Література

1. Васянович Г. П. Концептуальні засади курсу “Педагогічна етика” // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2006. – № 5. – С. 18-24.

2. Васянович Г. П. Педагогічна етика: Навчально-методичний посібник. – Львів: “Норма”, 2005. – 344 с.

3. Освіта і педагогічна етика // Освіта: Всеукраїнський громадянсько-політичний тижневик. – 2002. – № 59 (5017). – 25 грудня 2002 – 1 січня 2003 р. – С. 6.

Концептуальні засади курсу “педагогічна етика”

Загальні положення. Питання про необхідність обґрунтування змісту курсу “Педагогічна етика” і впровадження його у навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів України може розглядатися лише у контексті процесу формування змісту загальної освіти відповідно до установлених цілей сучасної освіти. У розумінні освіти ми базуємося на положенні, що міститься в Законі України “Про освіту”: “основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного, розвитку суспільства і держави”. Сутність і зміст такого контексту освіти корелюється з положеннями Лісабонської угоди, вимогами Болонського процесу, Берлінського і Бергенського комюніке.

Згідно з цими положеннями, метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих мораль­них якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культур­ного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Сутністю навчального процесу при цьому є цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистісний, що супроводжується індивідуальною самореалізацією вихованця.

Зміст освіти виступає як педагогічно адаптований соціальний досвід, точніше людська культура, представлена в аспекті соціального досвіду, в усій його структурній повноті. Зміст освіти безпосередньо впливає на якість освіти і передбачає не лише засвоєння базових знань, але й набуття у тих, хто навчається, потреби, вмінь і навичок самостійно засвоювати нові знання й інформацію протягом усього життя. Якість освіти визначається також сформованістю в особистості таких рис, як толерантність, сприйняття інших культур, релігій, цінностей, уміння спілкуватися з їх носіями. Це забезпечується не лише впровадженням новітніх педагогічних технологій, але, передусім, моральною культурою педагога. Моральна культура педагога – це інтегративна єдність двох суспільних явищ: культури і моралі. З одного боку, вона є “культурою” в моралі, з іншого – висвітлює моральний аспект (цінність) культури. Наявність у вчителя високого рівня моральної культури дозволяє йому здійснювати позитивний вплив на молоде покоління: формувати гуманістичний світогляд, моральну вчинкову діяльність, моральні відносини. Він прагне вплинути на структуру психічних диспозицій вихованця. У багатьох випадках присутнє бажання розвинути у вихованця нові схильності, якими він раніше не володів. В інших випадках учитель прагне зберегти, зміцнити, розвинути і розширити вже набуті позитивні, за його оцінкою, диспозиції. У третьому випадку він намагається послабити, зруйнувати або ліквідувати ті диспозиції, що мають негативний характер. У четвертому випадку він хоче упередити появу диспозицій, які видаються йому негативними.

У процесі виховання мова завжди йде про те, щоб визначити внутрішній стан вихованця, “обробити” його або “детермінувати”. Без урахування зв’язку між вихователем і вихованцем взагалі неможливо думати про виховання. Виховання розуміється як перетворення душі, як мистецтво, яке конструює людину для того, щоб вона набула гуманного змісту і форми.

Сучасний стан розвитку суспільства, освіти і науки значно збільшив обсяг функціональних обов’язків учителя. До таких традиційних видів діяльності, як навчальна, виховна, розвивальна, методична, культурно-освітня, додалися діагностична, соціально-виховна, корекційно-розви­вальна, комутативна та ін. Особливо це стосується соціально-виховної функції, яка передусім має бути спрямована на соціалізацію особисто­сті, її моральне виховання. Адже всезагальним і очевидним став факт зниження рівня моральності молоді. Загрозливою стає злочинність дітей, чому сприяють засоби масової інформації, недосконала державна політика, яка не здатна захистити громадян, передусім молодь, від зазіхань на моральні основи цивілізаційного суспільства. Навчальним закладам наодинці цю проблему не здолати. Ми виходимо з того, що жод­ні демократичні завоювання не повинні ставитися вище моралі, а тим більше – на противагу їй. З метою протидії таким тенденціям пропонується введення курсу “Педагогічна етика” для студентів вищих навчальних закладів, які б після його опанування на високому професійному рівні формували моральну свідомість учнів, утверджували своєю діяльністю і поведінкою справді гуманні, людські відносини.

Педагогічна етика як складова частина етики віддзеркалює особливості функціонування моралі в умовах цілісного педагогічного процесу, це наука про різнобічні аспекти моральної діяльності вчителя. Предметом педагогічної етики є закономірності вияву моралі у свідомості, поведінці, діяльності та відносинах педагога й учня. Педагогічна етика здійснює емпірико-описову, теоретико-філософську і нор­мативну функції, які взаємопов’язані між собою і взаємозалежні.

Головною метою викладання курсу “Педагогічна етика” є формування у студентів потреб професійного і духовно-морального розвитку. Якщо у педагога у ціннісному компоненті відсутні або недостатньо виражені моральні якості, то можна говорити про його професійну (повну або часткову) непридатність.

Повноцінну підготовку можна здійснити лише за умов впливу на всі сфе­ри свідомості майбутнього вчителя: когнітивну, аффективно-пер­цеп­тив­ну і поведінково-діяльнісну. Саме при такому цілісному підході студент вищого педагогічного навчального закладу стає обізнаним щодо процесу набуття моральних знань у школі, оволодіває теорією і методикою формування у школярів моральної культури, здобуває власний досвід збереження морально-психологічної рівноваги у взаєминах з іншими, опановує вміннями і навичками використання морально-право­вих норм і правил, які визначають гуманне ставлення до навколишнього середовища в реальній поведінці та вимагають їх виконання від учнів.

У процесі досягнення мети передбачається реалізація таких завдань:

– підготовка майбутнього вчителя як носія ґрунтовних моральних знань і високої моральної культури;

– формування гуманної спрямованості, свідомості студентів вищих педагогічних навчальних закладів;

– підготовка майбутнього вчителя до високоморальної взаємодії з учнями;

– створення умов, за яких процес педагогічної діяльності забезпечував би учителеві можливість самореалізації та на цій основі виступав би не лише відтворенням внутрішнього світу учня, але й потужною силою розвитку його пізнавальних інтересів, мотивацією морально-духовної досконалості.

Методологічною основою курсу “Педагогічна етика” є філософія освіти, яка орієнтує на формування духовно цілісної особистості через систему людських цінностей і життєвих смислів, дозволяє розглядати моральне виховання індивіда як одну з найважливіших складових духовної безпеки української держави.

Програма курсу побудована за лінійно-концентричним принципом, який включає такі складові:

– пізнавальну, що дає людині нові знання про світ і водночас виступає формою суспільної свідомості, світогляду;

– сенсоутворювальну, яка реалізується через актуалізацію процесу смисла, об’єкта, виокремлення конкретних фактів і положень, критичне осмислення інформації, розуміння смислу, інтеріоризацію моральних цінностей, реалізацію набутого смислу;

– оцінювальну – виявляється у розвитку в учасників педагогічного процесу адекватної оцінки явищ дійсності та морально-духовного життя;

– нормативну – “узаконює” складові компоненти моральної сфери вчителя, учня, їх взаємовідносини, що слугує певним ціннісним зразком системи навчання і виховання;

– регулятивну – спрямовує розвиток системи набуття моральних знань, суб’єктів цієї системи в русло національних і загально­люд­ських цінностей, що мають гуманістичний смисл;

– контролювальну – дозволяє відстежувати рівні сформованості моральних ціннісних орієнтацій особистості, їх розвиток у культурно-історичному контексті.

Курс “Педагогічна етика” для студентів вищих навчальних закладів розрахований на 62 год. (з них – 36 аудиторних) і структурований за розділами, які об’єднані в один модуль:

1. Предмет, функції та завдання педагогічної етики.

2. Моральна свідомість особистості педагога.

3. Категорії педагогічної етики.

4. Моральна самосвідомість.

5. Моральні проблеми педагогічної діяльності.

6. Педагог як суб’єкт моральних відносин.

Пізнання моральних і аморальних явищ педагогічної діяльності передусім здійснюється із застосуванням категоріального ладу.

Головними категоріями педагогічної етики є добро і зло, моральна відповідальність, моральний обов’язок, справедливість, совість, честь і гідність та ін. Категорії етики – це найбільш загальні наукові поняття, які віддзеркалюють головне, сутнісне у становленні, функціонуванні та розвитку моралі й утворюють теоретичний апарат етичної науки. До основних особливостей категорій етики відносимо їх ціннісний, спонукальний, регулятивний, емоційно-оцінний характер. Вони ґрунтуються не на силі юридичних норм, а на силі громадської думки і самосвідомості. За своїм змістом категорії педагогічної етики об’єктивні, а за формою – суб’єктивні. Об’єктивний зміст категорій педагогічної етики полягає в тому, що вони незалежно від людської свідомості слугують прогресивному розвитку особистості й суспільства. У діалектиці людини і суспільства, їх гуманістичній взаємодії полягає сенс і суть історії: моральний розвиток людини повинен відбуватися у суспільстві, а розвиток суспільства – через людину, задля особистості. Отже, об’єктивний зміст категорій педагогічної етики полягає у реальній діяльності, поведінці, духовній досконалості учителя, потребах прогресивного розвитку суспільства й суб’єкта його творення. Це виявляється в моральних почуттях, уявленнях, поняттях, тобто в суб’єктивній формі. У постійному прагненні до морального Я, особистість так чи інакше приходить до морального самовизначення через почуття обов’язку, відповідальності, совісті та ін. Отже, безпосереднє джерело певного морального настрою, прагнень, свідомості міститься в самому суб’єкті. Категорії педагогічної етики віддзеркалюють явища з погляду гуманістичного ставлення до дитини, її безперервного розвитку, збереження морального і фізичного здоров’я. Вони зафіксовані не лише в нормах, принципах, кодексах моралі, але й у статутах навчальних закладів, Законі України “Про освіту”, законодавчих актах. Неухильне їх виконання всіма суб’єктами навчального процесу реалізується у практичній діяльності.

Педагогічна діяльність у моральному вимірі культурно і соціально детермінована, проте справжнього вияву вона досягає на рівні су­б’єкт­ності, де важливе місце належить вчинкові. Вчинок – це клітинка моральної діяльності; дія, що розглядається з погляду єдності мотиву, намірів і справ, цілей і засобів. Особливість вчинку полягає в тому, що за своєю сутністю він є вищою моральною цінністю, мірою людського буття. Доброчесний вчинок є моральним обов’язком педагога. Учитель не лише навчає, але й виховує громадянина держави, потенційно й реально здатного на доброчесні вчинки. У цьому контексті вчинкова діяльність учителя виступає як мета-діяльність. Саме така діяльність дозволяє йому бути активним суб’єктом моральних відносин. Учитель безпосередньо інтегрований у моральні відносини на рівні субординаційних (вертикальних) і координаційних (горизонтальних) відносин. Згідно з результатами досліджень, більшість учителів ще й нині працює на рівні елементарного підпорядкування. Гуманістичні відносини у системі “викладач – студент” утверджуються за умов спільної діяльності суб’єктів, творчого співробітництва, високої культури спілкування. На ці важливі аспекти моральної взаємодії спрямований зміст курсу, який забезпечується авторською програмою і навчальним посібником “Педагогічна етика” [1]. Курс побудований відповідно до таких принципів педагогічної моралі: гуманізму, оптимізму, колективізму, громадянськості й патріотизму.

До основних технологій викладання курсу “Педагогічна етика” від­но­симо: особистісно орієнтовану, діалогову, проективну, розвиваль­ного навчання, організації групової навчальної діяльності, колективного творчого виховання, інформаційні технології навчання. Оптималь­ний вибір технології значною мірою залежатиме від рівня опанування нею кожним конкретним викладачем, а також від реальних можливостей закладу в забезпеченні дієвості технології. Важливою умовою викладання курсу є знаходження діалектичного впливу на розумову, емоційну та вольову сфери особистості студента.

Оскільки за умов впровадження кредитно-модульної системи навчання особлива роль належить самостійній роботі студентів, то сформулюємо основні вимоги до неї:

– системність, що передбачає комплексне забезпечення самостійної навчальної діяльності студентів;

– систематичність і послідовність у навчанні;

– адаптованість, яка передбачає реалізацію індивідуального підходу до студента, можливість “індивідуальної траєкторії нав­чан­ня”, що обирає студент залежно від рівня його підготовленості;

– багатофункціональність використання комплексу дидактичних засобів при виконанні позааудиторних самостійних робіт і при проведенні аудиторних занять як студентами, так і викладачами;

– концентрація інформації для: використання окремих видів самостійних видів робіт, вивчення окремих тем; аналізу змін тих чи ін­ших показників з урахуванням часових періодів; аналізу показників успішності навчання окремого студента, групи, курсу і т. ін.;

– дидактична новизна, що досягається за рахунок використання засобів візуалізації;

– інтегрованість із уже виданими і такими, що використовуються у навчальному процесі, підручниками, навчальними посібни­ка­ми, базами даних та ін.;

– мобільність, що дозволяє використовувати дидактичні засоби комплексу при різноманітних конфігураціях технічних засобів, здійснювати реалізацію, забезпечувати далекий доступ і роботу в розподільних мережах.

Виконання цих вимог у процесі реалізації інформаційно-аналітичного і навчально-методичного забезпечення дозволить надати всебічну підтримку студентам і викладачам у навчальній і педагогічній діяльності.

Умови реалізації й ефективності впровадження курсу: вироблення і проведення державної політики, спрямованої на реальне морально-ду­хов­не оздоровлення суспільства; активна участь усіх соціальних і громадських інститутів, причетних до проблем виховання; обмеження засобів масової інформації щодо пропаганди культу сили, жорстокості, нестримної сексуальності; організація і проведення наукових досліджень, які б розкривали механізм взаємозв’язку, гармонії моральних і професійних якостей учителя; пошук нових форм і методів викладання курсу; моральне і матеріальне стимулювання учителів, які творчо використовують увесь свій потенціал для морального виховання учнівської молоді.

Очікувані результати й оцінювання. Результат як об’єктивний стан досягнення наукових знань, навичок, умінь у процесі освоєння курсу “Педагогічна етика” не може обмежитися лише цією тріадою. Найбільш сутнісним, із погляду нашої концепції, є всебічний розвиток особистості педагога, де домінантним виступає його морально-ду­хов­на зрілість, тотожна високому професіоналізму. Вільна, творча, цілісна особистість учителя – це морально-психологічне очікування не лише учнів, батьків, а й усього суспільства. Оцінювання результатів підготовки вчителя часто-густо здійснюється за традиційною системою, яка більше спрямована не на якісні, а на кількісні показники. Це не лише не забезпечує систематичного отримання об’єктивної інформації про результати розвитку вихованців, а й не сприяє формуванню у них навичок самоконтролю та взаємоконтролю. Тому вважаємо, що оцінювання засвоєння курсу “Педагогічна етика” може бути продуктивним на шляху застосування системи тестових завдань і опитувань; перевірки навичок на тренажерах; складання проектів; безпосереднього спостереження за діяльністю тощо. Усе це відповідає реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, світового культурно-освітнього співтовариства.