1. Усиновлення

СК України передбачає такі форми передання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання:

– усиновлення;

– встановлення опіки (піклування);

– патронат;

– прийомна сім'я;

– дитячий будинок сімейного типу.

Усиновлення – це прийняття усиновлювачем дитини у сім'ю на правах сина (дочки).

Усиновленою може бути особа віком від двох місяців і до досягнення нею повноліття (дитина), а у виняткових випадках і повнолітня особа. За загальним правилом, рідних братів та сестер при усиновленні роз'єднувати не можна. Внаслідок усиновлення встановлюються правовідносини, які повністю прирівнюються до батьківських, а правовідносини з рідними батьками припиняються.

Вимоги до особи усиновлювача:

– має бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п'ятнадцять років;

– має бути дієздатна особа;

У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. Якщо дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, не обмежується.

Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

– обмежені у дієздатності;

– визнані недієздатними;

– позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

– були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

– перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

– зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

– не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

– страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;

– є іноземцями та не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

– були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені ст.ст. 148, 150, 150-1, 164, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

– за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;

– є особами без громадянства;

– перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пп. 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.

Крім зазначених осіб не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Переважне право стати усиновлювачем має громадянин України, в сім'ї якого дитина уже виховується певний час, який є родичем цієї дитини, чоловіком (дружиною) матері (батька) дитини, усиновляє кількох братів, сестер. Достатньою є наявність хоча б однієї з цих обставин. Подружжю надається перевага перед одинокими особами (оскільки бажаним є виховання дитини у повноцінній сім'ї).

До умов усиновлення належить вимога щодо згоди на усиновлення певних осіб.

Згода на усиновлення:

– письмова, нотаріально засвідчена згода батьків дитини (вона не потрібна, якщо батьки дитини невідомі, визнані безвісно відсутніми, недієздатними, позбавлені батьківських прав, не проживають з дитиною, більш ніж шість місяців не піклуються про неї);

– згода дитини (якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити (згода не потрібна, якщо за віком чи станом здоров'я дитина не усвідомлює факту усиновлення або якщо дитина проживає в родині усиновителів і вважає їх своїми батьками). Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я;

– письмова, нотаріально посвідчена згода чоловіка або дружини усиновителя. Усиновлення дитини може бути проведене без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення;

– письмова згода опікуна чи піклувальника дитини, а за відсутності такої згоди – згода органу опіки і піклування;

– письмова згода установи охорони здоров'я або навчального закладу (якщо дитина там перебуває).

Підсумовуючи слід зазначити, що розгляд справи про усиновлення відбувається в судовому порядку. З набранням чинності рішення суду усиновлення вважається здійсненим. На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін.