розвинутий естетичний смак тощо.

Естетико-психологічна підготовка формує естетичну і морально-духов­ну свідомість багатьма засобами, які пов’язані з різноманітними естетичними об’єктами природи і соціального середовища. І тому сьогодні гостро стоїть питання про те, як можна ефективно впливати психологічними та естетико-інформаційними засобами на морально-духовну орієнтацію особистості, на формування естетичних духовних потреб та ідеалів.

Питання формування морально-естетичних та естетико-психоло­гіч­них основ духовності особистості слід розглянути в контексті таких фундаментальних педагогічних теорій, як педагогічна етика і педагогіч­на естетика. Ціннісно-смисловий універсум педагогіки як науки і мистецтва має свій етичний (моральний, морально-духовний, морально-культурний) вимір. З цим виміром пов’язаний один з аспектів навчально-виховного процесу – моральне виховання. Основоположною ідеєю педагогічної етики є людина як образ і подоба Божа в аспекті її (людини) морально-духовного виявлення. Педагогічна етика, розглядаючи людину в її вихованні й розвитку, намагається точно визначити, яким повинно бути етико-педагогічне значення пізнання з огляду на належне, краще майбутнє людини, що навчається, виховується, отримує освіту. Якщо інші гуманітарні чи природні науки цікавляться наявним буттям, то педагогічна етика цікавиться повинним, належним буттям людини, формуючи розгалужену проблематику морального й морально-духовного виховання. Розгортаючи категоріальний лад педагогічної етики, можна виявити такі категоріальні структури-тріади: віра–со­вість–воля, свобода–відповідальність–обов’язок, співчуття–співпережи­ван­ня–співучасть, зустріч–одкровення–спілкування та ін. [10, с. 343]. Ці етичні категоріальні структури органічно взаємопов’язані з категоріаль­ними структурами педагогічної естетики й іншими фундаментальними педагогічними теоріями. Без використання (врахування) категорій і принципів педагогічної етики стає неможливою будь-яка сучасна освіт­ня технологія, а тим більше цілісна навчально-виховна система, тому що проблематика педагогічної етики вичленовується з цілісно-смисло­во­го універсуму педагогіки в аспекті цілісного континууму моральної та морально-духовної свідомості людини.

Належне з’ясування концептуальних засад морально-духовної та естетико-психологічної підготовки фахівців у системі профтехосвіти потребує також залучення проблематики педагогічної естетики. У контексті цієї теорії об’єднуються найбільш загальні поняття виховання–освіти–навчання з естетичними категоріями і принципами. На цій основі уможливлюється експлікація основоположних категоріаль­них структур педагогічної естетики. Загальна (філософська) естетика виробила відповідні категорії і категоріальні структури: естетичні почуття, естетична насолода, естетичний смак, естетичний настрій, естетична свідомість, естетичне переживання та ряд інших. Педагогічна естетика формулює і застосовує відповідні естетичні принципи, методи, підходи у справі виховання–освіти–навчання.

Педагогічна естетика у своєму прикладному аспекті зустрічається з болісною проблемою нашого часу – кризою ідеалів прекрасного. Це означає, що злободенні питання естетичного виховання пов’язані з проблематикою нашої підсвідомості–свідомості–надсвідомості. А то­му педагогічна естетика охоплює загальнопедагогічні питання навчаль­но-виховного пізнання дітей, учнів, студентів. Виховання–освіта–навчання – це єдиний цілісний процес розумового, морального й естетичного розвитку особистості.

Із викладеного вище стає зрозуміло, що естетичне виховання є не окрасою духовності, а її змістовною суттю. Естетичне виховання, яке формує ряд душевно-духовних якостей і властивостей молодої людини, здійснюється різними засобами, пов’язаними з багатством естетич­них об’єктів природи, мистецтва, а також техносфери.

Педагогічні пошуки на підставі естетичних категорій і критеріїв спонукають теоретиків і практиків педагогіки до ефективних змін при плануванні й організації навчально-виховного процесу і створення відповідних освітніх технологій. Як зазначає В. Г. Бутенко, сьогодні існує низка питань інформаційного й організаційного змісту, які важливо осмислити з урахуванням естетичних показників (естетичних цінностей та їх використання в навчальній практиці, побудова навчаль­ного процесу за законами краси і гармонії, системотворчий характер естетичного пізнання тощо) [1, с. 151].

Естетичне виховання в процесі підготовки фахівців у системі профтех­освіти має здійснюватися як шляхом сприймання художніх, мистецьких цінностей, так і участі в їх творенні (розвитку почуття краси, розуміння форми і гармонії, відчуття ритму тощо). Участь учня чи студента у творенні образів забезпечує також володіння технікою (словом, барвами, звуками тощо). Цими можливостями особливо характеризується ужиткове мистецтво, що передбачає володіння різними технічними засобами – токарним верстатом, інструментом для обробки дерева та ін. Ідея синтезу праці, навчання і мистецтва як чинника виховання може бути успішно реалізована в багатьох закладах профтехосвіти. Такий синтез забезпечує гармонійність виховання, бо, з одного боку, можна уникнути чистої технічної ручної праці, а з другого – відірваної від практики життя “чистої” естетизації. А тому наближення мистецтва до практики життя – через його ужитковість – сприяє виробленню в учнів схильності до аналізу, спостережливості, тверезості мислення, любові до праці й витривалості, розвиткові механізму сприймання й осмислення краси тощо [15, с. 241]. Звідси випливає дидактична необхідність допомогти учневі відчути діалектику ужиткового (утилітарного) й естетичного, причому естетичне постає як прагнення до ідеалу. І тут естетичний ідеал у тісній діалектичній взаємозалежності з моральними нормами сприяє формуванню духов­ності. Духовне життя особистості наповнюється глибокими моральними переживаннями з прагненням до прекрасного і піднесеного.

З’ясовуючи концептуальні засади професійного підготовки фахівців у системі профтехосвіти, слід відзначити, що саме поняття “підготовка” означає орієнтацію освіти на багатогранний розвиток ноологіч­них і психологічних здатностей особистості з використанням творчих можливостей суб’єкта професійної діяльності. При цьому необхідним є вироблення й розвиток умінь і навичок, від яких залежить успішне виконання професійних функцій і майбутньої професійної майстерності. Це означає, що професійний розвиток особи невіддільний від її розумового, морального й естетичного самовдосконалення, на якому, в свою чергу, ґрунтується особистісна творчо-професійна самореалізація. Вирішальним елементом професійного розвитку і творчо-про­фе­сійної самореалізації є необхідність відчуття свободи, з одного боку, та відповідальності за все, що відбувається і відбудеться як результат твоєї власної ініціативи і діяльності – з іншого.

Виховання свободи особистості – це комплексне завдання як психологічного, так і ноологічного (духовно-розумового, морально-ду­хов­ного, духовно-естетичного) виховання. Це виховання покликане перетворювати естетичне ставлення зі споглядального у професійно-ді­яльне, тобто зробити його мотивом творчо-естетичних вчинків та основним ставленням до праці на противагу утилітарному. Тобто у професійній підготовці фахівця має реалізовуватися згадана вище діалектика взаємозв’язку і взаємозалежності ужиткового (утилітарного) й естетичного як творчо-вольових і смислотворчих чинників. Зрозуміло, що така свобода особистості залежить від рівня її самосвідомості й інтенсивності самоактуалізації. У цьому складному душевно-духовному процесі становлення й професійного розвитку особи задіяні могутні творчі можливості людини як богоподібної істоти.

Здобуття професії, а також наступна професійна діяльність і майстер­ність органічно пов’язані з процесом соціалізації особистості. Це означає, що випускник закладу професійної освіти, окрім засвоєних спеціаль­них знань, умінь і навичок, повинен мати належний рівень загальної особистісної культури. Важливими складовими цієї комплексної мораль­но-духовної, естетико-психологічної, інтелектуальної культури є вміння відчувати партнера по спілкуванню, мистецтво переконувати, налагоджувати професійні контакти і стосунки, співпереживати й запобігати конфліктам, вміння володіти собою і своїми емоціями у будь-яких ситуаціях тощо. Зрозуміло, що виховувати ці якості у майбутніх працівників можна лише за умов комплексного підходу до засвоєння ними моральних, естетичних, психологічних, комунікативних та інших правил і норм. На створення таких сучасних освітніх технологій спрямовуються зусилля теоретиків і практиків професійної педагогіки. Розроб­ляються різні методики і набори моделей, умінь і технологій для мислення і спілкування, ефективної діяльності в сучасному світі.

Серед них особливою популярністю в освіті й бізнесі користується нейролінгвістичне програмування (ЛНП). Застосування у процесі професійної підготовки фахівців методики нейролінгвістичного програмування допоможе їм навчитися: встановлювати особисті стосунки та поліпшувати їх; розвинути дар переконання; сконцентруватися на поставленій меті та спрямувати всі сили на її досягнення; діяти з максимальною продуктивністю; керувати своїми відчуттями; позбавитися небажаних звичок, які заважають професійному зростанню; досягати взаєморозуміння з оточуючими; творчо вирішувати проблеми, що виникають; ефективно розпоряджатися своїм часом [7, с. 12-13].

Дослідження концептуальних засад підготовки фахівців у системі профтехосвіти переконує в необхідності вироблення нового педагогіч­ного мислення, нових освітніх технологій і методів виховання. При цьому з’являються надскладні проблеми професіоналізації.

Виходячи із засад формування ціннісно-смислової природи особистості, можна помітити, що набуття людиною професійного досвіду та формування професійної свідомості (а тим більше професійної майстерності) є справою всього її життя.

Професійне становлення – тривалий процес життя-пізнання, один із найактуальніших і найважливіших аспектів загального тілесно-душев­но-духовного розвитку особистості. При цьому важливого значення набуває розуміння особистістю самої себе як професійно підготовленого фахівця. Має місце нерозривний зв’язок професійного самовизначення з можливостями самореалізації людини в інших важливих сферах життя. А тому необхідні морально-духовне, психологічне, естетичне та інші види науково-педагогічного забезпечення (вибір професій, професійна підготовка, вступ у професію, професійна адаптація, підвищення професійної кваліфікації тощо) [3, с. 191]. Професійне становлення роз­по­чинається в навчальному закладі. Тут слід розглядати розвиток особистості як суб’єкта праці. Необхідним стає вивчення умов і можливо­стей формування ціннісно-смислової, морально-духовної, естетичної й психологічної, творчо-вольової і смислотворчої особистісної структури підсвідомості – свідомості – надсвідомості людини. Розвиток сил духа–душі–тіла людини передбачає постійне творче напруження, яке підпорядковується універсальним законам. Одним із них є, наприклад, принцип екстремальності: “розвивається те, що працює на межі своїх можливостей, у режимі високого психологічного, фізичного і духовного напруження” [15, с. 190]. Це означає, що особистість розвивається як під впливом різноманітних чинників соціуму, так і з її власних (іманентних) душевно-духовних потреб і можливостей, спрямованих на досягнення певного рівня самореалізації, зокрема професійної. Концептуальні засади підготовки фахівців у системі профтехосвіти включають визнання особистісної своєрідності кожного професіонала з урахуванням його можливостей і прав на самостійний творчо-вольовий пошук свого професійного розвитку і становлення.