2. Питання методики навчання дітей дошкільного віку числу та лічбі в дошкільній педагогічній літературі 20-30-х років.

В 10-20-х рр. ХХ століття для дитячих садків та домашнього навчання дітей до школи стали рекомендуватися праці, які складені згідно монографічного методу.

В 30-х роках питання навчання дітей лічби було включено в програми радянського дитячого садка. Початковим теоретичним положенням було число та вивчення його складу. Із відходом від неорганізованого навчання дошкільників з’явилися проблеми з визначенням змісту, методів навчання дітей різних вікових груп дитячого садка. Практики не підтримували методику навчання лічби, що полягала у вивченні складу числа, вони прагнули до навчання дітей через елементи множини.

Низка педагогів і психологів (І. А. Френкель, Н. А. Менчинська, А. М. Леушина та ін.) підтверджували це в своїх дослідженнях. Це доводило положення про неможливість протиставлення числа лічбі.

Наприкінці 30-х років ХХ століття відбувається відхід від неорганізованого навчання дошкільників і виникають проблеми, пов’язані з визначенням змісту, методів навчання дітей різних вікових груп дитячого садка. „Навчання треба вести так, - зазначала С.Русова, - щоб розв’язання проблеми не виступало як несподіваний результат, а осягалося шляхом послідовно проведених доказів”

Питання про методи, зміст навчання лічбі і математичний розвиток в цілому розглядалися як основа успішного навчання математики у школі, особливо гостро дебатувалися в дошкільній педагогіці з моменту створення широкої мережі суспільного дошкільного виховання.

Так, Л. В. Глаголєва пропонувала використовувати в навчанні дошкільників різноманітні методи, зокрема, лабораторний, дослідницький, ілюстративний, наочний тощо. При цьому гру вона розглядала як основний метод навчання на заняттях з лічби. Вважалося, що, граючи, діти краще засвоюють лічбу, краще сприймають числа та дії з ними.

К. Ф. Лебединцев експериментально дослідив особливості розрізнення дітьми груп предметів і сприйняття множин у межах п’яти та дійшов висновку, що саме на цьому тлі виникають перші уявлення про числа в межах п’яти. Далі, за межами цих сукупностей, головна роль у формуванні числа належить лічбі, яка замінює сприймання множин (витісняє симультанне сприймання множин). Його позиція висвітлена в книзі “Розвиток числових уявлень у раннім дитинстві” (1923) – зводилася до заборони будь-якого цілеспрямованого навчання математики. Однак передові педагоги-“дошкільники” (Є. І. Тихеєва та Л. К. Шлегер) зазначали, що процес формування числових уявлень у дітей дошкільного віку дуже складний і тому необхідно цілеспрямовано навчати їх лічбі.

Так, деякі педагоги 20-30-х років ХХ століття (Л.К.Шлегер, Є.І.Тихєєва, М.Я.Морозова), визнаючи необхідність засвоєння дошкільниками знань про перші десять чисел, заперечували програми для дитячого садка, потребу цілеспрямованого навчання. Вони зазначали, що саме життя дитячого садка, заняття дітей, гра дають можливість вибрати ті моменти, які доцільно використовувати для засвоєння дошкільниками лічби в межах, доступних їхньому вікові, й засвоєння це повинно бути цілком не примусове. Зокрема, Л.К.Шлегер указувала на те, що діти повинні вільно вибирати заняття за власним бажанням. Кожен може робити те, що він задумав, ставити перед собою мету й досягати її. Роль вихователя, власне, полягала лише у створенні умов, які сприяють самонавчанню дітей. Крім того, Л.К.Шлегер вважала, що лічбу слід пов’язувати з усіма видами діяльності дитини, а вихователь має використовувати момент для вправ дітей у лічбі.

Л. К. Шлегер вважала, що педагоги не повинні давати готові знання дитині, а розвивати в ній здатність черпати ці знання з навколишнього середовища. Так, діти мають вільно обирати собі заняття за власним бажанням, ставити собі мету і досягати її. Вона вважала, що лічбу слід пов’язувати з усіма видами діяльності дитини, а вихователь має створювати умови, які сприяють самовихованню та самонавчанню дітей.

Схожі погляди мала і Є. І. Тихеєва. Вона чітко уявляла собі зміст ознайомлення дітей дошкільного віку з числом і лічбою, вважаючи, що сучасна методика прагне того, щоб підвести дітей до засвоєння знань і уявлень самодіяльністю, заохоченням допитливості розуму. На її думку, усі числові уявлення, доступні для певного віку, дитина повинна брати з життя.

Є. І. Тихеєва вважала, що хід дитячого розвитку має бути природнім, без примушування і натиску (“Рахунок у житті маленьких дітей”, 1920 р.). Висловлювалась проти колективних занять, систематичного навчання лічби. Вона вважала, що грамоту і лічбу діти засвоюють легко і без систематичного навчання, взаємно навчаючи один одного. Для цього розробляє спеціальні ігри-заняття. Засобом систематизації знань виступає спеціальний добір дидактичного матеріалу (60 задач для закріплення навичок лічби). Лічильним матеріалом виступає природній матеріал.

Є. І. Тихеєва та Л. К. Шлегер та інші педагоги-практики захоплювалися педагогікою вільного виховання, тому критично ставилися до систематичного цілеспрямованого навчання на основі типових (уніфікованих) програм для дитячого садка.

У роботах Є. І. Тихеєвої, М. Я. Морозової підкреслювалося, що знання про перші десять чисел дитина повинна засвоїти ще до школи і при цьому засвоїти їх “без усяких систематичних занять і спеціальних прийомів навчального характеру”. Вони зазначали, що саме життя дитячого садка, заняття дітей, гра надають величезну кількість моментів, які можна використовувати для засвоєння лічби в межах доступних їхньому віку, і засвоєння це цілком невимушене.